Чи можна чекати чогось корисного від останньої сесії Верховної Ради перед виборами, які законопроекти можуть ухвалити, що ладні пообіцяти популісти заради досягнення влади та яка небезпека для державності країни криється в новій виборчій системі, розповів гість Politeka Online Сергій Таран, політолог. Нижче – ключові тези
Чому вже з першого тижня цієї сесії ВР депутати не голосують і не приходять на роботу
Ця осінь – остання каденція цієї ВР. Але це перша передвиборча осінь: у нас будуть спочатку президентські, потім парламентські вибори. А коли це стається, завжди парламент стає таким собі майданчиком для відточування політичних технологій, ведення кампанії. Депутати беруть на себе дуже багато зобов’язань, але ніколи не роблять ті речі, які можуть бути бодай трохи непопулярними, навіть якщо вони конче потрібні, бо вони можуть підкосити рейтинг тих політиків, які балотуватимуться або в президенти, або в парламент. Доки це триватиме, парламент не стане майданчиком реформ.
Ця осінь для парламенту буде дуже скандальною, галасливою, багатою на події, але результатом цих подій не стануть реформи, які змінили б українське суспільство.
Я думаю, що ухвалять зміни до Конституції щодо євроатлантичної інтеграції, зважаться на скасування депутатської недоторканності (звісно, не для цієї каденції, а для наступної) тощо, бо це популярні теми, які нормально сприймуть під вибори. Але навряд чи ухвалять довготривалі реформи, які потребують надзвичайно серйозної комунікації, навіть самопожертви з боку політиків.
Чи побачимо ми коаліцію до президентських виборів
Коаліція є, вона нікуди не поділася. Хоча й перед канікулами натякали, що вона може розпастися, бо щодо нових членів ЦВК не знайшлося спільної мови всередині парламентської більшості.
Щоб говорити про розпуск нинішньої більшості, треба мати уявлення, яка буде альтернатива. Альтернативи немає, бо будь-які інші формати конфігурації більшості нікому політично під час виборчої кампанії очок не дадуть. А депутати думають насамперед про вибори.
Цієї осені буде надзвичайно ситуативна більшість, яка час від часу виникатиме з тих чи інших питань, які даватимуть політичні очки фракції. За дуже сильного бажання буде парламентсько-президентська більшість, але вона не буде реформаторською.
Цей парламент навряд чи піде на дострокові вибори, бо вже залишилося мало часу, це технічно та юридично дуже важко зробити.
Чи є запит на зміни до Виборчого кодексу серед депутатів
Запит на нову виборчу систему такий самий сильний, як і на оновлення політичних еліт. Він триває більше ніж 300 років в Україні. Особливо під час виборчих кампаній є очікування, що прийдуть нові люди і зроблять диво.
Популісти обіцяють здійснити важливі зміни швидко, а люди хочуть вірити в цю казку. Але це неможливо, бо реформи забирають від 5-10 років. Коли дива не стається, знову формується запит на нове.
Навіть політики, які вже дуже давно на українській політичній сцені, все одно йтимуть на вибори з тезою оновлення. Класичний приклад – “Новий курс” Тимошенко. Нове буде постійною пропозицією, яку робитимуть усі: нові та старі політики.
Питання не у виборчій системі. Якщо ви подивитеся на ті політичні проекти, які є у ВР, то на кожних виборах вони будуть нові. Лише “Батьківщина” зробила так, що вона протрималася кілька скликань.
Ця виборча система не заперечує появу нових проектів, вона гальмує появу нової якості політики.
Нова виборча система пропонує, з одного боку, справді прогресивні речі. Наприклад, вводить поняття відкритих списків. Це означає, що виборець може сам розставляти пріоритети, хто є у виборчому списку партії, за яку він голосує.
Але є один нюанс. Цей Виборчий кодекс передбачає нову виборчу систему з регіональними виборчими списками. Це означає, що кожен регіон матиме своїх представників, які належать до різних політичних сил. Це небезпечно, бо вони, коли прийдуть у парламент, говоритимуть, що представляють якийсь окремий регіон.
Мажоритарний округ – це не суб’єкт політики. Область – це адміністративний поділ країни, вона може стати суб’єктом політики, якщо депутати де-факто представлятимуть область.
Небезпека цього законопроекту в тому, що він підштовхує нас до де-факто федералізації.
Політичні сили у нас майже не мають ідеології, важливий особистий фактор.
Відкриті списки – це плюс, регіональні відкриті списки – величезний мінус.
В українських умовах мажоритарка – складна система, яка потребує багато грошей, там мало чистої політики, багато чого залежить від того, що мажоритарник може дати – буквально й у переносному сенсі – людям. Люди хочуть дороги, під’їзди, дитячі майданчики. Це не зовсім європейська система, в цьому парадокс.
