Чому розвал Європейського союзу неминучий. Politeka

Розвал ЄС я прогнозую приблизно з 2003 року. До першого Майдану це був абсолютно неймовірний прогноз. Найбільш провокативне формулювання було таке: Україна не вступить до Євросоюзу через те, що, поки вона буде готова до вступу, ЄС на той час розвалиться.

Це супроводжувалося іншими, не менш парадоксальними висновками. Наприклад, ЄС розвалиться з тих же цивілізаційних причин, що й СРСР. Розпадеться не тільки ЄС, а й низка провідних країн, що в нього входять. Наддовготривалі перспективи України на порядок кращі, ніж, наприклад, у Німеччини або Франції, пише Володимир Стус для Хвилі.

Пам’ятаю, пропонував тоді вивчати досвід розпаду СРСР і фазу розбрату пострадянської України в якості підготовки до розпаду ЄС і наступної фази розбрату. Тоді багато спілкувався з посольствами та іноземними напівурядовими організаціями.

Це був веселий час, мої прогнози вводили співрозмовників у ступор, і вони дивилися на мене, як на божевільного, хіба що пальцем біля скроні не крутили.

Крім того, їх бентежило, що я не просив грантової підтримки, не пропонував себе в якості їхнього агента впливу в Україні, а говорив, що проблеми України – це дрібниці життя порівняно з прийдешніми проблемами провідних європейських країн. Єдиним адекватним співрозмовником тоді виявився Уеллі Мюллер зі швейцарського бюро співпраці. З іншими я веселився по повній, розуміючи і що йдеться про перевірні показники, і що ці країни марнують свій останній, хоча і примарний шанс вчитися на помилках інших і заздалегідь постелити соломку на місці майбутнього падіння.

Потім була криза 2008 року і наступний повний провал реформ, як провідних економік ЄС, так і Євросоюзу загалом. Про продуктивність праці зараз не згадують, проголошена тоді структурна реформа економік провідних країн ЄС повністю провалилася, а надії надати прискорення системі за рахунок нового технологічного ладу або науково-технологічної революції виявилися настільки ж ілюзорними, що й надії Горбачова на прискорення в результаті проведеної ним перебудови.

До 2016 року криза розвивалася за дефляційним сценарієм різкого скорочення попиту. Потім, не в змозі з ним боротися, регулятори найбільших економік світу знову запустили програми стимулювання попиту, переводячи кризу з дефляційного в інфляційний сценарій розвитку.

Відтоді мегаобвал із гучним лусканням бульбашок, які надували протягом багатьох десятиліть, став неминучим.

Відносно ЄС його розпадом формально можна вважати вихід Британії. І я підтверджую свій прогноз, що Brexit буде жорстким. Але я прогнозував щось набагато більше, ніж вихід Британії. За моїми прогнозами, на стратегічному рівні розвал ЄС буде викликаний трьома процесами:

Втратою темпів і системним застоєм економік провідних країн ЄС – Німеччини і Франції
Посиленням суперечностей між неблагополучним центром і ще більш неблагополучним півднем ЄС
Посиленням суперечностей між благополучними країнами ЄС, переважно півночі та сходу, і неблагополучними країнами, що складають «становий хребет» ЄС і «південну підчеревину» Європи.

Що ми зараз і спостерігаємо – системний застій економік Німеччини та Франції наближається до гострої фази агонії. Ці країни вже не є локомотивами економіки ЄС. Старіючий європейський Болівар утомився. Зараз він не може тягти всіх, а незабаром і себе самого.

Позбавлений можливості проводити девальвацію національної валюти, глибоко депресивний європейський південь підсів на голку залежності від покупки ЄЦБ своїх суверенних облігацій. Це разом із непомірними бюджетними апетитами місцевих євроскептиків/націоналістів руйнує фінансову систему не тільки ЄС загалом, а й благополучних економік зокрема.

Чим завершиться конкретний італійський бюджетний конфлікт, у деталях прогнозувати не беруся, але це найгостріше посилення суперечностей не має простих рішень. Або італійському уряду націоналістів/євроскептиків потрібно відмовитися від виконання передвиборчих обіцянок, або вийти із зони євро. Втім, виконати свої передвиборчі плани вони все одно не зможуть.

Суперечності між центром та благополучними країнами ЄС донедавна були менш виражені і проявлялися у формі млявих пересварок із Польщею й Угорщиною. До появи Ганзейської групи. За винятком Нідерландів, у цю групу входять благополучні країни ЄС. Участь Ірландії в Ганзейській групі показує, що формується вона не за історичною або географічною ознакою, а за рівнем сприятливості наддовгострокових перспектив. Але економіки цих країн, хоч і продовжують порівняно швидко розвиватися сукупно, за своїм обсягом не зможуть замінити швидко старіючі економіки Німеччини та Франції.

Різке загострення суперечностей центру ЄС, що втратив колишню динаміку, з країнами із благополучними наддовготривалими перспективами тепер можна буде спостерігати практично щодня.

Але це все на економічному рівні, що переходить у політичний.

На цивілізаційному рівні причини колишнього розпаду СРСР і майбутнього розпаду, як ЄС, так і низки країн, що в нього входять, однакові: різке уповільнення темпів науково-технологічного та культурного розвитку. Детальніше це описано в моєму програмному прогнозі від 2009 року «Друга Тридцятилітня війна». І внутрішня логіка розпаду ЄС багато в чому аналогічна логіці розпаду СРСР, яка, до речі, досі не осмислена в масовій свідомості.

Перепрошую, що руйную звичні для багатьох ілюзії та стереотипи. Ви можете і далі в них перебувати, вважаючи, наприклад, що до розпаду ЄС і тим більше низки країн, що в нього входять, справа не дійде. Але ми маємо справу з перевірними показниками. Ті, що їх ігнорували, беруть на себе всі ризики… Тому зроблю кілька уточнюючих негативних прогнозів. Негативних у тому сенсі, що цього точно не буде, хоч би як комусь цього хотілося.

Протидіяти дезінтеграції ЄС за рахунок посилення інтеграційних процесів неможливо. Потенціал інтеграції всередині ЄС практично вичерпаний.
Розраховувати на поступову міграцію економічного та політичного центру ЄС у рамках його існуючої географічної структури не доводиться. На це не вистачить ні часу, ні ресурсів, ні політичної волі.
Загальноєвропейська ідея на цьому етапі цивілізаційного розвитку вмирає. Культурний плавильний казан великої Європи більше не запрацює. Культурна регіоналізація, що між країнами, що всередині несприятливих країн набирає обертів, а західноєвропейська культура, переставши бути прогресивною, поступово виходить із моди.
Розраховувати на поліпшення свого становища країнами зі сприятливими наддовгостроковими перспективами в процесі розпаду ЄС не випадає. Це ті ж ілюзії, що й ілюзії України під час розпаду СРСР.
Кілька років тому була модною тема Міжмор’я, або Речі Посполитої 2.0. Зараз її ілюзорність на найближчі десятиліття стала очевидною. Такою ж ілюзією буде спроба створення життєздатного наступника ЄС на базі країн зі сприятливими перспективами, наприклад, на базі Ганзейської групи. Аналогічно свідомо нереалізовуваною буде спроба врятувати від розвалу несприятливі країни за рахунок розпаду ЄС.
Факт не зауваження очевидної подібності процесів розпаду СРСР і ЄС, хоча їх розділяють усього кілька десятиліть, є яскравою ілюстрацією нездатності бачити звичайні цивілізаційні процеси за унікальними історичними подіями та нездатності вчитися на подіях минулого. Схоже, це діє і на рівні окремих людей, і на рівні країн, і на рівні технологічної цивілізації загалом. Для цивілізації це або норма, або свідчення її молодості. Або час реакції цивілізації завеликий із людського погляду.
Прискорення темпів науково-технологічного, культурного розвитку з новою науковою революцією або технологічним ладом у найближчі три десятиліття не просто не буде. З виходом світової кризи за переважно економічні рамки за цими показниками спостерігатиметься грандіозний обвал.