Зростання ВВП – лише цифра: Україна стала сировинним придатком розвинутих країн

Зростання ВВП – лише цифра: Україна стала сировинним придатком розвинутих країн

У першому кварталі поточного року валовий продукт України зріс на 3,1%. Здавалося б, ось тема для радісної урядової «оди до зростання».

Але проблема полягає в тому, що раціональна економіка, яка вимірюється методами технічного аналізу, залишилася в лінійному минулому столітті. Нині тон задають поведінкові моделі, які характеризуються цілим набором відносних величин. Стан економіки зараз аналізують, застосовуючи арсенал якісних і кількісних методів оцінювання. Це саме стосується і підсвідомих моделей ухвалення споживчих та інвестиційних рішень.

Простими словами, якщо статистика говорить вам, що національна економіка зростає, а ви при цьому всіма фібрами душі відчуваєте, що ні, то щось не так у консерваторії.

Адже якщо приїжджаєш у Польщу чи Китай, то відразу розумієш, що ці країни зростають. А от щодо нашої країни такі почуття виникають далеко не завжди. Дешеве пиво і жіноча привітність – це ще не ознаки економічного зростання, а лише свідчення того, що простий різноробочий з Європи або США може відчути себе в наших широтах мало не новим господарем у сералі турецького султана.

За даними нашої служби статистики, ВВП України в першому кварталі 2018-го року виріс на 3,1%. Нагадаємо, за підсумками всього минулого року валовий продукт зріс на 2,5%. Начебто прискорюємося – головне, щоб попереду не виникла чергова стіна у вигляді нового витка світової кризи. Але за замовчуванням сприймемо цей відрадний факт зростання як ознаку того, що економіка вийшла з рецесії і рухається в стійку фазу розвитку.

Як показують події останніх років, зріст в Україні буває різний. Можна рости на розконсервуванні промислових потужностей радянського минулого, які в приватних руках і на хвилі надзвичайно сприятливої світової сировинної кон’юнктури дали нам короткий період зростання ВВП у розмірі більше ніж 10% (із початку нульових і до 2004-го року). Можна рости на іноземних інвестиціях у базові активи і банківський сектор, як це і відбувалося в 2004-2007 роках. А можна рости на внутрішніх інфраструктурних інвестиціях до Євро-2012, як це сталося після 2010-го.

У будь-якому з цих варіантів росту був свій специфічний фундаментальний фактор.

У першому випадку – приватизація та зростання попиту на товари традиційного українського експорту. У другому – прямі й портфельні іноземні інвестиції. У третьому – державне замовлення та державні інвестиції. Ці фактори можуть подобатися чи ні, але всі вони мають фундаментальну властивість і можуть застосовуватися, успішно чи ні, на різних стадіях розвитку світової економіки.

Яким же є нинішній фактор росту і наскільки його вплив має системний характер?

Як показують дані держстату, динаміка українського експорту в січні-березні поточного року сповільнилася з 24% зростання до 10%, а імпорту  – з 32% до 14% відповідно. Обсяги будівельних робіт, які у першому кварталі минулого року росли на 26-40%, пішли в мінус: -1% і -0,3%. Індекс сільгосппродукції балансує на нульовій позначці: +0,2% (січень – травень). Промислове виробництво поки в зеленій зоні: +2,6%. Водночас насторожує скорочення вантажних перевезень: падіння на 10% і 4% в січні та березні. Як і раніше, високі показники роздрібної торгівлі: +6% і капітальних інвестицій: +37,4%.

Отже, дані дуже суперечливі, адже, з одного боку, є промислове зростання, а з другого – стагнація в аграрному секторі, переважно через істотне зниження товарного виробництва в секторі приватних фермерських та індивідуальних господарств (агрохолдинги при цьому показують зростання).

Вантажні перевезення є одним із важливих опосередкованих індикаторів реального економічного зростання, адже це і транзит, і перевалка сировинних вантажів.

Падіння обсягів тут може сигналізувати про назрівання кризової ситуації в реальному секторі. Драйверами зростання, як завжди, виступили торгівля (за рахунок переказів трудових мігрантів та зростання реальних доходів населення) і капітальні інвестиції (переважно в секторі простих сировинних сільськогосподарських циклів і аграрної логістики).

Тобто економіка працює на абсорбцію грошей трудових мігрантів і на безперебійний вивіз сировини на світові ринки.

Усе, що забезпечує ці процеси – отримує підживлення у вигляді інвестицій, усе, що ні – сидить на голодному пайку. Назвати ці фактори фундаментальними, на жаль, не можна. А ось назвати їх ознакою переходу моделі економіки в форму «четвертого світу» – цілком.

У НБУ теж оцінили якість і структуру зростання ВВП. За оцінками регулятора, накопичення інвестицій у секторі будівництва різко сповільнився, зате воно прискорилося в промисловості, торгівлі та енергетиці. Споживчий та інвестиційний попит продовжували витягати наше економічне зростання, причому навіть в умовах інституційного застою у вигляді нереформованого державного сектора, низького рівня захисту прав інвесторів/кредиторів і критично низьких показників ефективності роботи судової системи. На початку нинішнього року темпи зростання кінцевих споживчих витрат населення дещо сповільнилися через більш низьку динаміку збільшення реальної заробітної плати.

Обсяги експорту товарів у першому кварталі 2018-го впали на 10% порівняно з четвертим кварталом минулого року. Основна причина – падіння фізичних обсягів постачань на зовнішні ринки зернових та олійних. Тут можна додати, що у другому кварталі було відзначено і стійке зниження на 20% світових цін на залізорудну сировину.

Окрім того, цьогоріч у нашого ВВП з’явилося ще одне джерело зростання, теж вочевидь не фундаментальної властивості. Йдеться про те, що минулого року в секторі добувної промисловості було зафіксовано глибокий спад унаслідок блокади непідконтрольних територій. Це саме стосується і постачання електроенергії. Цього року, на низькій базі порівняння, ці сектори показують непогане зростання: 2,4-2,7%. Окрім того, величезні суми докапіталізації, що вливаються в державні банки, реанімували «мертвого», тобто банківський сектор. Тут зафіксовано зростання на 9,7%, хоча в нинішньому вигляді банківська система більше нагадує повернутого до життя Франкенштейна, ніж повноцінний організм. А Франкенштейн, як відомо, любить у фіналі робити боляче своєму господареві…

Незважаючи на це, у другому кварталі НБУ очікує прискорення зростання ВВП до 3,4%, хоча нас, з урахуванням нових тенденцій, більше хвилюють прогнози на 3-4 квартали.

На жаль, нинішнє зростання нашої економіки більше нагадує хворобу росту – акромегалію. Рости ж теж можна по-різному. При цьому захворюванні, викликаному порушеннями функцій гіпофіза, спостерігається збільшення кистей, стоп і лицьової частини обличчя. В організмі посилено виробляється соматотропний гормон. Побічні ефекти – стомлюваність, ослаблення розумових здібностей і статеве безсилля. Хоч як ми цього не хотіли б, але в останні роки у вітчизняному реальному секторі розвивається «економічна акромегалія».

Надлишкові трансферти трудових мігрантів надувають мікробульбашки на ринку нерухомості та у сфері торгівлі. Сировинна спрямованість економіки стягує в сектор виробництва сировини і логістики більшість інвестицій. Система державних дотацій на користь обраних лендлордів поступово знищує індивідуальні та фермерські господарства. В результаті і промисловість, і сільськогосподарське виробництво в ослабленому, анемічному стані.

А в системі державного менеджменту буйним цвітом розквітла управлінська деменція. Як показує практика, навіть на такому «фундаментальному» факторі можна рости певний час, поки амортизація колишнього промислового і людського капіталу не наблизиться до нульової позначки.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик, спеціально для «Політеки», 25 червня 2018 року

матеріали рубрики
Усередині своєї мильної бульбашки: про що забули 25%, обираючи Порошенка Аналітика
Усередині своєї мильної бульбашки: про що забули 25%, обираючи Порошенка
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів Аналітика
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»? Аналітика
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»?