Керченська криза як каталізатор силового сценарію в Україні: логіка і наслідки

Керченська криза як каталізатор силового сценарію в Україні: логіка і наслідки

Керченська криза різко каталізувала політичну ситуацію в Україні, оскільки воєнний стан, який хоче запровадити президент Петро Порошенко, створить принципово нову ситуацію, з якою Україна ніколи ще не стикалася у своїй новітній історії

Про це пише «Хвиля».

Введення воєнного стану відкриє дорогу до силового сценарію в Україні. Чим він загрожує? У прогнозі на 2017 рік Український інститут майбутнього прорахував базові ризики для сценарію державного перевороту з використанням силової компоненти в доповіді «Межі стійкості. Світ і Україна в 2017 році. Сценарії».

Нижче наведено відповідний уривок із доповіді щодо силового сценарію в Україні:

Сьогодні багато хто в Україні каже, що в повітрі витає відчуття того, що державний лад може бути скинуто насильницьким шляхом, і в країні буде встановлено диктатуру. Радикалізація настроїв мас тягне запит на авторитарні дії.

Наше соціологічне дослідження 21-28 листопада 2016 року показало, що запит на диктатуру справді існує, але більшість українців, як і раніше, дотримуються думки, що Україна має розвиватися як демократична держава.

Зокрема, лише 17,9% українців вважають, що більшість населення підтримала б силовий переворот, а ще 22,6%, що такий варіант підтримала б половина населення. 36,5% респондентів вважають, що силовий переворот підтримали б меншість українців, 8,6% – ніхто не підтримав би «путчистів», іще 14,4% вагалися з відповідями. Ці показники корелюють і з відповідями на інше питання — чи згодні ви з тим, що сьогодні Україні потрібна диктатура з жорстким лідером на чолі держави. Підтримали цю ідею 34,5%, виступили проти – 48,8% респондентів, не змогли відповісти 16,6%.

Не менш цікаво, що українці не змінюють цей погляд, навіть коли їм намагаються показати, що диктатура може дати благо. Зокрема, їм було поставлено питання про те «Чи підтримали б ви військову диктатуру, якби вона забезпечила реальне зростання рівня життя, боротьбу з корупцією і стабільність». Ствердно відповіли лише 32,4% українців, а негативно — 50,7%, іще 16,9% не визначилися.

Такі результати можуть вселити обережний оптимізм, попри те, що більше ніж третина українців підтримують варіант встановлення диктатури в Україні, більшість усе ж таки підтримує демократичний шлях розвитку країни.

Однак якщо ми подивимося на ситуацію в динаміці, то побачимо тривожні тенденції. У травневому опитуванні Українського інституту майбутнього кількість респондентів, які вважали, що більшість українців підтримає силовий переворот, була майже вдвічі менша — 9,8%. Іще 19,4% (22,6% у листопаді 2016 р.) українців були навесні впевнені, що силовий переворот підтримає половина населення, 39,1% вважали, що переворот підтримає меншість (36,5% у листопаді). Нарешті, в травні були впевнені, що ніхто не підтримає путчистів, 21,5% (8,6% у листопаді). Не могли визначитися з відповіддю 10, 2% в травні та 14,4%.

Отже, за півроку відбулося різке скорочення тих, хто був налаштований найбільш «пацифістки», і так само різко зросла кількість українців, які дивляться на силовий переворот як прийнятний форсований вихід із ситуації. Це є ще одним доказом того, що революційна ситуація, тобто запит на кардинальне оновлення державної системи та зміну соціальних відносин, нікуди не поділася, а тільки загнана вглиб і тліє в надрах соціуму, готова вибухнути в будь-який момент.

Розглянемо, за яких умов в Україні може бути реалізовано силовий сценарій і якими силами, а також які його перспективи в 2017 році.

Відразу обмовимося, що, на наш погляд, в Україні сьогодні немає передумов для перевороту за єгипетським сценарієм 2013 року або перевороту в Чилі в 1973 році. Для цього необхідна наявність армії як інституту, який відтворює сам себе через кастовість. Ця умова в Україні на сьогодні відсутня. Українська армія суб’єктивізується, тобто військові починають усвідомлювати свою особливу місію і роль у функціонуванні держави, але цей процес вимагатиме ще як мінімум кількох років. При цьому ЗСУ мають один із найвищих рівнів довіри з боку українців.

Як показало листопадове опитування Українського інституту майбутнього, українській армії довіряють 39,9% респондентів, “настільки довіряють, наскільки ні” – 35,1%. Не довіряють ЗСУ – 20,1%. Для порівняння: президенту України довіряють лише 9,7% українців, не довіряють — 56,7%. Верховній Раді не довіряють 66,6%, довіряють лише 5,2%. Кабінету міністрів України не довіряють — 58,1%, довіряють — 6,6%.

Однак армія залишається під політичним контролем із боку президента України, і сьогодні немає підстав говорити про те, що він може втратити його. Петро Порошенко має безпосередній контакт із командирами багатьох армійських бригад. Передовсім найбільш боєздатних, що дозволяє підтримувати їхню лояльність. При цьому не секрет, що на передовій є певна втома від тривалого конфлікту на Донбасі та скепсис щодо центральної влади, але наявність бойових зіткнень із ЛДНР та російською армією є тим чинником, який утримує ВСУ в фокусі конфлікту з зовнішнім ворогом.

Добровольчі батальйони як можливий фактор силової дестабілізації значною мірою нівельовані за допомогою включення їх до складу ЗСУ чи Нацгвардії. Тому сьогодні вони на значно більшому рівні підконтрольності, ніж це було в 2014 році. Такі харизматичні командири добробатів, як екс-командир «Правого сектора» Дмитро Ярош та командир полку «Азов» Андрій Білецький, чітко позначили, що обрали політичний шлях змін держави, а не насильницький. Риторика обох вказує, що вони розглядають спробу державного перевороту в поточних умовах як загрозу державній безпеці.

Звідси виникає питання — хто ж тоді має реальні можливості піти на силовий варіант керованої дестабілізації?

На наш погляд, таких суб’єктів небагато:

  1. Передовсім це президент України, який має конституційні повноваження щодо введення воєнного стану. Зокрема, статтею 10 Закону про військовий стан, ухваленого ВРУ 12 травня 2015 року, передбачено, що в період воєнного стану повноваження президента України не можуть бути припинені. Ба більше, зазначений закон визначає, що повноваження президента в цей період не можуть бути обмежені. Зокрема, згідно з новим законом, військова і цивільна влада зможуть забороняти мирні зібрання, вводити комендантську годину, обмежувати пересування громадян і порушувати питання про заборону політичних партій. Неможливо буде відправити у відставку прем’єра разом із Кабміном, а також розігнати Верховну Раду.

Це означає, що глава держави отримує реальні важелі утримання влади в разі загрози його зміщення з посади. Тут слід зробити застереження, що введення президентом воєнного стану має протягом двох днів схвалити Верховна Рада. Це означає, що глава держави повинен мати більшість у парламенті, яка погодиться підтримати такий радикальний захід. У іншому випадку такий крок буде розглядатися як узурпація влади, що в умовах низької легітимності інституту президента та обмеженої ресурсної бази швидко призведе до провалу.

  1. На силовий переворот у сценарії керованої дестабілізації може зважитися гравець або коаліція гравців, здатна: а) сконцентрувати достатню кількість силовиків для взяття під контроль ключових інститутів держави в умовах низької легітимності влади; б) мати ресурси для утримання влади на першому етапі з) мати впевнену зовнішню підтримку

Тепер розглянемо два можливих варіанти силового перевороту в Україні в 2017 році:

Варіант С1: Успішний переворот

Варіант С2: Неуспішний переворот

С1. Успішний переворот

Президент вводить воєнний стан в умовах чи то загрози особистої втрати влади через протести, чи то загрози втрати керованості процесами в країні в ситуації, описаній у варіантах А1-А2-B. Цьому може передувати ескалація конфлікту на Донбасі, реальна або спровокована в рамках сценаріїв G2-G3.

Навпаки, конкуруючий із нинішньою владою суб’єкт може спробувати взяти силовим шляхом владу.

Президент або будь-який інший суб’єкт, який зважиться на силовий переворот, може успішно реалізувати свої задуми, якщо буде збіг декількох базових умов:

  1. Ефективний контроль над силовим блоком, який буде виконувати накази. Лояльність або непротидія армії.
  2. Швидке встановлення контролю над регіонами,  зокрема шляхом залучення в схему регіональних еліт.
  3. Швидкі посадки одіозних представників режиму Януковича або постмайданної влади.
  4. Зміцнення внутрішньої легітимності з боку мас, які сприймуть покарання як акт справедливості.
  5. Прийняття таких дій зовнішніми гравцями, отримання їхньої підтримки. Ключовою в цій ситуації буде позиція США. Без легітимності з боку зовнішніх гравців політичного режиму буде вкрай важко отримати допомогу, яка вкрай необхідна на початковому етапі. Проведення ж силового перевороту в зв’язці з Росією, по суті, переведе ситуацію в сценарій некерованої дестабілізації, який ми розглянемо далі.

Успішність такого варіанту для чинного президента збільшується у разі загрози конфронтації з Росією в рамках сценарію G3. У разі відсутності конфронтації чинний президент має обмежений період часу, коли можна реалізувати такий варіант, оскільки мірою падіння підтримки з боку суспільства та еліт, йому буде важче забезпечити легітимність таких дій.

Логічно, що ймовірність реалізації такого варіанту буде вища до кінця 2017 року, коли буде вичерпано інші формати дій у форматі А1-А2—B. Або якщо не виникне ситуація «чорного лебедя», як це було у випадку з Майданом чи знищенням російськими військами малазійського “Боїнга” влітку 2014 року.

У разі успішної реалізації цього варіанту політичний режим стає більш авторитарним, на період кількох років має карт-бланш на більш радикальну політику. Як приклад можна навести дії Реджепа Ердогана в Туреччині влітку 2016 року, який на контрзаходах зумів зміцнити свої позиції після невдалого військового перевороту.

С2. Неуспішний переворот

Цей варіант за своєю суттю є антиподом попереднього. Відповідно, чинний президент або інший суб’єкт здійснює спроби силового перевороту в умовах, коли у нього немає складових факторів успіху:

    1. Немає контролю над силовиками, як наслідок – інші гравці мають можливість опору, як наслідок – фактор часу критично важливий, на старті швидко втрачається, як наслідок – боротьба починає затягуватися і сценарій починає йти в некеровану дестабілізацію.
    2. Слідом за цим відбувається втрата контролю над регіонами, оскільки регіональні еліти починають бачити для себе загрозу в такому розвитку ситуації та починають закриватися від ризиків. Висока ймовірність, що цю ситуацію буде використовувати зацікавлена зовнішня сторона. Наприклад, та-таки Росія.
    3. Як наслідок, відбувається швидке падіння залишків легітимності держави, вона дуже швидко колапсує.
    4. Зовнішньої підтримки немає, оскільки нікого підтримувати.
    5. За фактом ситуація або швидко переходить у варіант B (у кращому разі), або в сценарій некерованої дестабілізації.

Найкращою ілюстрацією цього варіанту є падіння режиму гетьмана Павла Скоропадського в Україні в листопаді-грудні 1918 року:

Як відомо, Павло Скоропадський прийшов до влади в результаті перевороту, який було підтримано німцями в кінці квітня 1918 року. Скоропадський зробив ставку на поміркованих і велику буржуазію, намагаючись практично з нуля створити українську державу під протекторатом Німецької імперії згідно з умовами Брестського миру на початку березня 1918 року. Ставка Скоропадського на поміркованих і великий капітал відштовхнула від нього маси, серед яких переважали ліві настрої. Хоча гетьману вдалося досягти певних успіхів у налагодженні роботи державного апарату, щойно впала зовнішня підтримка з боку німців після поразки в Першій світовій війні – Скоропадський залишився віч-на-віч із розлюченими масами, яких підняла на повстання Директорія на чолі з Симоном Петлюрою та Володимиром Винниченком. Протягом місяця гетьман Скоропадський втратив владу і втік до Німеччини. Однак Директорія, яка тріумфально увійшла до Києва 14 грудня 1918 року, за трохи більше ніж місяць втратила контроль над ситуацією. Зовнішня агресія з боку більшовиків і Добровольчої армії на чолі з генерал-лейтенантом Антоном Денікіним призвела до колапсу української державності в 1919 році, оскільки вона опинилася без ресурсів, внутрішньої та зовнішньої легітимності й зовнішньої підтримки.

Тут повний текст доповіді «Межі стійкості. Світ і Україна в 2017 році. Сценарії».

Нагадаємо, світ різко виступив проти Росії через агресію в Азовському морі.

Як повідомляла Politeka, РНБО підтримала запровадження воєнного стану в Україні.

Також Politeka писала, що Радбез ООН терміново скликав засідання через Азов.

матеріали рубрики
Росії пригрозили новими обмеженнями через Україну: «Країни будуть єдині» Політика
Росії пригрозили новими обмеженнями через Україну: «Країни будуть єдині»
Чиновник Януковича розгнівав українців підтримкою відомого сепаратиста: «Сивина до мізків дісталася» Політика
Чиновник Януковича розгнівав українців підтримкою відомого сепаратиста: «Сивина до мізків дісталася»
Штаб політичної партії “атакували” в Києві: подробиці події Політика
Штаб політичної партії “атакували” в Києві: подробиці події