Інтерв’ю Володимира Путіна американському телеканалу NBC мало не стільки смислове навантаження, як іміджеве. Все ж таки воно було доволі лояльним щодо російського президента, незважаючи на те, що від нього намагалися домогтися відповіді на те, як надалі РФ реагуватиме на дії Сполучених Штатів Америки.

З одного боку, інтерв’ю доволі мляве, не настільки яскраве, як інші виступи Путіна. Думаю, що більшість питань було погоджено і підготовлено, можливо, навіть у Кремлі. Інтерв’ю більше спрямоване навіть не на зарубіжжя, а на внутрішнього споживача. Декларується тим, що є, зокрема за океаном, політичні інформаційні сили, які підтримують Росію в «нелегкій боротьбі», яку веде Путін.

Із другого боку, якщо подивимося інші інформаційні посили, які сьогодні надходять із боку Російської Федерації, то все спрямовано на те, що Росія – це останній форпост миру, чомусь увесь інший світ ополчився проти неї. Усі фільми, які ми спостерігаємо за останні місяці або навіть за останні дні, мають одне й те саме смислове навантаження. У такий спосіб триває популяризація Путіна як на території Російської Федерації, хоча й створено такі умови, що фактично у нього немає опонентів, так і за кордоном. Особливо на тлі тих подій, які відбуваються в Європі, коли перемагають не просто його політичні прихильники, а його близькі друзі, маю на увазі ту-таки Італію. Усе це грає на руку чинному президенту Росії. Думаю, що, на жаль, якихось глобальних потрясінь і здивувань 18 березня ми не побачимо – знову буде призначений той самий президент Російської Федерації.

Мілітарна риторика Путіна з’явилася не зараз. Її давно спостерігаємо в його виступах. Росія – ядерна держава, непрямі погрози, зокрема і в бік США, звучали не вперше. Думаю, що і не востаннє.

Тому певна мілітарна риторика буде зберігатися, особливо на тлі Криму та Донбасу. Щодо Криму маю на увазі як посилення позицій, так і створення фактично не курортної зони, а суто військової бази. Сирія нікуди не подінеться. Цей конфлікт триватиме і в наступні роки.

В інтерв’ю я не помітив кроку назад із боку Путіна. Там немає риторики, що президент Російської Федерації змінить позицію. Він чітко розставляє акценти. Проводиться аналогія з його дідусем, з тим, як вони воювали, як відстоювали РФ, наскільки вони гуманні щодо своїх супротивників, наскільки чесний і шляхетний Володимир Путін, принаймні так подаватиме російська пропаганда.

Один із ключових аспектів, який ми спостерігаємо у всіх цих фільмах – це те, що Росія може пробачити все, крім зради. Проблема полягає в тому, що в російському розумінні зрадою може бути що завгодно. Скажімо, прагнення України в Європейський союз і до європейських цінностей у Росії теж сприймається як зрада. Тому в нас, на жаль, із російським керівництвом сьогодні різні поняття про зраду.

Чи перетвориться Путін у свій новий термін із завойовника на миротворця? У питаннях про Донбас, Сирію або як далі бути з Кримом – російська риторика ніколи не зміниться, принаймні, доки біля керма Росії перебуватиме Путін або ж його послідовники. На жаль, сьогодні якась альтернатива йому навіть не розглядається.

Позиція наступна: Крим ніколи не повернуть, на жодні переговори сьогодні Росія не зважиться. А без обговорення цієї проблеми говорити про миротворця Путіна не доводиться. Так, були певні спроби сформувати і вдягти на себе образ миротворця, зокрема обмін наприкінці 2017 року військовополоненими. Тоді він попросив керівництво «ЛНР/ДНР», хоча фактично і раніше було зрозуміло, і зараз про це йдеться, що рішення щодо обміну або скасування цього обміну ухвалюють суто в Москві, абсолютно не в Донецьку і Луганську або на якійсь іншій тимчасово окупованій території.

Про наступника Путіна

Путін не бачить себе не біля керма Росії. Думаю, це буде «доки смерть не розлучить нас». Принаймні, це нагадуватиме те правління, яке ми бачили, можливо, навіть за Сталіна, нехай пробачать мене історики. Найімовірніше, Путін керуватиме Росією в тій чи іншій іпостасі до останнього свого подиху.

Микола Маломуж про російський слід в отруєнні екс-шпигуна та помсту Путіну

Навіть коли Путін був на посаді прем’єра, він залишив у себе в руках механізми впливу і контролю за всіма процесами. Якщо говоримо про те, що Конституцію Росії не змінять і на посаду президента буде посаджено номінального керівника, Путін дуже акуратно матиме підбирати цього наступника для того, щоб зберегти досягнення, які було зроблено, свій фінансовий добробут, добробут своїх рідних і близьких та своє фізичне існування на території Російської Федерації. Хоча, виходячи з того, що ми бачимо у поведінці Володимира Путіна, навряд чи він реально розглядає собі заміну. Він адекватно в цьому сенсі дивиться на речі. Думаю, він сприймає ситуацію як таку, що ще багато-багато років саме він буде біля керма. А група так званих однодумців у нього і так є.

Якщо ми будемо проводити аналогію зі Сталіним, то група тих, хто приїжджає до нього на виїзні засідання політбюро повечеряти до ранку, і так існує. Це і Шойгу, і Пєсков, і Лавров. Це люди, які перевірені ним у різних ситуаціях, скріплені фінансовими зобов’язаннями, бо фактично він їм дав цю владу і фінанси. І лише завдяки йому вони можуть це все втратити. Ця група триматиме його на посаді.

Мої колеги говорять про те, що рано чи пізно виросте якийсь рух серед бізнесменів, олігархів, які, незважаючи на те, що санкції працюють, спробують повалити Путіна, прибрати його з цієї посади. Я в це вірю доволі слабо з тієї простої причини, що Путін, по-перше, сам колишній КДБіст, по-друге, у нього в руках консолідовано всі силові відомства, а без хоч якоїсь силової підтримки провести таку трансформацію в Російській Федерації не є сьогодні можливим.