27 липня 2002 року під час проведення авіашоу на львівському аеродромі «Скнилів» внаслідок падіння СУ-27 загинуло 77 осіб. З них – 28 дітей. Поранення різного ступеня складності отримали 290 людей. Багато хто залишився інвалідами.

За кількістю загиблих Скнилівська трагедія вважається найбільшою катастрофою в історії авіаційних шоу.

До неї подібна авіакатастрофа відбулась 28 серпня 1988 року на базі військово-повітряних сил США Рамштайн у Німеччині. Тоді під час авіашоу Flugtag88 (приуроченому до початку навчань НАТО в Західній Європі) при виконанні фігури вищого пілотажу зіткнулися три із десятьох літаків Aermacchi MB-339PAN.

У результаті один з літаків впав на глядачів. 70 людей (разом з трьома пілотами) загинули. За різними даними, серйозні поранення отримали від 300 до 400 людей.

Популярні новини зараз

Доньки Лободи підросли і вразили зовнішністю, навіть Монатік не стримався: "Три кішечки"

Кейт Міддлтон похвалилася несподіваним виглядом, такою герцогиню ще не бачили: "Спека..."

Безсоромна дочка Потапа потрясла ідеальними формами просто на камеру: «красиво стирчать»

ПриватБанк обнуляє рахунки і залишає українців без грошей, гримить скандал: "Ніхто не застрахований..."

Показати ще

Як і події в Німеччині, львівська трагедія вразила увесь світ. Попри те, що минули роки, без відповіді залишаються ще низка питань.

Липневе пекло. Згадати все

Подивитись на обіцяне шоу в спекотний літній день прийшли близько десяти тисяч людей. Ніхто не міг навіть на хвилину припусти, що проживає останній день свого життя.

Серед жертв і постраждалих у трагедії було чимало дітей, які прийшли з батьками подивитись на авіашоу

Команду воєнних пілотів, які мали продемонструвати львів’янам всі можливості вітчизняної авіації, представляла група «Українські Соколи». Її створили у 1995 році. Спеціалізувалась на виконанні фігур вищого пілотажу на бойових літаках.

Власне, саме авіашоу приурочили до 60-ї річниці від дня створення 14-го Авіаційного корпусу супервинищувача Су-27.

Пілоти найвищої категорії Володимир Топонар та Юрій Єгоров мали виконати фігури на Міг-29. Однак літак не зміг вилетіти до Львова. Довелось його замінити на СУ-27.

За словами очевидців, пілоти намагались на низькій відстані виконати напівпетлю. Літак спершу зачепив дерево. Потім торкнувся крилом землі. Декілька разів перевернувся та влетів у натовп.

 

 

Хто винен?

Пілоти Топонар та Єгоров, які встигли катапультуватись, не визнавали своєї вини. Вони у всьому звинуватили організаторів. Мовляв, ті не передбачили безпечної відстані від глядачів.

Також зазначили, що на шоу мусили виконувати маневри на літаку, на якому заздалегідь не тренувалися, та й карти для польотів, за їхніми словами, не відповідали реальності.


Слідством з’ясувало, що незадовго до авіашоу підготовлений до нього «МіГ-29УБ» замінили на «Су-27УБ». Його заправили на три тони більшою кількістю пального. В результаті Топонар неправильно оцінив вагу літака і допустив його небезпечне зближення із землею.


З іншого боку, встановило слідство, були порушені правила проведення подібних заходів, які забороняли виконання польтів над територією, де знаходились глядачі.

Судова тяганина

Загалом, до відповідальності за Скнилівську трагедію притягнули 10 осіб. Їх звинуватили у відхилення від льотного завдання, низькому професіоналізмі і недбальстві.

Пілот Топонар отримав 14 років ув’язнення і штраф 1,3 млн доларів. Єгоров – 8 років і штраф 450 тисяч доларів. Командувач 14-го авіційного корпусу генерал-майор Анатолій Третьяков – 6 років і 130 тисяч доларів. Керівник польотів на землі підполковник Юрій Яцюк – 5 років і 130 тисяч доларів, начальник служби безбезпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних – 4 роки і 35 тисяч доларів. Ніхто із засуджених свою вину не визнав.

Командир екіпажу літака СУ-27УБ Володимир Топонар (ліворуч), Юрій Яцюк (в центрі) та Анатолій Третьяков (праворуч)

7 листопада 2007 року президент Віктор Ющенко помилував Анатолія Третьякова і скоротив строк ув’язнення Юрію Єгорову з 8 до 3 років.

11 червня 2008 року Військовий апеляційний суд виправдав ще чотирьох генералів, яких звинуватили в Скнилівській трагедії. Зокрема, їм суттєво зменшили суми штрафів.

Володимир Топонар відбував покарання на Київщині, в колонії-поселенні для тих, хто вчинив злочин з необережності. Він одружився вдруге. Вийшов з колонії у 2013 році і залишився жити в Кагарлику.

Скнилівські спогади

Як згадує один з очевидців Скнилівської трагедії, львів’янин Андрій Бондаренко, у той день на аеродромі він втратив найкращого друга.

«Зараз пам’ятаю лише, як стояв біля мосту, а потім сильний шум і темрява. Літак впав у кількох метрах від мене, а вибухова хвиля протягла кілька метрів, отримав травму голови…»

Андрій мріяв стати спортсменом. Після Скнилова від мрії довелося відмовитися. У результаті вибухової хвилі права нога була повністю роздроблена. Фото kp.ua

На летовище хлопець прийшов у футболці мадридського «Реала». У той час всі телеканали світу показували сюжети з місця трагедії. Іспанські футболісти побачили на екрані українського хлопчина у їхній формі. Запросили Андрія в Іспанію. Звідти він привіз м’яч з автографами усіх гравців команди. Трофей зберігає досі.

В одному з інтерв’ю львів’янин Стефан Козак поділився своїми спогадами про день катастрофи. Тоді він втратив 24-річного сина Григорія:

«День трагедії не забуду ніколи. Я повертався додому. По дорозі заїхав на Скнилівський аеродром – домовилися з сином зустрітися на авіашоу, але я трохи запізнився. Григорій подзвонив мені: «Тато, приходь, вже все починається». Це були останні його слова, які я чув. Розшукуючи його, став пробиратися крізь натовп. Коли літак впав, я був біля трибуни. Через це і не загинув.

Як зараз пам’ятаю хмару чорного диму, вогню, навколо мене бігають люди, щось кричать. Раптом побачив одного знайомого мого сина. Він сказав, що всі побігли до мосту за аеродромом. Але Григорія і там не було. Я оббігав усі лікарні, бачив всіх поранених, тільки сина не знайшов. На наступний день з двома родичами і друзями вирушив у морг. Там чотири кімнати, усюди багато крові. Я два рази обійшов їх, але Григорія не побачив. У військовій прокуратурі знайшли його босоніжки. Виявилося, сина випадково віднесли в рефрижератор, де тримали опізнані тіла. Я його так і не впізнав, напевно, просто не хотів вірити, що син загинув. Тіло впізнали родичі».

На міжнародному рівні

В 2006 році постраждалі у результаті Скнилівської трагедії звернулися в Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Вони висловили невдоволення розслідуванням. Зокрема, вимагали офіційних вибачень від держави, позбавлення винуватців трагедії військових звань, збільшення розміру моральних відшкодувань.

Після 10 років розгляду цих справ ЄСПЛ у 2016 році ухвалив рішення по двом скаргам – «Сім’я Міхно проти України», а також «Світлана Атаманюк та інші проти України».

Подружжя львів’ян Сергій і Тетяна Міхно, а також четверо членів сім’ї Михайлів – Наталя, Андрій і їх дочки Наталія та Андріана опинилися в епіцентрі катастрофи, що сталася 27 липня 2002 року. Всі вони загинули на місці.

Рятувальники забирають тіла загиблих, у результаті авіакатастрови на аеродромі “Скнилів”

Родичі загиблих вважали, що держава Україна порушила ст. 2 Європейської конвенції з прав людини (право на життя). Однак Страсбурзький суд вирішив, що скарга на державу є необґрунтованою, оскільки «Україна не приховувала цього інциденту і провела повне розслідування катастрофи».

Водночас за однією зі скарг ЄСПЛ знайшов порушення статті конвенції про справедливе відшкодування. Адже сім’я Міхно тривалий час не могла домогтися виплати компенсації від держави, незважаючи на рішення національних судів на їхню користь.

Суд постановив, що Україна повинна компенсувати родичам загиблих після багаторічної судової боротьби 3600 євро і 360 євро на юридичні витрати. На цьому в історії Скнилівської трагедії поки що поставлено крапку.

Романія Горбач