Тетяна Попова про журналістів на передовій, список «Миротворця» та нового міністра інформполітики (відео)

Тетяна Попова про журналістів на передовій, список «Миротворця» та нового міністра інформполітики (відео)

– Що зараз відбувається із сайтом «Миротворець»? Адже ви пішли звідти майже одразу після скандалу з оприлюдненням особистих відомостей про журналістів. Це збіг або ваша категорична позиція?

попова– Насправді я пішла звідти після декількох етапів атак на журналістів, які відбувалися з боку окремих політичних сил і політиків. Спочатку це – публікація списку «Миротворець», потім – тих журналістів і навіть заступників міністра, голови Комітету зі свободи слова, які написали листа в підтримку журналістів. Хоча я його не підписувала, але завжди казала, що підтримую цю позицію. Також почали звинувачувати, що закриваємо сайт.

Після того, як посли країн «великої сімки» зробили ноту протесту, довелося і президенту, і міністру, і прем’єр-міністру підтримати позицію журналістів щодо того, що відомості не мали бути оприлюднені.

Але під час цього розголошення я зазначала, що росіяни використають цю помилку: вбиватимуть наших журналістів, а звинувачуватимуть українську владу. Що, власне, і відбулося з Павлом Шереметом. Після цього я вже вдруге принесла заяву про своє звільнення. Я точно не можу перебувати в уряді, який жодним чином не реагує на ситуацію з журналістами.

– Чому таке відбувається? Це загроза для журналістів, для загалу. Напевно, і порушення прав людини?

– Порушення права журналіста на професію так точно. Ми ж маємо коаліційний уряд, тому частина «Народного фронту» вирішила, що це хороша ідея. Чому вони це вирішили? Можливо, деякі депутати боялися журналістських розслідувань, думали, що матимуть нагоду їх дискредитувати. Можливо, вони дійсно вважають, що журналісти іноземних ЗМІ зрадники та не мають працювати у «ЛДНР».

Мене навіть звинувачували в тому, що привозила шпигунів BBC на передову. Вочевидь, вони навчалися в радянських військових вишах, де їм насадили думку, що шпигуни BBC завжди працюватимуть проти українців. Хоча, напевно, якщо вони і працюють на британську розвідку, то вона на боці України.

– Чому досі в Україні не створено симетричної відповіді «Раші тудей»?

– Бо «Раша тудей» отримує чималі надходження з бюджету Російської Федерації. В Україні таких коштів точно ніколи не буде. Було неадекватне використання навіть наявного ресурсу. Недоречно закрили канал на базі УТР з використанням техніки БТБ, а замість нього створили UATV, яке лише цьогоріч вийшло англійською мовою. Хоча картинка в UATV краще, але діяльність БТБ значно випереджала, навіть за кількістю переглядів.

– Чому канал не має успіху?

– Це питання треба адресувати міністру інформаційної політики і держсекретарю міністра, бо це їхній проект. Ніколи до нього не була дотична.

– А як щодо нової структури – міністерства інформаційної політики. Адже на початку ідеї його створення було багато питань від загалу, невже вже наявні органи не можуть впоратися з російською пропагандою, та ж сама СБУ? Були думки, що це з’явиться цензуроване мовлення.

– Поки я там працювала, моя особиста позиція була – що ми не маємо займатися цензурою, зокрема, не маємо створювати армію ботів у відповідь Росії.

На перший рік роботи надали 4 млн грн на 20 людей персоналу, на другий рік – 3,8 млн грн. Окремими статтями зазначалися Укрінформ та UATV. Коштів там було значно більше, але вони надходили одразу туди. Цим займалися виключно міністр та держсекретар міністерства.

Зараз, здається, бюджет збільшено до 40 млн грн. Що вони робитимуть на ці кошти, мені не відомо. Журналісти з Донецької області надіслали нові досить дивні борди, які там з’явилися, нібито від міністерства інформаційної політики.

Раніше ми робили програму, скеровану проти, наприклад, сепаратизму, але це відбувалося за кошти міжнародних донорів.  На інформаційну реінтеграцію Донбасу якийсь бюджет було надано. Але за моєю стратегією, він мав бути виділений саме на ситуативний центр, який би аналізував інформацію від спецслужб і надавав рекомендації, як реагувати щодо певних закидів із боку «ЛДНР».

– Скільки ви пропрацювали в цьому міністерстві?

– Загалом майже півтора року. Першу заяву про звільнення і подала після 1,2 року роботи.

– Які досягнення були за цей період? Яка доцільність цього міністерства?

– З’явилося 100 передавачів на неокупованій території Донбасу. Хоча цього недостатньо. Бо на території Криму та Донбасу наших передавачів захоплено значно більше, і вони мовлять. Тобто збільшено на 50% радіомовлення і на 30% – телевізійного. Зараз очікуємо від Німеччини ще цифрові передавачі, на рівні тих перемовин, які вела особисто.

Дуже добре, що наші американські партнери попрацювали з «Радіо свободою». І громадське радіо «Київ-Донбас» працює, здається британці підтримують. Там є спеціальний російськомовний контент, правильний, адаптований для жителів як окупованих територій, так і українських.

– Проте все ж ми не отримали контрвідповіді російській пропаганді в обличчі цього міністерства. Коли ми вже нарешті будемо наступати, а не просто захищатимемося?

– Річ у тім, що очікування, що українські міністерства інформаційної політики створюватимуть свою пропаганду, свідчать про те, що у сучасному світі можна утримувати людей пропагандою в закритому суспільстві. Згадаймо Північну Корею. Навіть у Росії це важко.

В Україні інформаційний простір ніколи не буде замкнутий. Партнери наші завжди казали, що маємо працювати з незалежними журналістами, надавати їм допомогу, доступ до передової. І вони показуватимуть у своїх сюжетах, що відбувається. Так можна бути комунікувати для всіх сторін.

Також потребуємо все ж таки у подальшому збільшенні передавачів для незалежних каналів. Усім охочим мовити ми надавали їх. Бо україномовного ефіру в Криму і на Донбасі було надто мало, напевно, ще з часів СРСР. На цьому тлі мали б зростати євроінтеграційні настрої.

– Ми маємо чесністю перемагати. Проблема в тім, що її має почути більша частина Європи.

– По факту зараз єдиний російськомовний канал, який було створено у відповідь на інформаційну російську агресію – Current Time, який зробили американці.

На Заході є передачі BBC, Deutsche Welle російською, є українською, але такого повноцінного каналу в них немає. Можливо, вони вважають за краще працювати через такі нетворки, месенеджери, YouTube на Росію. Хоча за кількістю їм протистояти дуже важко.

– Чого ж нам тоді бракує – політичної волі?

– У нас ніколи не буде такої кількості грошей на це як у Росії. У них кожен канал кошту від $300 млн до $0,5 млрд. І ми не самі на сьогодні виграємо інформаційну війну. Нас підтримує майже весь світ.

На жаль, два роки вибудовування відносин із міжнародними журналістами закрилися одного дня згаданим списком «Миротворця».

– Закриття російських соцмереж допоможе нам у протистоянні пропаганді?

– Це може певним чином убезпечити наш інформаційний простір на деякий час. Але сам метод закриття геть не відповідає викликам сьогодення. Вони мали це робити офіційно, як ми це робили у 2014 році з російськими каналами – через суд, із наведенням доказів. Це було б ефективніше, щоб люди припинили дивитися інші російські ресурси. Ба навіть згадати інтерв’ю Павла Дурова, коли він звільнявся з «ВКонтакте» в якому він зазначав, що ФСБ вимагало від нього всі особисті відомості користувачів.

– Чи виправдане перебування на чолі міністерства інформаційної політики Юрія Стеця?

– Думаю, що крім нього нікому би не вдалося бути міністром у перші роки роботи міністерства. Важлива була для цього політична підтримка, і він єдиний її мав. Можливо, хтось інший має більше знань в окремих напрямках.

– Хто гідний його посади?

– Зараз виконувач обов’язків міністра Еміне Джапарова. Думаю, що вона і залишиться. Напевно, не дійдуть згоди в коаліції щодо кандидата на посаду. Внутрішні розбіжності не дозволять обрати нового міністра на такий дуже серйозний напрямок. Бо це має бути майже підрозділ оборони.

матеріали рубрики
Вікторія Войціцька: українці хочуть бачити вироки Politeka on-line
Вікторія Войціцька: українці хочуть бачити вироки
Тарас Рибаченко: через 15 років у нас може не бути країни Politeka on-line
Тарас Рибаченко: через 15 років у нас може не бути країни
Юрій Бублик: це розчарування може стати нашим президентом Politeka on-line
Юрій Бублик: це розчарування може стати нашим президентом
Похожие статьи