Про Верховну Раду як публічний будинок, відсутність будь-якої роботи в органах влади, лицемірство Порошенка у церковному питанні та інших, популістський міф про зміни до Конституції на краще та власну відмову від співпраці з олігархами розповів гість Politeka Online Микола Томенко, лідер партії “Громадський рух “Рідна країна”

Щодо перспектив Верховної Ради поточного скликання

Мені видається, що чіткий визначений стратегічний та тактичний тренд діяльності ВР – Верховна Рада є територією для проведення апробації, різноманітних операцій та спецоперацій у контексті передвиборчої кампанії. Майже всі основні кандидати та їхні команди зібрані на цьому майданчику або біля цього майданчика. Будуть працювати в інтересах своїх виборчих кампаній.

Ми в період осінь-весна матимемо найдорожчий у світі політичний театр та публічний будинок одночасно. Кожен грає якусь роль, хтось підіграє, ми за це платимо. Ніде в світі такого немає. Ми платимо не лише за машини, поїздки, відпочинок, оздоровлення, неухвалені закони, а й за їхню рекламу.

Згідно з законом про державне фінансування, політичні партії – це найбагатші партії, які український народ фінансує. За три місяці ми заплатили з бюджету майже 1,5 млрд гривень власних коштів.

Це нескінченне шоу домінуватиме. Подивіться питання, які розглядаються. Проста людина залишена, ніхто її не згадує, економічних законопроектів у принципі не існує, соціальних – хіба що для піару, якихось професійних серйозних немає. Законопроекти стосуються переважно геополітики або внутрішньої політики.

Мене та мою команду, а ми зробили сотні українських просвітницьких проектів, важко запідозрити, що ми проти українського світу. Але коли це перебір, прикриття своєї бездарності, дилетантства, продажності, корупційності – ура-патріотизм уже стомлює. Суперпатріоти вже тричі кажуть “Слава Україні! Героям слава!”. З оборонпрому крадуть мільйони й мільярди. Це все вже набуває зворотнього сенсу.

Цього року фантастично недофінансовані всі сфери освіти та охорони здоров’я. За всієї тарабарщини про реформи реальний працівник цих сфер не розуміє, що його чекає з 1 вересня чи з 1 січня.

Тарифи – сказали, що з 1 жовтня піднімуть, але ніхто ж не знає остаточні ціни.

Щодо початку роботи місії МВФ

Буде підвищення тарифів, це очевидно. Іще один тренд осені, крім цього парламентського маразму, урядова особливість – уряд не зацікавлений, щоб вели серйозні економічні дискусії на території парламенту. Зараз прем’єр-міністр отримує не один удар, це ще не нокаут, але в нокдаун не потрапляє, попри політичну пихатість, що він самостійний серйозний вождь, у нього навіть партія є.

Він каже, що все в нього добре, але тотальне невиконання бюджету, провал за всіма обіцяними фінансовими програмами – це те, що насправді.

Єдиний вихід – “дайте кредит”. Я вже колись жартував, що в уряді зібрали таких людей, які вже два роки розповідають, як усе добре, а насправді, крім того, щоб позичити в кінці року та протриматися до звіту, в них нічого не виходить. Ключове, чого навчилися урядовці – піднімати ціни на алкоголь та вкотре позичати.

Продан звільнився, бо нібито він хоче взяти участь у конкурсі. А чому два роки конкурси не проводили? У вас же ці тимчасові виконувачі обов’язків. Триває боротьба за митницю, бо це останній серйозний ресурс, який залишився, де заробляють кешеві гроші для політичної кар’єри. У конкретному випадку Порошенко хотів заробити для президентської кампанії, а Гройсман – для парламентської. Він та його соратник і друг Яценюк заряджені на парламентську модель, хочуть перетягнути владу в парламент під створений уряд.

Умовно кажучи, їхня мрія: Яценюк – голова ВР, а Гройсман – прем’єр-міністр, а Порошенко нехай займається якимись іншими речами.

Атака Генеральної прокуратури та тиск президента призвели до того, що Продана треба було знімати, інакше був би скандал. Я думаю, що диму без вогню не буває. Якщо не в Туреччині нерухомість, то в Києві або ще десь за кордоном. Усі прекрасно розуміють, що на митниці відбувається, які ходять гроші. Я думаю, що це не перший удар, який пропустив Гройсман. Гройсмана поставлять у ситуацію: або ти підтримуєш президента та граєш за нашими правилами, або пиши заяву та йди у відставку.

Президент не зацікавлений, щоб питання відставки уряду розглядали у ВР, бо тоді ламається конструкція цієї таємної коаліції, де насправді немає 226 членів, але ніхто не хоче це визнати. Якщо відправляють у відставку – відразу постає питання створення коаліції. Це хаос у країні, тому для президента важливо зцементувати адмінресурс, а не його розвалити. Але краще, якщо Гройсмана не змусять працювати на президента, зробити так, щоб він сам пішов у відставку або менше говорив та був у системі координат бодай до завершення президентської виборчої кампанії.

Щодо методів Порошенка

З одного боку, соціально-економічного удару сьогодні зазнають чиновники та уряд, хоча якщо подивитися – це все люди президента, причому системні, довірені. Це соратники Порошенка, його однопартійці. У коаліційній угоді зазначено, що коаліція створюється та уряд формується, щоб разом із президентом, ВР та урядом нести спільну солідарну відповідальність.

У президента сьогодні є шанс вижити за двох обставин. Перша обставина – максимальна концентрація адмінресурсу.

Є мінімум, хоч хто є президентом, який навіть, умовно кажучи, ідіот осилить. Якщо зконцентрувати адмінресурс, якісь 10-12%, як пишуть експерти, можна назбирати. Якщо ж, наприклад, Міністерство внутрішніх справ скаже, що вони над процесом, прем’єр над процесом – президента це абсолютно не влаштовує. Він хоче не лише звалити економічні прорахунки на них, а й скористатися адмінресурсом. Я думаю, що кримінальна справа проти Продана перша, але не остання. Тим паче є за що зачепитися, я у цьому абсолютно переконаний. Із другого боку, ціна питання – зберегтися чи не зберегтися при владі.

Другий тренд – список друзів Путіна. У мене таке враження, що у нас скоро буде півкраїни путінців, усі кандидати в президенти будуть друзями Путіна, Медведчука чи ще когось. За всієї критики Путіна та його політичної доктрини це вже доходить до маразму. Будь-яка критика влади, команди Порошенка, що там украли, там нічого не зробили – означає, що це люди Путіна. Щоб зайти в наступний тур, Порошенку треба мобілізувати мертвих та живих, чиновників, поліцію, міліцію, армію та всіх залежних від цих людей. Тут ідеально зробити всіх однаковими – менше або більше залежними від Путіна.

Ідеально в другий тур завести таку людину, щоб повірили, що це від Путіна, тоді українці, які вболівають за долю європейської країни, подумають: Бог із ним з тим Порошенком, аби не Путін.

Це проста схема. У цій схемі треба брати якісь суперпатріотичні українські речі. Такі метаморфози нашого життя. Порошенко, який був меценатом Московського патріархату все життя, отримав сан, поставив капличку МП, сьогодні розповідає, що це московська агентура, п’ята колона, що знищує український дух та волю. Я радію, що він змінив свої погляди, але факт залишається фактом.

Потім історія з НАТО. Президент три роки не міг призначити керівника місії України в НАТО, ніхто цим не займався, а тепер це ключова наша тема, хоча ніхто не збирається нам навіть ПДЧ давати. Ми прекрасно розуміємо, що запис у Конституції абсолютно нічого не вирішує. Я не вважаю, що це зрада або перемога, але безглуздо записати повноваження Кабінету міністрів або ВР, президента, бо вони й так зобов’язані займатися європейською інтеграцією, бо угоду про асоціацію ВР ратифікувала одночасно з Європарламентом.

Програму співробітництва з НАТО президент підписав, але ніхто нічого не виконує. Повірте мені, я, напевно, поодинокий політик, який усе це читає. Я проаналізував 76 сторінок нашої угоди про співпрацю з НАТО, яку ми мусимо виконати. Наших політичних – нової виборчої системи – та економічних обіцянок НАТО 90% не виконано, хоча зараз триває 9 місяць.

Щодо відповідальних за виконання угод із НАТО

Передовсім президент, бо це указ президента, це сфера його відповідальності. У цій угоді вже далі розписано зобов’язання Кабміну, ВР та СБУ. Що реформовано в Службі безпеки? Нічого, бо СБУ сьогодні – це таємна поліція президента, умовно кажучи. А в угоді написано зовсім інше. Нам до НАТО як до Парижа рачки, і ми самі винні. Це маніпулятивна історія, що є правдивий Порошенко, який удень та вночі молиться за українську церкву, формує українську армію, а в цей час його бізнес-партнери, на мою думку, жирують на грошах військових. Там усі родичі та куми. Вони закрилися в державі укроборонпрому, в цих закупівлях.

Це ж не контролюється, жодного разу не звітували, тендерів немає. Якщо копнути – це страшна історія мародерства на темі оборони.

І тут президент говорить, що створили армію. Є різні варіанти створення армії з погляду економіки, фінансів та таке інше. Чи, наприклад, історія, коли на каналі Порошенка слово Боже російською мовою. Президент за українську церкву, але на своєму каналі не може крутити слово Боже українською мовою. Покажіть приклад, що ви вболіваєте за церкву, за мову та за армію. Це біда. Він хоче, щоб його бізнес був вигідним.

Принесли, наприклад, гроші з якоїсь протестантської церкви на “5 канал” – і вони можуть проповідувати лише російською мовою. А коли президент виступає з трибуни, каже, що життя віддасть за Україну та українську мову. Таке роздвоєння – це шлях у нікуди. Щоб вчити українців любити мову, церкву, захищати армію, треба самому показати на власному прикладі, що ти їх любиш.

Порошенко хапається за все відразу: хоче заробляти на армії, на медіа, на бізнесі та при цьому розповідати, що треба робити. Цей дуалізм, дві мови влади – це ключове, що її загубить.

За Порошенка голосували не тому, що він великий мовник чи великий церковник, а тому, що він багатий чоловік з успішним бізнесом. Думали, що він почне свої гроші та менеджерські здібності інвестувати, зможе створити потужну національну економіку та зупинить війну. І ми не будемо побиратися в МВФ чи Росії. Думали, що всі крадуть, а цей уже мільярдер – скільки ж мільярдеру треба! А сталося навпаки – нині економіка, соціалка та моральні речі – найслабше місце теперішньої влади.

Він береться за риторику Ющенка, щоб вижити та піти на другий термін. Тобто він не звітує про виконання старих обіцянок, а дає нові.

Це теж, на мою думку, помилка. Я проти того, щоб виборча кампанія була кампанією Порошенка як символа української держави. Путін не воює в Україні за президентські вибори. Так, він хоче мати близьку собі людину, але ми, українці, маємо вибрати з цього меню майбутнє України, стратегію розвитку країни, команду тощо, а не жити міфами, створеними на Банковій.

Про основні тези програми Миколи Томенка

Ми офіційно заявили, що беремо участь у президентській виборчій кампанії. На сьогодні наша логіка така: ми намагаємося змінити порядок денний президентської виборчої кампанії. Вигадати якусь казку та її продати – це шлях у нікуди. Ми хочемо повернутися до змістовної дискусії. Треба визначити стратегію, сформувати програму команди, а тоді ухвалювати остаточне рішення, в якій формі брати участь у президентській кампанії.

Ми не працюємо з олігархами, нічого не продаємо, тому не маємо належного фінансування для президентської виборчої кампанії.

У грудні буде остаточне рішення, в якому форматі це буде: чи Томенко балотується, чи ми працюємо в ширшій команді, чи контролюємо характер президентської виборчої кампанії.

Зараз така мода – говорити, що все у нас буде добре, треба лише змінити Конституцію. До чого тут Конституція до безладу, корупції, непрофесійності в країні? Ми пропонуємо змінити Україну, не змінюючи Конституцію. Можна якесь одне речення дописати, але концептуально за сенсом залишити незмінною. Немає сенсу три роки витрачати на референдум та вибори, щоб змінити Конституцію.

Є ще один міф: зараз нам погано, важко, але виступимо в ЄС чи НАТО – буде добре. Але коли це буде, треба знати, що робити завтра. Ми намагаємося на бідну грішну українську землю повернути їх та змусити обговорювати те, що людей цікавить. Як піднімати економіки, розбудовувати ті чи інші галузі, створювати робочі місця, повернути заробітчан та студентів в Україну тощо.

Необхідно зробити так, щоб влада жила Україною та в Україні, а не з України. Поки ж триває міфічна віртуальна шоу-боротьба, хто вигадає кращу казку на тему: “Якщо я стану президентом, то щось буде хороше”.

Що саме хороше – ніхто не може сказати. Ми прагнемо знайти тих кандидатів у президенти, ті команди, які проти того, щоб це була боротьба компроматів чи путінців та антипутінців, боротьба, хто краще придумає нову Конституцію, боротьба за те, що Захід нас врятує, а ми нічого не будемо робити. Що ми, українці, повинні зробити, щоб повернути втрачені позиції, щоб була освіта, соціальна політика? Має бути реальна серйозна політика без змагання, в кого більше бігбордів чи красивіша політична реклама.

Завдання дуже складне, бо ми в різних вагових категоріях. У нас фінансування дорівнює вартості години політичної реклами ключових гравців.

Ми працюємо з малим та середнім бізнесом. Найтрагічніша історія не з прямою політичною рекламою, а з джинсою, яка все заполонила. Іще 150 млн грошей на комунальні ЗМІ, які це все розповідають. Прийдемо до влади – в Україні не буде жодного ЗМІ, який фінансували б державним коштом, не буде дурної політичної реклами за бюджетні гроші. Треба спуститися з рівня політичної реклами на рівень реальної дискусії з ключовими гравцями, які братимуть участь у президентській виборчій кампанії.

“Український президент” – наша стратегія, концепція ”Як за 100 днів створити парламентсько-президентську республіку“. Зараз ми робимо новий проект, який найближчим часом презентуємо, він матиме назву “ЗНО для кандидата в президенти”. Це іспит, тестові запитання, які допоможуть зрозуміти, що це за людина з погляду світогляду, позиції, програмних речей. Має бути українська виборча кампанія, а не списана з якоїсь технологічної схеми, коли народ наступного дня після виборів подумає: що ж ми наробили?