Телетайп: гібридна війна печінки зі спинним мозком

Телетайп: гібридна війна печінки зі спинним мозком

Так-от, глибокодумні співгромадяни та довірливі співвітчизники, нещодавній форум від Юлії Тимошенко я аналізувати відмовляюся. Про нього і так уже наговорили стільки всякого, що можна відкривати новий сміттєвий полігон під Києвом.

Зазначу лише, що, незважаючи на Євромайдан і агресію на Донбасі, ми все ще орієнтуємося на персон, а не на зміст. На відміну від західної цивілізації. І це одна з причин того, що ми живемо в постсовку і мріємо про німецькі або японські авто, американські або корейські смартфони, італійські або французькі дизайнерські речі. І вже починаємо імпортувати сало.

Лишень уявіть: ви домоглися непересічних успіхів у своїй роботі, вам присудили Нобелівську премію, треба летіти до Стокгольма для отримання. Але вам раптом не сподобався персонал в аеропорту, який квитки реєструє, і через це ви передумали летіти. Відповідно, втратили нобелівку та всі супутні перспективи.

Скажете, нісенітниці та дурощі? Але ж із новим Суспільним Договором (НОД) саме так поки і виходить. А взагалі, Україну слід визнати театральним пупом планети. Це судячи з кількості тих, хто уподібнився МХАТівському режисерові Станіславському з його сакраментальним «Не вірю!».

Пригнічує, що «вірю/не вірю» — суто емоційна оцінка замість раціональної. Тобто на майбутніх виборах люди знову мають намір голосувати ніяк не головою і навіть не серцем, а тим невідомим місцем, де в організмі міститься самовпевнене дилетантство.

І це при тому, що у нас політичний діяч, який демонстративно наплював на свої передвиборчі обіцянки, всерйоз претендує на переобрання. А де в цьому випадку обурене суспільне «Не вірю»?! На жаль — «тиха українська ніч»…

Ба більше, коли на протест піднімаються ті, хто мовчати не має наміру, лунають шиплячі голоси, що намагаються протестувальників принизити — мовляв, «совки, окупанти, нахлібники».

Між іншим, на мітингу під ВР ветерани АТО вимагали медичної страховки на мільйон гривень, яку їм обіцяв один кандидат у Президенти України. Так-так, там були ветерани, які пройшли війну в Афганістані, потім на Донбасі, отримали поранення і тепер вимагають гарантованого державою. За ще чинною Конституцією, яку багато «експертів» рекомендують виконувати, а не «вигадувати всякі суспільні договори».

Люди вийшли на протест не за гроші та не за вказівкою блудливих політиканів. Без заяложених партійних гасел і без затертих партійних прапорів. З власної волі. Бо у них є почуття власної гідності та громадянська позиція. На відміну від тих, хто обурюється лише в соцмережах.

Ах, ви їх в Афган не посилали?! Ах, це все «спадщина похмурих часів» загарбницького Союзу? То відмовтеся від спадщини «совка». Але від усієї спадщини! Від будинків, у яких ми живемо — вони переважно радянські. Від шкіл, де навчаються наші діти — з тієї самої причини. Від промисловості, яка у нас на 90% родом із СРСР.

А не так: це подобається — беремо, а від цього лицемірно відвертаємося. Як недоімператор від політичних заручників у Росії.

Світ намагається скористатися ніби сприятливою ситуацією зі світовим чемпіонатом з футболу і тисне на Володимира Путіна щодо звільнення Олега Сенцова й інших українських в’язнів у РФ. І щодо Сенцова може вийти, оскільки і щодо Надії Савченко була подібна риторика — ось, мовляв, вона повинна написати прохання про помилування з визнанням провини, і справа піде.

Напевно, тому і Петро Порошенко вирішив засвітитися-попіаритися в процесі, й уже вдруге за тиждень спілкується з Путіним за допомогою телефону.

Ось я, чесно кажучи, просто фігію від подібних повідомлень про досягнення нашого Президента. Якщо повідомляють офіційно, то це — державна діяльність. Тоді про що поговорили? Секрет! А як проходила розмова? Секрет! То домовились чи ні? Теж секрет! А крім того, що секрет, про щось іще розмовляли? А це секрет іще більший!

То нафіга про це повідомляти, якщо нам про це нічого знати не належить?! Чи громадян України повинна обнадіювати звістка про те, що наш Президент, виявляється, вміє користуватися апаратом спецзв’язку, в якому навіть номеронабирача немає — лише трубка, як у древніх телефонах Белла?!

І навряд чи ми колись дізнаємося зміст цих високочолих бесід, на відміну від приватних розмов наших опозиційних лідерів, яких СБУ пише цілодобово і при нагоді нарізками викидає в ефір.

Хоча припустити, що пропонує недоімператор нескладно: гадаю, він охоче надасть ПОПу всілякі піар-приводи для його виборчої кампанії, якщо наш Президент активізує зусилля з перетворення Донбасу на українську Чечню. Відмінною рисою якої стане те, що вона отримає «особливий статус», її необхідно буде засипати грошима, але у своїх політичних рішеннях ця «чечня» стане орієнтуватися на Москву, а не на Київ.

Так і хочеться запитати кремлівських: «А у вас нічого не розпухне від нахабства?» Але навряд чи ПОП ризикне загострювати з ВВП. Бо значно більше, ніж війною зовнішньою, він стурбований війною внутрішньою.

І йдеться не лише про шалене і недолуге цькування опозиційних лідерів, яке розгорнули політтехнологічні збоченці з АП, очевидно підхопивши дизентерію мозку. Йдеться і про війну Президента Порошенка з Кабінетом міністрів на чолі з його ж ставлеником Володимиром Гройсманом.

По-перше, прем’єра давно і вже остаточно хилило до «Народного фронту». А «Нарфронт» в особі Арсена Авакова дозволяє собі жахливе: висувати якісь ініціативи щодо мирного врегулювання на Донбасі, тобто в міжнародній сфері, яку Порошенко вважає особистою вотчиною, як «5 канал», наприклад.

По-друге, є контакти між «Нарфронтом» і «нічним жахом Порошенка» — Юлією Тимошенко, причому їй пропонується ексклюзивна послуга — силове забезпечення в сходженні на президентську посаду після обрання. Оскільки у нас головне — не виграти вибори. І навіть не зберегти результат від «правильного підрахунку» з боку ЦВК. Головне — зуміти ввійти в кабінет на Банковій.

По-третє, у владі почали ділити контрабанду. Не ту, яку нелегально протягують у схованках всякі дрібні зловмисники через кордон. А «контрабанду в законі», на якій наживаються ті, хто контролює митницю. А вона, як справедливо стверджував Міхеїл Саакашвілі, ще з часів Арсенія Яценюка під Кабміном: ліс, нафтопродукти, бурштин, цигарки та інше в обсягах, що обчислюються мільярдами доларів.

І ось Порошенко вирішив ці потоки віджати. Силами СБУ, якій, як Поліграфу Шарікову, десь харчуватися треба. А «внутрішня» контрабанда — товари і люди, які нелегально переміщуються через лінію поділу на Донбасі, яка при АТО була під СБУ, тепер відійшла до генералітету ВСУ, чому немало посприяла військова прокуратура. І СБУ почала ласо поглядати на митницю.

Зрозуміло, прем’єр згадав ринкову молодість, став на диби і в свій тіньовий город нікого пускати не збирається. Відповідно, терміново розгорнуто урядову програму «протидії» контрабанді, які насправді має на меті відбити «наїзд» із боку Президента.

Хтось подумає: то й нехай їх! Чим швидше загризуть один одного, тим нам легше. Але ж це гостро конфліктують частини одного державного організму. Чи багато ви проживете, якщо у вас печінка конфліктує зі спинним мозком?

І ви ще питаєте, чи потрібен нам НСД?! Та хоча б для того, щоб припинити, нарешті, ідіотський дуалізм виконавчої влади, який вбиває керованість — потрібен! А таких ідіотизмів у нас, як премій у Нафтогазі — безліч.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»

матеріали рубрики
Усередині своєї мильної бульбашки: про що забули 25%, обираючи Порошенка Аналітика
Усередині своєї мильної бульбашки: про що забули 25%, обираючи Порошенка
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів Аналітика
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»? Аналітика
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»?