Телетайп: дух Революції Гідності помирає на цих президентських виборах

Телетайп: дух Революції Гідності помирає на цих президентських виборах

Так, непохитні співгромадяни та слухняні співвітчизники, річниця трагічної перемоги Революції Гідності змушує задуматися. Передовсім, як за нікчемні п’ять років від жертовності одинаків ми посміли деградувати до мовчазної згоди більшості? Згоди на те, щоб нами попихали ще відвертіше і нахабніше, ніж до революції.

Ці вибори, що претендують стати найбруднішими – незаперечне підтвердження цього колективного падіння.

Першою з передвиборчого забігу зійшла об’єктивна соціологія. Ось вона, на травичці лежить, ніжками-відсотками в конвульсіях стукотить. А та, що на тіньових доларових стероїдах, та бадьоро шкутильгає, отруюючи дійсність гнилим вихлопом.

Тож Петро Порошенко до конституційних ЄС і НАТО цілком може додати “Плюс РАНДомізація всієї країни!” на ім’я лівої соціологічної контори, яка малює йому поточне електоральне лідерство.

Розумієте, це вже не просто лукавство, яким грішить будь-яка влада, перебільшуючи свої заслуги та замовчуючи косяки. Тут пахне самопальною етичною системою координат, що базується на якійсь антиморалі.

порошенко томос

Наприклад, так будується система понять професійної злочинності. Там не можна брехати своїм — блатним, а збрехати терпилі — злодійська доблесть. Не обібрати лоха, що підставився – себе опустити. Визнання провини та здавання подільників — ганьба, що змивається кров’ю. І таке інше: перевернуті, збочені принципи, за якими живе цивілізоване суспільство.

Але навіть у блатних є планка, нижче від якої опускатися не заведено. Ми знаємо, як у злочинному світі чинять із насильниками. Катали старої школи, які обібрали до нитки невдалого картяра, залишають йому гроші на таксі. Злодій у законі повинен слідувати основним поняттям, інакше він лишається корони.

В українській політиці вже немає нижньої планки. Вже не існує того, чого не можна. Того, за що стає соромно.

Ви вірите, що пропалені й биті політтехнологи Петра Порошенка на чолі з єзуїтським Ігорем Гринівим натурально не помітили, що їхній плакат «Кандидатів багато, президент один» копіює путінський? Та все вони пречудесно помітили!

Упевнений, що тут цинічно-прагматичний розрахунок: якщо гасло спрацювало на “глибинний народ ” недоімперії, отже, спрацює і на українців з їхнім стокгольмським синдромом, що прогресує. Ніхто і не пискне, що використовувати кремлівську вторсировину — якось непатріотично.

А цей мозокодробильний слоган із плаката ПОПа: “Нас знову хочуть обдурити”?! Ключове слово «знову». Він що, на себе натякає: з АТО, закінченою за години, доларом по десять та іншими “порожніми обіцянками” з тих самих плакатів?

Мені часом здається, що у владі зібралися якісь голлівудівські маніяки, які ловлять кайф від знущань, своєї безкарності та безпорадності жертв.

Нас усіх взяли в заручники і залякують повномасштабною війною з РФ, як терористи погрожують розстрілом захоплених, якщо не буде виконано всі їхні забаганки.

І люди на це ведуться, вони готові побачити патріотизм і антипутінізм у тривіальному маскуванні, до якого вдаються шахраї на довірі.

Так, президент у нас виступає диригентом симфонічного оркестру влади, і в кишені його пом’ятого фрака зберігається камертон, який задає тональність. Але ж диригента без оркестру не чути. І як швидко, з трьох нот, задану ним мелодію вгадало оточення – і на владній сцені, і, що сумніше, в залі для глядачів.

Зараз влада відкинула всякі пристойності. Вона просто в обличчя заявляє нам: вбивць і злочинців будемо знаходити тільки серед опозиції. Фальсифікаторів виборів — теж. У цій людожерській матриці морально лише те, що йде на користь керівному класу.

Володарям — надприбутки, іншим — податки і борги.

Ми слухаємо співи щодо «свого шляху» в найбільш злиденній країні Європи замість того, щоб закидати оркестрантів тухлими яйцями — на виборах у рамках демократичної процедури. Але виявляється, що в країні Революції Гідності, обидва слова з великої літери, впевнено заправляють балом лицеміри та фарисеї, які не особливо й приховують свою сутність.

Cлідом за чесною соціологією й агітаційними пристойностями на узбіччя у нас відправляється здоровий глузд.

Та-таки Юлія Тимошенко, одна з лідерів забігу, зрозуміла, що міняти треба всю владну систему. І пропонує поміняти її зсередини, без особливих потрясінь – через ухвалення нової Конституції України. І зробила це головною фішкою своєї кампанії.

тигрюля, тигр, тимошенко

Чудово! Але ці зміни ЮВТ, судячи з усього, має намір робити силами своєї старої команди.

Ще раз: Тимошенко збирається виграти найжорсткіші та найбільш принципові вибори у своєму житті, спершись на ту з’їдену міллю партійну команду, з якою програла вже двічі. Вона вірить, що це можливо – подивимося, чи повірять виборці.

І вже зовсім відпочиває здоровий глузд щодо Володимира Зеленського. Тому що він демонстративно ігнорує виборчу кампанію як таку.

Під час кампанії кандидат, тим паче новий, повинен підтвердити, що відповідає посту, на який претендує, адже так? І я, наприклад, допускаю, що Володимир цілком відповідає — він недурний, ерудований, вміє слухати, вміє керувати складним творчим колективом.

Але цю свою ймовірну відповідність Зеленський ретельно приховує від суспільства! Ні, була зрозуміла його гнітюча пауза перед новорічним привітанням країни з тим, що він надумав у президенти. Але затягувати пред’явлення того, що він державний керманич, здатний провести Україну через штормові води — це інфантильність аля Славко Вакарчук: «Ви мене спочатку оберіть, а вже потім я вам заспіваю». Ну, або чергова профанація.

Зеленський

А за підсумком, при нав’язуваних суспільному протистоянні та роздробленості опозиції, маємо самогубний набір варіантів.

Перший — зламати систему шляхом її ігнорування. Тобто нова влада займеться тим, що вміє: зйомками четвертого, п’ятого і далі сезону свого веселого серіалу. А країна в цей час буде потихеньку розвалюватися, як машина, покинута в гаражі.

Другий — довіритися тій, хто обіцяє поміняти систему. Але якщо ця довіра не буде справді масовою, то спроба приречена на провал. І тоді, знову-таки, потрясіння для країни.

І третій варіант — зберегти чинну систему у вигляді влади, яка остаточно втратила береги. Вона від початку зайшла на трон по трупах, і втрачати вже нічого. Країна другу порцію цієї риби фугу не витримає точно.

Як на мене, то краще відправитися в незвідане з надією на зміни на краще, ніж боятися, щоб не стало гірше, і чекати, поки тебе остаточно втопчуть у бруд. У всякому разі, саме так вчинили ті, хто п’ять років тому вийшли на Євромайдан.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»

Нагадаємо, журналіст розповіла, як забезпечити явку на виборах: «потрібно карати».

Як повідомляла Politeka, СБУ розкрила зухвалий план російських спецслужб: «намагаються зірвати вибори».

Також Politeka писала, що Микола Томенко розкрив порушення закону з боку штабу Порошенка: «підтвердили, що платять».

матеріали рубрики