– Ви постійно активно критикуєте владу. Мабуть, будь-яка влада має право і на помилки, адже не помиляється той – хто нічого не робить. А чи є реальні досягнення сьогоднішньої влади?
– Це заслуга влади?
– Не лише влади, зокрема армії. Передусім це заслуга волонтерів, громадських діячів. Але влада не заважала.
Країна економічно не сколапсувала. Так, відбувся обмежений дефолт, провалилися соціальні стандарти у три-п’ять разів, що є величезною трагедією. Це найважливіший виклик для України, навіть більше, ніж війна. Позитив те, що ми не перетворились на Аргентину.
Навіть безвіз не вважаю досягненням, бо ми за нього дуже дорого заплатили в політичній частині. Отримавши безвіз, ми отримали фактично пряму заборону, що Україна коли-небудь стане частиною Європейського Союзу. Закінчення ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС містить у собі додатковий документ, який передбачає те, що наша держава ніколи не зможе претендувати у найближчій перспективі на членство в Євросоюзі. Ми заплатили за це перспективою членства у НАТО. Нам чітко сказали – поки триває війна та маємо решту проблем, нам не дадуть змоги стати членом НАТО.
– Можливо, зовнішня політика України перебуває на гідному рівні? Бачимо чимало успішних домовленостей міністра зовнішніх справ і дипломатів.
Валерій Гончарук про пріоритети Трампа та кулуарні домовленості G20 (відео)– Дій багато. Але успішною зовнішню політику не вважаю. Передусім ми втратили можливість апеляції до Будапештського меморандуму, який є ключовим і на який мала опиратися Україна в зовнішній політиці. Інакше мали б ставити питання про відновлення ядерної зброї, принаймні про її компонент. Ця вимога б примусила наших партнерів, які порушили свої обіцянки щодо нас, замислитись, чи справедливо вони чинять у відношенні до України.
Будьмо чесними, певною мірою ми сьогодні потрапили в ізоляцію. Дивімося по периметру. Росію, зрозуміло, відкидаємо. З Туреччиною напружені взаємини, ми їй програли. Керівництво Молдавії ставиться до нинішньої України не надто добре. Румунія та Угорщина мають претензії щодо нашої етнонаціональної політики. Польща має претензії із приводу героїзації правих. Білорусь нас постійно звинувачує в експорті радикалізму.
Відносини по периметру із країнами значно погіршилися від 2013 року. Лунають бравурні заяви, але по суті ми ніде не просунулися. Щодо Угоди про асоціацію – квоти ми не розширили, 80% квот ми вичерпуємо до 1 червня щороку. Немає бажання бачити нашого президента у США.
Попри красиві дії, у сухому залишку маємо чимало проблем. Це не означає, що хтось поганий. Значить – треба багато працювати та менше займатися піаром.
– А як же санкції, які постійно впроваджуються?
– До чого нам вони? Я прихильник реальної політики. Вони не стримують Володимира Путіна. Вони впливають на економіку Російської Федерації, але цей вплив постійно щохвилини меншає. Російські влада та бізнес постійно адаптуються до цих санкцій. Лише США, зауважте, постійно санкції модернізували, щоб Росія мала проблеми. На відміну від європейських – сталих. Таке їх продовження означає постійну втрату вагомості.
– А мільярдні збитки Росії?
– Ми маємо рахувати не чужі збитки, а свої прибутки. Замість запровадження санкції, нехай Євросоюз відкриє нам свої ринки. Або замість американських кредитів – можливість продавати свою аграрну продукцію чи залізну руду. Тоді не буде потреби в кредитах МВФ, красивих заявах.
– Ви кажете так само, як Путін відповів Еммануелю Макрону – санкції ніяк не вплинуть на врегулювання конфлікту в Україні.
– Саме так. Хоча це і російська бравада. Російське суспільство патріахальніше й авторитарніше, воно ладне терпіти ще більші злидні, ніж ми терпимо.
Нам невигідно на сьогодні доведення Росії до безвиході. Розпад РФ означатиме світову кризу. Повстане не один Путін із ядерним кийком, а десятеро. Для такої Росії вже не буде бар’єрів.
Сам санкційний режим, як показує приклад північної Кореї, В’єтнаму, Ірану, навіть сусідньої Білорусі, ніколи не призводив до вирішення конфлікту. Санкції мають відбуватися разом із політичним діалогом. Тоді вони ефективні.
– Минув понад рік прем’єрства Володимира Гройсмана, але він не поспішає звітувати про свою роботу. Як це сприймати?
Олександр Мороз: Гідність людей і членство в ЄС – камуфляж боротьби за владу– Тут є політтехнологічний момент. Уряд хоче не лише не звітуватися, а й затвердити програму на наступний рік. Що має знову дати імунітет. Оскільки в парламенті сьогодні немає голосів як «проти», так і «за» уряд.
– Чому парламент настільки неактивний?
– Це значною мірою заслуга президента і влади. Немає коаліції, відповідно немає підтримки уряду. Коаліція – підкилимна або базарна, яка формується шляхом торгівлі того чи іншого питання. Прозорого списку членів коаліції немає.
Поки не буде впевненості, що з’являться голоси, то звіту від уряду ми не почуємо.
– Минулого пленарного тижня нардеп Олег Мусій зазначив, що замість звіту уряду депутати отримали черговий договірняк. І один із комітетів економічної політики прийняв рішення про визнання діяльності уряду до відома, оминаючи зал Верховної Ради України.
– Усе ж таки звіт уряду потрібен, але він ні на що не впливає.
– А як щодо висловлення парламентом довіри чи недовіри?
– Загляньте у програму дій уряду на цей рік. Там жодної цифри, окрім нумерації сторінок. Умовно кажучи, звітувати можна про все і про ніщо. Немає параметрів, які уряд навіть збирався досягнути. Що в такому разі можна з нього запитати?
Хоча його роботу я оцінюю на три із плюсом. На відміну від уряду Яценюка – двійка з мінусом, бо відбувався все глибший провал два уряди підряд. Зараз отримали певні знаки відновлення. Але надалі нам необхідний інший уряд, який розвиватиме, а не консервуватиме ситуацію.
– За Конституцією, за регламентом має відбутися цей звіт?
– Так, має на законодавчому рівні пролунати. Днями розглядали парламентські процедури на асамблеї Ради Європи, то понад 90% законів в Україні ухвалені із порушеннями.
– Чи є вигаданим НАБУ привід для заборони на виїзд Романа Насірова за кордон?
– З точки зору політичних технологій, усі бояться взяти на себе відповідальність: а що трапиться, якщо він втече? Бо це вдарить по іміджу НАБУ.
З точки зору суспільного інтересу, краще, аби Насіров утік. Тоді б Україна на свою користь стягнула величезну заставу, внесену за нього. Хоча він міг би вже сто разів втекти. І з наявних матеріалів справи довести щось відносно Насірова буде надзвичайно складно, у принципі неможливо.
Треба чи стягувати заставу, чи відпускати на лікування. Але вічно тримати його у статусі підозрюваного не можна. Це порушення його прав.
– НАБУ завважило, що тоді треба сподіватися лише на його правосвідомість, якщо він вирушить до США.
Олександра Кужель: Депутати не мають права лізти в церковні справи– Тоді застосуйте ще додаткові обтяжувальні заходи, які б компенсували Україні втрати, які вона понесе в разі втечі Насірова.
– А як щодо вашої заяви, що Віктор Янукович усе ж таки повернеться до України? Це дійсно так?
– Ні. Я пояснював позицію президента-втікача, як він мислить. Чому ці втікачі, які перебувають у Росії, змушують нас так думати? Бо це зберігає їхню вагомість для РФ, дозволяє їм надалі грати в політичні ігри. Якби не лунали плани повернення до України, то інтерес до них би зник. Такі судові процеси – імітація сподівань на повернення.
Хоча цілковитого повернення Януковича я б не виключав. Сьогодні воно не можливе, але може відбутися в наступних політичних циклах. Судові рішення можуть мати різний результат – як на користь Януковича, так і проти нього. Тим паче, рішення міжнародних судів.
– Чому деякі українські політологи, зокрема і ви, даєте коментарі російським виданням? Хтось пояснює це тим, що хочуть, аби чули думку України. А хтось на цьому заробляє гроші. Чому ви це робите?
– Правильне питання. Нещодавно навколо дискусії щодо соцмереж, я намагався пояснити, що соціальні мережі – двосторонній інструмент. Ми позбавили українців російської аудиторії, але і росіян позбавили української. Ми на них теж впливали українськими пабліками.
Я не беру участі в російських політичних шоу, хоча запрошують дуже наполегливо – обіцяють усі вигоди та зиски. Не хочу бути елементом цієї гри. Відчуваю на собі відповідальність коментувати всім російським ЗМІ, за винятком декількох, котрі займаються суто війною. Бо треба доносити українську позицію до російського глядача.
– Росіяни це чують?
Олександр Хара про карликову Росію та деформацію психіки Путіна (відео)– Звичайно. Завжди отримую зворотній зв’язок – персонально чи через соцмережі. Часи Путіна минуть, а нам доведеться рано чи пізно вести діалог. І мене там почують, на відміну від тих політологів, які ізолюються. Я даю коментарі іранським, білоруським ЗМІ, усім.
Проте деяким українським ЗМІ коментарів не даю. Тим, котрі перебрехали мої слова.
– Незабаром в Україні з’явиться купюра номіналом у 1000 грн. Навіть скріншоти публікували в соцмережах. Частіше за все кажуть, що на ній буде зображено академіка Вернадського, але говорять і про постаті Степана Бандери та Пантелеймона Куліша. Хто ж з українських діячів дійсно гідний бути на більшій купюрі України?
– Треба не тисячу гривень запроваджувати в обіг, а три тисячі. Аби відповідало $100, як свого часу купюра у 500 грн. А якщо серйозно, то потрібно виносити аполітичні постаті на купюру – письменники, лікарі, космонавти. Люди, які не викликатимуть чергових спорів ні про що.
Ми говоримо про стрічки, мережі тощо в той час, як нас грабують. Питання офшорів, корупції, тарифів не вирішені.
– Чого нам чекати невдовзі від Верховної Ради?
– Усе ж таки можливий річний звіт уряду. Також оприлюднення двох важливих реформ – пенсійної та медичної. Можливо, зачеплять аграрну реформу. Очікую і одну відставку рівня міністра, проте імен не називатиму.
Церковні закони піднімуть із дна ближче до дати виборів. Це елементи електорального впливу, який вже зіграв свою роль. Уже примусили ієрархів УПЦ йти на домовленості із владою.
