«Калібр» не той: чому провалиться сирійська авантюра Кремля

«Калібр» не той: чому провалиться сирійська авантюра Кремля

Як заведено, у повідомленні Міністерства оборони Росії йдеться про враження всіх цілей. Їх, як виявилося, лише чотири. Дві ракети випустили з фрегата, дві – з підводного човна.

Невдовзі заплановані маневри кораблів оперативного з’єднання російського флоту біля кордонів територіальних вод Сирії. Як пише газета «Комерсант», маневри повинні продемонструвати готовність з’єднання відповідати на загрози, зокрема – за допомогою пусків «Калібру».

Навіщо стріляли?

Перше, що впадає в око, так це невелика кількість пусків. Скільки не говори про знищення укриттів терористів і розгром їхньої важкої техніки, але чотирма ракетами значної шкоди завдати неможливо. Та і яка в терористів ІД важка техніка? Так, пікапи з установленими на них кулеметами, у крайньому разі мінометами.

Мабуть, що питання, які виникли, змусили так званих експертів говорити, що мала кількість пусків пов’язана з навчальним характером стрільби в бойових умовах. Перевірялися ракети й кораблі, а також злагодженість дій команд при пусках.

Щодо злагодженості дій говорити не будемо, російським морським й іншим начальникам видніше. Відносно ракет, то виглядає це дещо незрозуміло. Ними стріляли неодноразово.

Усього ракети «Калібр» застосовувалися в Сирії п’ять разів. З жовтня 2015 по травень 2017 року було зроблено 55 пусків по цілях у Сирії з акваторії Каспійського і східної частини Середземного моря. Згідно з повідомленнями російського військового відомства, усі ракети до цілі долетіли і їх вразили. Були й інші повідомлення, що не все так було гладко, але зараз не про це. Які ще випробування необхідні ракетам, які показали себе так добре? Або не так уже добре, і ворожі голоси, що з ракетами і персоналом не все гаразд, мають під собою підстави?

Звернемо увагу, що від пуску до пуску кількість ракет для обстрілу сильно знижувалася. У жовтні 2015 року через Каспійське море полетіло в Сирію 26 ракет. У листопаді того ж року з тієї ж акваторії – вже 18. У грудні – лише чотири і так було з наступними. Щоразу по чотири, як і з останніми пусками.

Можливим поясненням таких, скажімо м’яко, економних пусків слід шукати у двох площинах. По-перше, російський оборонний комплекс не у змозі забезпечити армію і флот необхідною кількістю ракет. Зокрема і «Калібрами». Про це було кілька згадок у російській пресі, але останнім часом від власного народу там усе приховують за завісою таємниці. І невідповідність можливостей промисловості амбіціям політиків та генералів укупі з адміралами. Народу і всім, хто належить до 86% прихильників Володимира Путіна, про це знати не потрібно. Досить пишатися тим, що взагалі є такі ракети.

калибр
“Калібр”

По-друге. Як це не банально звучить, але фінансовий фактор є тим обмежувачем, з яким змушені рахуватися всі. Цікаво, що в російській пресі знову пишуть, що «Калібри» начебто значно дешевше американських ракет «Томагавк». Останні коштують близько $1,4 млн. Правда, Індії «Калібри» продали за $6,5 млн за одиницю і навряд чи індійці так спокійно переплатили в порівнянні із внутрішньою ціною. Іронія полягає в тім, що, як пише московська «Независимая газета», узятий на озброєння в 2006 році тактичний «Томагавк» морського базування, його аналогом є «Калібр», коштує всього $569 тис. Виходить, що російська ракета дорожче за американську і з кількістю першої, судячи з усього, сутужно. Побічно це підтверджує та сама «Независимая газета». «Виробничі потужності, спрямовані на створення крилатих ракет у США, усе ж продуктивніші, ніж у Росії».

Цілком очевидно, що жодних військових цілей останні ракетні пуски не мали. Тут є чиста політика, і пов’язана вона із безперервними невдачами російської дипломатії на сирійському напрямі, а також зі змінною військової обстановки на півдні цієї країни.

Нещодавній візит Путіна до Парижа переслідував, поряд з іншими, і мету об’єднати зусилля із Францією в пошуку виходу з розширення конфлікту на Близькому Сході. Москва прагне знайти хоч якусь формулу сирійського врегулювання з урахуванням своїх інтересів, бо в Лівії обстановка ускладнюється і загрожує залишити Кремль при пікових інтересах. Там усе більшу активність проявляє Єгипет, зокрема з військової точки зору, і Москва може банально запізнитися із втручанням або участю.

томагавк
“Томагавк”

Однак усе пішло не так. Начебто з Макроном домовилися, але тривало це дуже недовго. Як сказав Путін, «співпраця із Францією щодо Сирії закінчилася, не розпочавшись».

Очевидний дипломатичний провал паризького візиту, зокрема і на сирійському напрямі, терміново вимагав військової компенсації. Вибір невеликий, бо свободу російської авіації в цій країні серйозно обмежено. Залишилися ракети. Хоч чотирма, але вдаримо. Виглядає це блідо після американських обстрілів, але доводиться простягати ракетні ніжки через вельми короткий фінансовий одяг.

Повернення Америки

На відміну від президента Обами, Дональд Трамп ще під час передвиборчої кампанії говорив про повернення на Близький Схід. І ось тепер це відбувається. Не лише в дипломатичній, а й у військовій сфері.

Американці за останній час двічі сумирно били по цілях у Сирії. Уперше 6 квітня ракетами «Томагавк» по авіабазі сирійських урядових військ у Шайрате. Удруге – 18 травня по танковій колоні сирійських військ і їхніх союзниках – проіранських бойовиках із Хезболли поблизу міста Ат-Танф на півдні Сирії.

Атака на авіабазу мала символічний характер – як відповідь на застосування хімічної зброї. А ось остання, на півдні країни, уже мала конкретну військову ціль.

Південне угруповання сирійських опозиціонерів, що спирається на Йорданію, тісно пов’язане з американцями. Цим вона відрізняється від північної, яку підтримують Катар, Туреччина і Саудівська Аравія.

Південне угруповання спільно з американцями готує наступ на ІД із виходом до міста Дейр-ез-Зор і до річки Євфрат. Це стратегічно важливий район і він привертає увагу сирійської урядової армії та іранців з їхніми бойовиками Хезболли і шиїтськими загонами.

Для Тегерана захоплення Дейр-ез-Зора вкрай важливе, бо дозволяє вийти на кордон з Іраком. Тим самим значно спростити логістику і здешевити допомогу з Ірану асадовцям і Хезболлі. Цього американці допустити не можуть. Навпаки, вони хочуть взяти під контроль цей район і тим самим значно ускладнити можливості іранців і асадовців.

Ось чому коли колона сирійської урядової армії та іранців із декількох десятків танків й іншої бронетехніки спробувала наблизитися до бази південних в Ат-Танфе, авіація США вдарила по ній і спалила асадівську колону.

У цієї дії, поряд із суто військовим аспектом, є і політичний. Асаду і його кураторам із Тегерана і Москви чітко вказали межі їхніх можливостей. Ба більше, американці показали, що вони не просто повертаються на Близький Схід, але мають намір всіма доступними їм способами, а їх у них чимало, перешкоджати зростанню впливу Москви і Тегерана в цьому найважливішому регіоні. І ніхто не зможе їм перешкодити, щоб уникнути серйозніших наслідків. Якщо Асад і іранці спробують ще раз сунутися в Ат-Танф, то отримають ще сильніше і жодних ілюзій щодо цього ні в кого не повинно бути.

сирия

Другий найважливіший фактор. Вашингтон вирішив озброювати курдські загони в Сирії зброєю, зокрема і протитанковими ракетними комплексами Javelin. Останнє викликало сильне обурення в Туреччині, але американців це, судячи з усього, мало хвилює.

Зараз озброєння курдів у Сирії спрямоване не стільки проти Туреччини, скільки проти сирійської армії Асада й іранців разом із Хезболлою.

До речі, Тегеран здивований і заодно попереджений цим постачанням зброї. В Ірані проживає 8-10 млн курдів, і їхні права часто порушуються, активістів арештовують і нерідко страчують. Поки триває війна курдів проти Асада в Сирії і Туреччини до Ірану справа не доходить. Проте вже лунають заклики до організації автономії Східного (Іранського) Курдистану. Про це іранське керівництво і чути не хоче, тому йому наочно показують бойову силу, яка в майбутньому може стати на захист пригноблених братів в Ірані.


Загалом повернення американців на Близький Схід кардинально змінює розклад сил. Де-факто вся конструкція розділу Сирії між Іраном, Туреччиною і Росією, про яку домовилися в Астані, фактично рухнула. Вашингтон не вважає себе зв’язаним жодними домовленостями з цієї трійкою, особливо з Іраном, і демонструє цілковиту свободу рук.


Політично Асада клацнули по носі двома обстрілами і чітко вказали, щоб і не думав сунутися на південь. Тут американці, швидше за все, координуватимуть свої дії з Ізраїлем. Останній ретельно стежить за Хезболлою і не вагаючись завдає сильні удари по її загонах й інфраструктурі поблизу своїх кордонів. Врахуємо, що від ізраїльського кордону до Дамаска по шосе близько 60 км.

Усе це не обіцяє нічого хорошого Москві. По-перше. Ударам піддається її союзник Асад і Росія ніяк не може його від них захистити. Тим самим надійність Кремля, як протектора сирійського режиму, м’яко кажучи, піддається сумніву.

По-друге. У Тегерані теж хоробрі до певної межі. Одна річ підтримувати Асада в боротьбі з опозиціонерами і бойовиками, й інше – зіткнутися з американською армією на повний розряд. Нехай і в Сирії. І в цьому сенсі надії на Москву немає жодної. Ба більше, іранські керівники повинні зважати на те, що заради домовленостей із Вашингтоном Москва в будь-який момент відмовиться від партнерства з Тегераном.

По-третє. Росія втягнулася в сирійську авантюру, щоб вийти з дипломатичної ізоляції і зробити обмін Дамаска на Донбас та Крим й тим самим домогтися зняття санкцій. Отримала ж зовсім протилежне. Тепер Москві загрожують санкції вже за Сирію. Якщо втягнеться ще й до Лівії, то втратить прихильність Італії і точно отримає посилення санкцій.

Провал домовленостей із Макроном щодо Сирії має символічне значення поряд із фактичним. Повернувшись із французької столиці та спіймавши облизня, Путін відіграється ракетними стрільбами і спробами зблизитися з Туреччиною. Поки результат невтішний.

Юрій Райхель

матеріали рубрики
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів Аналітика
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»? Аналітика
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»?
Новий зовнішньополітичний курс України Аналітика
Новий зовнішньополітичний курс України