Білорусь і нев’їзні українці: як Лукашенко торгується з Путіним

Білорусь і нев’їзні українці: як Лукашенко торгується з Путіним

Таке було і за часів СРСР, де починаючи із другої половини 1930-х рр. були так звані небезпечні національності. Почали з корейців на Далекому Сході, яких поголовно депортували за голослівні звинувачення у шпигунстві на користь Японії. Фінів у Карелії і Ленінградській області депортували за аналогічним звинуваченням лишень у шпигунстві на користь Фінляндії.

В Україні поляків із Київської та Вінницької областей виселяли, а пізніше засилали в табори і розстрілювали за паспортні дані. Ось і зараз будь-який громадянин України, перш за все в Росії, а з нагоди в Білорусі чи Казахстані, може бути звинувачений у надуманих зв’язках із терористами. У російській термінології таким може бути будь-який українець, зокрема і чиновник, бо служить «хунті і фашистському режиму». Уже про письменників, художників, артистів і говорити нема чого. Екстремізм вже в тому, що пишуть або виступають українською мовою. Це реальне підґрунтя для занесення в чорні списки нев’їзних.

 Гра між Москвою і Мінськом

Випадок із Жаданом не перший. На початку лютого аналогічний випадок був із кореспондентом телеканалу «Громадське телебачення Донбасу» Віталієм Сизовим. Він приїхав до Мінська, щоб висвітлювати роботу тристоронньої контактної групи щодо України. У МЗС Білорусі йому видали акредитацію на весь 2017 рік. Проте вночі прямо з номера в готелі співробітники міліції відвезли його в Центральне РУВС, де протримали до ранку. Журналісту повідомили, що йому заборонено в’їзд на територію Росії. Через те, що Білорусь і Росія належать до Союзної держави і використовують єдиний список нев’їзних осіб, Сизову рекомендували покинути територію Білорусі протягом 24 годин. До того ж, як розповів журналіст, йому не видали жодних паперів про причини затримання і депортації. Ба більше, йому дали зрозуміти, що це не жорсткі терміни: «Зробіть свої справи і їдьте».

З Жаданом усе було ще анекдотичніше, якщо таке взагалі доречно говорити про ставлення до наших громадян. Усе повторилося, лише міліціонери відверто не знали, чому вони все це з письменником роблять. Його возили між РУВС і навіть зверталися до КДБ, де начебто знайшли причину в тому, чому він нев’їзний до Росії.

Це дивна подія віддає бажанням спричинити не лише міжнародний скандал, а й впливати на внутрішню аудиторію.

Почнемо з того, що якщо хтось є у списках нев’їзних, то вже при проходженні паспортного контролю йому про це повідомляють і не дозволяють перетнути кордон. Схоже, що білоруських прикордонників ніхто про наявність російських списків, так званих українських терористів виключно з журналістів і письменників, не інформує. Або вони на них не звертають уваги. У будь-якому разі як Сизов, так і Жадан без будь-яких складнощів були допущені в Білорусь. Білоруський МЗС уже точно мав знати про російські списки нев’їзних, але без проблем не видав акредитацію Сизову. Це не просто дозвіл, але і певний статус із правами, що витікають із нього. Зокрема, можливість бути присутнім на офіційних заходах і виконувати професійну роботу.

Уся ця показна незграбність білоруських органів не схожа на просту міжвідомчу неузгодженість. Навпаки, робиться все, аби спричинити скандал. Підключається громадськість, соціальні мережі киплять, викликають послів, міністри говорять телефоном, потім усе виявляється непорозумінням, і прізвища фігурантів зі списків нев’їзних викреслюються. І все це з галасом на весь білий світ. Навіщо?

Відповідь, схоже, у тім, що українські громадяни потрапили в лещата чимдалі дужчих розбірок між Москвою і Мінськом. Білоруська влада запровадила безвізовий режим для іноземців, які приїжджають на термін до п’яти діб. Це викликало негативну реакцію в Москві, і там вирішили відновити прикордонний контроль, принаймні, для іноземців, які в іншому разі могли б переїхати до Росії. Нібито у такий спосіб через союзну державу Білорусь до Росії могли проникнути підривні елементи, терористи і взагалі якісь небажані елементи, з якими ведуть невпинну боротьбу доблесні спадкоємці ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ та інші спецслужби.

Зрозуміло, що в Мінську обурилися, про що бацька Лукашенко не забув сказати у відповідних висловах на своїй нещодавній тривалій прес-конференції.

Скандали зі Сизовим і Жаданом, схоже, затіяли для того, аби показати безглуздість російських потуг запроваджувати якісь списки нев’їзних і не погоджувати їх із білоруськими компетентними органами. Це, по-перше. По-друге, усьому світу продемонстрували, кого в такі списки включають російські органи і з ким ведуть показну боротьбу під прикриттям протистояння тероризму.

Загострення розбіжностей

Не варто недооцінювати білоруського президента. Він у відносинах із Москвою виверткий і практично завжди вмів домагатися свого. Однак цього разу найшла коса на камінь. Розбіжності виникають і загострюються там, де їх або давно, або взагалі не було.

Нещодавно Олександр Григорович розповів своїм громадянам і союзним російським, що «Ми завжди намагалися пристосуватися до своїх сусідів, щоб їм не заважати. Але в нас же є власний інтерес…». І цей білоруський інтерес союзну державу все частіше ігнорує. Починаючи від проблем із вуглеводнями і закінчуючи постійними заборонами під надуманими приводами постачання харчів до Росії за правилами Митного союзу.

Це проблеми не тактичного плану як, наприклад, із посиленням контролю на кордоні, але вже стратегічного. За винятком Киргизії, якій просто не до того, усі учасники Євразійського економічного союзу (ЄврАзЕС) російськими діями не задоволені. Просто білоруський і казахстанський президенти можуть собі дозволити говорити про це відкрито, а вірменський лідер змушений маневрувати, бо, окрім Москви, йому опертися ні на кого. Доводиться пожинати плоди багаторічного безоглядного орієнтування на Росію, приносячи в жертву вірменські інтереси.

Друга складова білоруської політики полягає у зміні ідеологічних і пропагандистських пріоритетів. Твердження білоруської державності відбувається в посиленні боротьби з адептами «руского міра», які донедавна відкрито знущалися з історії і культури білоруського народу. Декого з особливо завзятих навіть залучили, інших змусили, принаймні, замовкнути. Донбас і Крим серйозно налякали не лише Лукашенка, а й переважну частину бюрократії. Звідси і посилення тиску на все російське від історії до культури.

У разі із Сизовим і Жаданом є ще одна характерна деталь. Тоді як у соціальних мережах обурювалися затриманням і депортацією останнього, офіційна преса просто проігнорувала те, що трапилося.

Відвідавши книжкову виставку в суботу, 11 лютого, міністр закордонних справ Білорусії Володимир Макей на питання журналістів відповів, що «поки не в курсі». Треба віддати належне нашим дипломатам, які оперативно змусили білоруську сторону заглибитися в ситуацію і бути в курсі того, що сталося.

Увесь галас у соціальних мережах цілком укладається в новий інформаційний курс білоруської влади. Чим більше владу звинувачують в її проросійських рухах, тим краще.

«Я думаю, що це все погані знаки, — зазначила нобелівський лауреат письменник Світлана Алексієвич. — Це знаки того, що Білорусь чогось боїться, перед кимось підлещується, що вона не самостійна».

Різкі заяви зробили в опозиційному русі «За свободу», Білоруській асоціації журналістів, Білоруському ПЕН-центрі, Союзі білоруських письменників, громадських організаціях «Білоруський колегіум» і програмі «Летючий університет».

«Висловлюємо обурення внаслідок ганебного затримання шановного гостя і давнього друга Білорусі Сергія Жадана, — висловилися громадські діячі. — Переконані, що подібні дії влади свідчать про несамостійність в ухваленні важливих рішень, які не лише не відповідають інтересам незалежної Білорусі, але і непоправно шкодять іміджу нашої суверенної держави, а також піддають сумніву роль Білорусі як нейтрального майданчика для перемовин у російсько-українському конфлікті».

сергей жадан
Сергій Жадан. Фото: Facebook/Сергій Жадан

Після того як надійшли повідомлення, що депортацію Жадана анульовано, з’явилася підозра, що те, що сталося з українським письменником, було результатом тиску російської влади. Побічно на це вказує показне небажання білоруських міліціонерів жорстко діяти. Як то кажуть, робили, але без необхідної старанності, без вогника.

Як вважає політичний оглядач Юрій Дракохруст, Москва могла зажадати депортації Жадана, а до цього Сизова, щоб дискредитувати запроваджений Мінськом безвізовий режим для громадян 80 країн. Зі свого боку, у білоруській столиці вирішили зрежисирувати скандал як відповідь на запровадження Росією прикордонного контролю.

«Скандал із забороною на в’їзд до Білорусі відомій людині цілком можна використовувати як інструмент для того, щоб домогтися переваг у цьому конфлікті», — сказав Дракохруст.

Оглядач не виключає, що в Москві хочуть подібним тиском змусити Мінськ дотримуватися російського списку нев’їзних і тим самим показати, що «Білорусь визнала, що знає своє місце». Мінськ, проте, показав інше — що не готовий займати «ганебне місце і бути залежним від «примх» Росії.

Не можна виключити бажання білоруської влади підігріти в такий спосіб антиросійські настрої і поступово привчати народ до серйозної зміни політичного курсу зі Сходу на Захід.

Річ не лише в тактиці заради отримання матеріальних вигод від Росії. Від цього ніхто не відмовлятиметься, але життя показало, що занадто тісні відносини з Москвою загрожують неприємностями. Якщо сусіди не хочуть «знати своє місце» і відмовляються потурати імперським комплексам Кремля, то починається політика тиску. Україна відчуває це у вигляді прямої агресії і анексії територій, а Білорусь повинна зважати на небезпеку прямого приєднання своїх шести областей до Росії. Про це ще під час свого першого терміну відкрито говорив Путін.

Юрій Райхель

Фото: president.gov.by

матеріали рубрики
Телетайп: рейтинг влади падає, терміново пора політично дорослішати Аналітика
Телетайп: рейтинг влади падає, терміново пора політично дорослішати
Телетайп: наїстися політики до завороту мізків Аналітика
Телетайп: наїстися політики до завороту мізків