Про те, як можна миритись із Росією, чому не діє Мінськ-2 і яка ймовірність дострокових виборів до ВР, в інтерв’ю Politeka Online розповів народний депутат України Іван Вінник.
– Маємо другу річницю «Мінська-2». Чи отримаємо якийсь інший, альтернативний формат цьогоріч?
Такі дипломатичні політичні документи формуються залежно від позиції сторін. Нині Україна стала сильнішою в контексті бойової спроможності. Навчилися доволі серйозно протистояти військовій агресії РФ.
Уже ніхто не говорить про громадянський конфлікт. Дедалі менше говорять про сепаратистів і так званих «ополченців», які воюють проти регулярної армії України на українській території.
Навіть Райхель, посол Німеччини, сказав, що російські війська присутні в Україні. Друга частина його фрази – не в інтересах України – він пропонував вибори проводити навіть за наявності російських військ, якщо вони зможуть гарантувати якісь безпекові питання. Але факт присутності російських військ на території України на високому дипломатичному рівні встановлено. Це перемога української дипломатії, яка ніколи не була б можливою без сильної української армії.
– Попри те, що в нас з’явилась потужніша армія, «мінський формат» не працює. Як надалі вирішувати питання з Донбасом?
– Чому? Він працює. Понад три тисячі заручників звільнено. Бойові дії, безумовно, фіксувались після подій у Дебальцевому, але вони були менш масштабними, ніж те, що спостерігали раніше. Авдіївку українська армія відбила належним чином.
Партійне золото: на що політики витратили мільйони платників податківФакт нападу Російської Федерації з порушенням Мінських угод підтвердив позицію наших партнерів про неможливість скасування санкцій.
Мінський протокол виконується, бо саме за ним встановлено лінію розмежування, яку намагалися порушити російські окупаційні війська. Якщо б цей факт не зафіксувала ОБСЄ, якщо всі не посилалися б на Мінські домовленості, то жодних санкцій не було б зараз.
Тому де-факто Мінськ працює. Інше питання полягає в тому, що він може працювати дієвіше. Хоча тут теж у нас є певні успіхи.
– Про які саме успіхи йдеться?
– Зважте на резолюцію ПАРЄ, де чітко встановлено факт російської агресії. Також – на заяви дипломатичних очільників США та Європи, які говорять: «Поки Крим не звільните, жодного скасування санкцій не буде».
Україна – вже достатньо сильна, щоб опонувати Російській Федерації безпосередньо. Не лише у військовому плані, а й в дипломатичному – тет-а-тет.
Росія напала на Україну, яка захищає свої території. Якщо Москва готова дипломатично вирішувати факт свого нападу, компенсувати збитки України, то можна буде підписувати якісь документи, виходити на проект мирного вирішення питання. Ні – тоді Україна надалі розвиватиме свої бойові спроможності та звільнятиме територію військово.
– Невже можливий формат діалогу Порошенко-Путін?
– Путін тривалий час не сприймав Україну. Називав новообраного президента Порошенка і Турчинова – нелегітимними, а Майдан – державним переворотом. Зараз ця риторика не лунає. Це рух уперед. Наступний крок – має визнати факт війни проти України. Якщо в нього є бажання це припинити, то має сісти за стіл перемовин саме з Порошенком, без жодного посередництва. Думаю, що незабаром це питання буде вирішено.
– Чи варто очікувати загострення конфлікту на Донбасі цьогоріч?
– Військові дії не вимірюються часом. Вони визначаються перемогою або поразкою однієї зі сторін. Україна не може дозволити собі поразку, бо це наша земля, стоятимемо до кінця.
Поразка російських окупаційних військ полягатиме у звільненні цих територій, витісненні військ за межі українського адміністративного кордону – на територію Росії.
– Невже із Кремлем можна вести конструктивний діалог?
– Необхідна зміна вектору. Якщо агресивна політика Кремля не зміниться на конструктивну ділову, то такій владі буде доволі складно знову бути переобраною.
Для України – це великий потенціал. Якщо ієрархію контролю Путіном своїх васалів у регіонах буде зруйновано, то Україна дуже швидко цим скористається – ЗСУ звільнять наші території. Ми не рухатимемося далі адміністративних кордонів, але свого не віддамо.
Ризиковані партії: кому та навіщо потрібні перевибори в Раду– Як вирішувати проблему блокади Донбасу?
– Блокада – це форма санкцій, форма ембарго. Будь-яка санкція проти ворога передовсім має руйнувати його інтереси, економіку, армію. Як зараз економічна блокада окупованих територій України руйнує інтереси Російської Федерації, не можу зрозуміти.
З другого боку, не зовсім коректним є визначення «економічна блокада». Стратегічно зрозуміло, що Україні потрібне вугілля групи А. Воно є на окупованій РФ території. Путін це чітко розуміє. Саме тому ідеї щодо застосування блокування переміщення порожніх вагонів для забезпечення теплогенерації вугіллям антрацитової групи застала нас саме взимку – період, коли споживання електроенергії є значно більшим. Заяви міністра енергетики Насалика про можливе віялове відімкнення електроенергії були всього лишень піаром.
Адже Слов’янськ, Краматорськ – міста, які звільнені від окупанта. Вони живляться від заблокованих теплогенеруючих потужностей. Якщо там почнуться віялові відімкнення, то непогано б Садовому вийти з ініціативою збалансування подання електроенергії у Слов’янськ і Краматорськ шляхом віялового відімкнення у Львові. Це було б коректно. Виборець у Львові має розділити цей тягар некомфорту. Але ми цього чомусь не чуємо.
– Хто перш за все постраждає від блокади?
– Це санкція проти України. Гарно із трибуни виступати, що не можна торгувати з окупантом. По-перше, жодної торгівлі немає. Насалик дуже докладно пояснив, що вугільнодобувні компанії, зареєстровані на неокупованій території, платять податки в український бюджет, так і теплогенерація, цілком зареєстрована на неокупованій території, платять податки.
Зарплати 60 тисяч українців, які працюють на окупованій території, отримують на картки Сбербанку, що забезпечує зняття цих коштів. Так, можна знайти тут елементи зради. Але ще раз наголошую: будь-яка санкція має нівелювати інтереси нашого ворога. Блокада цього не робить.
– Що відбувається сьогодні у Комітеті з Нацбезпеки, членом якого ви є?
– Надію Савченко ми ще не виключили з комітету, оскільки в нас немає таких повноважень. Рекомендували Верховній Раді це зробити. Те ж саме стосується Льовочкіна.
Виключення Савченко – реакція Комітету на її зустріч із ватажками терористів. Це геть руйнує ту конструкцію, яку Україна захищала. Фактично своїми діями легалізує ідею РФ про внутрішній конфлікт, громадянську війну в Україні. Виходить, що два роки зусиль дипломатії, тисячі загиблих українськи воїнів виявилися марними.
Не можемо бути тут толерантними. Льовочкін її виключення не підтримав зі зрозумілих причин. Доволі квола була позиція «Самопомочі». Хоча, можливо, це корелює із прокремлівськими координованими питаннями блокування постачання вугілля на українські теплогенерувальні підстанції.
– Яка ситуація всередині коаліції, чи може вона припинити своє існувати уже цьогоріч?
– Повноваження коаліції – висунути кандидатуру прем’єра і затвердити коаліційну угоду. Чинний прем’єр у нас працює. Жодної постанови про його звільнення не зареєстровано. Коаліційну угоду виконують. Принаймні, в тих частинах, за які відповідає Комітет нацбезпеки й оборони.
Рішення приймають не коаліціянти, а за наявністю 226 голосів. Це відповідальність і повноваження всієї ВР, незалежно від партійного забарвлення.
Дуже багато зараз є міжфракційних об’єднань у Верховній Раді. Вивчав діяльність доволі численного об’єднання єврооптимістів – незрозумілий іноді їхній порядок денний. Зокрема, дивує позиція щодо блокування спецконфіскації.
Були розмови, що, коли ми заберемо гроші Януковича, він поскаржиться в Європейський суд із прав людини, ще й штраф заплатимо. Це все тиражували єврооптимісти. Потім Латвія 50 млн євро Арбузова стягнула до власного бюджету, чим дала ляпаса українській правоохоронній системі.
– Чому?
– У нас немає механізму, коли під час досудового слідства необґрунтовані активи в корупціонера конфісковують та скеровують до бюджету, звідки він ці гроші поцупив. Не змогли проголосувати за такий законопроект в Україні.
Мустафа Найєм особисто казав, що це їхня перемога – що вони заблокували стягнення активів Януковича в бюджет України. Але це ганьба. Зараз в Україні достатньо механізмів отримати вирок суду. Є заочне правосуддя, спеціальне провадження. Після вироку суду можна застосувати процедури стягнення необґрунтованих активів, здобутих під час скоєння корупційних злочинів. Але щоб це заочне засудження стало дієвим, нам треба видалити певні шпарини з Кримінально-процесуального кодексу, які не дозволяють передати матеріали в суд.
– Наприклад?
– Хоча би – як ознайомити Януковича з обвинувальним актом про державну зраду. Це вимога Кримінально-процесуального кодексу. Але він ознайомлюватися з матеріалами справи не збирається. Відповідно, якщо він цього не зробить, це створює безпосередню можливість для його адвокатів вказати на порушення закону і неможливість висунути обвинувачення підозрюваному до його ознайомлення з матеріалами справи.
Від «Роттердам плюс» до віялових відключень – як блокада перетворюється на кризу– З огляду на ситуацію в Раді, яка ймовірність дострокових виборів?
– У президента на певних етапах, це передбачено Конституцією України, виникають повноваження застосувати процедуру розпуску Верховної Ради.
Якщо призначити позачергові вибори, то у ВР опиняться «Опозиційний блок», «Батьківщина». Опинившись у парламенті одночасно, зразу об’єднаються в коаліцію (як об’єднувалися «Батьківщина» і Партія регіонів). Прем’єром, можливо, стане пан Бойко. Тоді ми повернемося до майданівських часів.
Варто зауважити, що позиція «Батьківщини» чи «Самопомочі» вже не так добре сприймається. Люди розуміють, що зарплата збільшується, фінансування армії забезпечується. Ховати голову в пісок, не брати на себе відповідальність – уже не діє. Навіть якщо ти в опозиції, не голосуєш за бюджет, ти все одно залишаєшся владою. Просто все блокувати, тиснучи червону чи жовту кнопку або взагалі нічого не тиснучи, сприймається українським суспільством із подивом.
Саботувати геть усе – це конструкція, яка доведе до розпуску парламенту.
Неголосування за якісь очевидні речі, потрібні для нацбезпеки, державних інтересів, пов’язані з недоторканістю суддів, чи реформою української судової гілки влади, б’є по їхніх рейтингах. Тому я думаю, що парламент працюватиме.
Сподіваюсь, нарешті ми побачимо повну каденцію – п’ять років. У нас вісім скликань за неповних 26 років незалежності – за цей час було 17 прем’єр-міністрів. У цьому криється основна проблема. Ті, хто не прийшов до влади, починають готуватись до нових виборів. Передвиборчі обіцянки на 90% містять популістські речі. Але щойно якась людина приходить до влади, вона розуміє, що це неможливо виконати. На цьому паразитують «Батьківщина», «Самопоміч». В «Опозиційного блоку» зараз проблеми, бо, змінюючи вивіску, але не змінюючи складу партії, не можна сподіватися на підтримку. Народ дуже складно обдурити.
Романія Горбач, Владислав Руденко
