З тим, що очікування від декретної відпустки не збігаються з реальністю, стикаються багато хто. Замість щасливого споглядання перших місяців і років життя малюка – постійний стрес, хронічна втома, проблеми зі здоров’ям, відсутність сил і мотивації. Часто буває, що навіть фізично з дитиною допомогти нікому
Багато дзвінків на гарячу лінію психологічної допомоги матерям про те, що мама «накричала на дитину», «зриваюся на чоловіка», «не можу тримати себе в руках, ляскаю дверима, кидаю речі, підвищую голос». І зазвичай мами дзвонять в жахливому почутті провини, іноді в сльозах, що не хотіла, але образила, що я погана мати, жахлива дружина.
Я зазвичай намагаюся зрозуміти, як влаштоване сімейне життя, подзвонила до мами, як проходить день, хто і що робить по дому, хто і що говорить. І зазвичай виходить так, що зрив настав набагато раніше, ніж вона накричала, набагато раніше, ніж грюкнула дверима або кинула в чоловіка дитячим комбінезоном.
Що відбувається набагато раніше? Що мама з якогось моменту починає жити на межі. Іноді з самого моменту пологів, коли вона вже мама і багато речей хоче, робить і просить вже не для самої себе, а маючи на увазі користь для себе + дитини, але для оточуючих процес пологів розділив їх з малюком і тепер мамині прохання починають ігноруватися ( хоча під час вагітності не ігнорувалися), а її втому тепер вважається капризом.
І ось вона живе на межі того, що кожне прохання і кожне її бажання – це через вислуховування «ти що сама не можеш» / »явно їй дитина не потрібна» / »чому ти втомилася, білизна брудна горою, чоловік голодний, втомилася» .
Що ще відбувається набагато раніше? Що ти почала залежати від чоловіка в самих дріб’язкових речах, типу якщо він не сходив за туалетним папером, а у малюка різався зуб, то що? Знову його просити? Знову про «сама не можеш» або ось він з мутним обличчям одягнеться і сходить за нею. Але вечір якийсь вже не такий.
Іноді буває і фізична межа. Особливо астенічним мамам з невеликою вагою хочу нагадати – якщо ви не їли півдня чи не спали 2-3 ночі – ви будете на межі, а ваша подружка трохи більше міцної статури буде бадьора і спокійна.
Іноді буває межа відсутності хороших слів. Тому що поганих отримаєш і від власної мами, і від педіатра, і від сусідки, і від свекрухи, і від дитини, і від чоловіка який «пішов у планшет».
Зрив настає там, де починаєш терпіти і не бачиш, до якої межі терпіти. Стан безпорадності – це трамплін до зриву.
Безпорадна, бо не виходить припинити критику на свою адресу. Безпорадна, бо щоб отримати якусь допомогу від оточуючих, треба спочатку вислухати критику або побачити мовчазну критику в їх особі. Безпорадна, бо немає сил, а треба. Треба вставати, треба весь дня не присідаючи бігати, якщо малюк активний, треба, треба, треба.
І ось в стані безпорадності я прошу мам затриматися. Усвідомити її. Усвідомити, що пора зупинитися. Терміново. Піти в ванну, включити воду, трохи посидіти поруч з водою і видихнути. І пожаліти себе, щоб не просити від інших співчуття, якого у них може не бути.
І зі стану безпорадності ми можемо потім вийти трохи більш захищеними. Щоб йти не до зриву, а до більшої чуйності до себе. Щоб не терпіти, а ловити свій зрив заздалегідь, ловити миготливі лампочки своєї психіки, яка говорить «вистачить, мені вже вистачить».
Я не закликаю ставити домашніх на місце або йти від них, що зараз модно радити ( «Не подобається-йди, в морі повно риби») – я закликаю не соромитися відчувати межі своїх сил і робити, наприклад, чоловікові або дитині чи мамі знак рукою , що ось – межа. Що далі або добре або нічого. Стоп-сигнали. Іноді в парах вони приходять самі по собі, інтуїтивно, іноді їх доводиться встановлювати.
І обережніше з почуттям провини – воно може знову заганяти в безпорадність і ставати трампліном до зриву. Мами, ми вас любимо.
Як повідомляла Politeka, через який час можна визначити вагітність.
Також Politeka писала, про трудовий кодекс: відпустка, звільнення, декрет по-новому.
