Будівництво “Північного потоку”

Александр Палий

Якщо брати глобальні зовнішньополітичні теми, то ми бачимо, що відносини США та Росії продовжують ескалувати, тобто відбувається певне загострення, жодного руху на стримання тут немає, хоча ми розуміємо, що вплив росіян на вибори, на частину передвиборчої команди нинішнього президента США Трампа був безсумнівний. Деталі цього впливу ми не розуміємо, проте це не стримує американську адміністрацію, принаймні видимо, від якихось більш рішучих дій. Це для нас надзвичайно важливо в сенсі зовнішньої політики.

Іще одна важлива річ – історія з “Північним потоком”, із будівництвом Росією газопроводу по дну Балтійського моря, на жаль, триває. Після згоди Німеччини настала згода і Фінляндії, тобто на німецьку позицію орієнтується значна частина Європейського Союзу в цьому питанні.

Легальних перешкод для будівництва “Північного потоку” дедалі менше. Це означає, що в сенсі транзиту через територію України, а також у сенсі геополітичних ризиків, бо Росія буде більш готова до ескалації у разі відсутності транзиту через Україну, ситуація через кілька років може кардинально змінитися. З другого боку, 1 січня 2020 року, тобто менше ніж за два роки, закінчується дія транзитної угоди між Україною та Росією. Це означає, що Україна зможе вимагати від Росії більш серйозних коштів за транзит.

Справа Холодницького

Я не сказав би, що західні партнери сприймають це як тиск на антикорупціонерів. Щодо справи Холодницького вони взагалі мовчать. Їм цікаво, що за цим стоїть. Якщо “жучки” встановили легально і прослуховування відбувалося на законних підставах, то питань немає.

Є скепсис у західних лідерів, особливо у дипломатів, які розуміються на ситуації, щодо пройдених процедур. Але вони розуміють, що люди, які називаються антикорупціонерами – теж не святі.

Це викликає жаль як в українського суспільства, так і у західних партнерів. Це механізм стримувань і противаг, створений унаслідок заснування деяких антикорупційних органів, до бездоганного результату він у нас не призводить.

Очевидно, що проблеми було закладено від самого початку. Ключова проблема полягає в тому, що відбір був із дуже обмеженого кола людей. Наприклад, у нас записали в закон про НАБУ, що керівником цього бюро може людина, яка має 10 років стажу в чинних, зокрема міжнародних, антикорупційних організаціях. Це означає, що ми обирали з 10 людей максимум. Якби їх було 1000, були б значно більші можливості, щоб вибрати людей із оптимальними моральними й діловими якостями, досвідом. Хоча досвід не треба абсолютизувати, бо дуже часто це негативна річ, коли людина просто корумпується.

Треба було зробити більш ліберальні та відкриті конкурси, щоб створити справжню конкуренцію і люди з юридичною освітою могли брати у цьому участь. Це стосується і Спеціальної антикорупційної прокуратури, і суддівського корпусу. Норму про суддів підтримали так звані єврооптимісти та інші, за якою суддею може бути людина, яка має 5 років практичного правничого стажу, а у Верховному суді – 10 років. Звичайно, в таких умовах чекати на 100% оновленої судової системи було б дуже важко. Було закладено проблему кадрів. Кадри, як казав Брежнєв, вирішують усе. Ми маємо конфлікти всередині, а результат назовні – помірний, а іноді – доволі сумнівний.

Дуже багато залежатиме від людей, особливо в питанні, давати хід справі чи не давати, бо механізми ще не напрацьовані. Тут є можливість для волюнтаристських рішень, коли НАБУ фактично може одні справи притримувати, а іншим давати хід. У цих умовах людина, яка дуже стерильно ставилася б до ситуації, звичайно, допомогла б, незважаючи на обличчя, хто там, популярно це чи ні.

Просто виконувати свою справу методично, незважаючи на жодні політичні розклади, не вписуючи в них себе. Такі антикорупційні органи були б сильнішими, ніж ті, що є зараз. Це можливо в Україні. У нашому суспільстві можна знайти людей на такі посади.

Дуже важливо – обрання аудитора НАБУ, вже 5 травня має закінчитися конкурс із відбору аудитора для парламенту – тоді ми, з високою ймовірністю, отримаємо орган, який контролюватиме НАБУ. Звичайно, можливі політичні впливи на призначення цих людей, але я сподіваюся, що чистота процедур буде зміцнюватися у нас в країні.

Про Івана Бубенчика

Ситуація дивна. Схоже, що він сам на себе наговорює або не говорить усю правду. Він сказав, що вчинив ті злочини, а слідство говорить, що такого не було конкретно в таких умовах. Двоє правоохоронців загинули того дня, але їх убили зовсім інакше. Треба розбиратися. Можливо, він для чогось бере на себе цю провину чи йому хтось сказав це зробити.