Душа - як храм, з очима древніх фресок.
Все бачить. Все мовчить. Все далі понесе.
Ліна Костенко.
Море вогню, горя та крові заполонило нашу країну – і немає людей сподівання на закінчення цієї російської агресії.
Воля українського народу прагне єдиної мети: звільнити українську землю від російських окупантів. Колись Марк Тулій Ціцерон сказав, що «добропорядність полягає у захисті людей». В. Зеленський у своїй передвиборчій програмі обіцяв забезпечити справжню народовладдя, реальну участь людей в управлінні державою, контроль за виконавчою владою, свободу слова, справжню гласність.
Йдуть роки, у країні війна, закінчилися повноваження у депутатів і з 20 травня 2024 р. у президента. Ну, і де все це? Після п'яти років розумової розпусти, порожніх обіцянок нема чого запам'ятати, окрім війни, горя, страху, смерті, поневірянь, коли під загрозою існування країна та український народ.
Подивіться на цих Савлів «Слуг народу», пана Єрмака, який керує країною, на цих п'яти чи скільки їх там, менеджерів, які правлять країною. Збудували собі стіну золоту, а те, що народ бідує, живе в страху, та ще оплачує придумані гетьманцевими штрафи, непосильні податки, тарифи влада заплющує очі. А президент робить паузу… чекаючи на оплески.
Тільки пам'ять не струсити, як ртуть у термометрі. Чим це закінчиться? Чому віддали країну безумцям, себелюбцям, марнотратникам, цинікам, співакам сліпої насолоди, які грають із вогнем, що обпалює український народ. Клінічне спостереження підказує народу, що країною правлять менеджери президента слабкі, байдужі та лукаві.
Виникає питання? Чого в них більше – чи грима фальші.
Нині треба рятувати країну.
Під час війни потрібне сильне військово-політичне керівництво країни з президентом. Вони мають передбачати майбутнє, знайти вихід, якщо становище країни стає небезпечним, та своєчасно приймати правильне рішення.
Що жде тебе, народе?
Куди тобі брести.
Л.Костенко.
Журналіст Павло Іллюша
