Вітер війни – курди перекроюють мапу на Сході

Вітер війни – курди перекроюють мапу на Сході

США вже не вперше демонструють червону лінію, за яку ні асадівське військо, ні союзні йому підрозділи проіранської Хезболли і шиїтської міліції не повинні заходити. Останні завзято повторюють спроби проникнути на південь Сирії –  до околиць міста Ат-Танф – і вийти на західний берег Євфрату.

У травні та на початку червня американська авіація вже бомбила колони Хезболли і асадівського воїнства. Однак іранським і російським радникам цих попереджень виявилося недостатньо, і вони спланували новий прорив сирійської урядової армії на півдні. Мета очевидна — утворити сухопутний коридор з Ірану через Ірак до Сирії, щоб у такий спосіб кардинально поліпшити логістичні можливості постачання урядової армії і проіранських загонів.

Дивно було припускати, що американці на це дивитимуться крізь пальці й нічого не робитимуть. Найімовірніше, в Тегерані та Дамаску дуже хотіли б подальшого загострення між Москвою і Вашингтоном у передчутті зустрічі в липні Путіна і Трампа. Кремль, звісно, дуже незадоволений, але зробити нічого не може. Лобового зіткнення ні Росія, ні США не хочуть, а тому постараються в сусідні зони не залітати.

Однак і Асад разом з Іраном має знати своє місце. У всякому разі, черговий безпілотник сирійської урядової армії збито американським літаком. Мабуть, Дамаск і Тегеран продовжують відчувати твердість американців. Страждатиме від цього російський престиж.

Американське втручання в Сирії вже змінило там розстановку сил, мірою витіснення іділівців з Іраку і переміщення їх до Сирії зіткнення між підрозділами Дамаска, Тегерана й опозиції, що протистоїть їм, будуть дедалі частішими і сильнішими.

Тут на перший план виходять загони сирійських курдів, що становлять основу опозиціонерів. Їхні зіткнення з урядовою армією і проіранськими загонами принципово змінюють тактичну і стратегічну ситуацію не лише в Сирії, а й в Іраку, а можливо, в середньостроковій перспективі, також в Ірані.

Народ без держави

Загальна чисельність курдів достовірно не відома. Етнографічна область Курдистан у Передній Азії охоплює території, на яких вони становлять більшість населення. У Туреччині — Північний Курдистан — проживають 16-20 млн курдів, у Ірані — Західний Курдистан — 11 млн, в Іраку — Південний Курдистан — 7 млн, у Сирії — Західний Курдистан — 4 млн. Курдські громади є в Німеччині — 800 тис. осіб, а також у Вірменії, Росії, Азербайджані, Великобританії, Франції, Ізраїлі, Лівані, Афганістані.


За Севрським договором 1920 року, на частині територій колишньої Оттоманської імперії мала виникнути курдська держава, але це не здійснили на практиці.


У східній частині Туреччини в 1927-1930 рр. існувала самопроголошена Араратська Курдська Республіка. На півночі Ірану за підтримки СРСР у січні 1946 року була утворена Мехабадська республіка. Це державне утворення курдів Сталін обміняв на концесії з видобутку нафти в Ірані, які так і не отримав. Наприкінці 1946 року Мехабадську республіку   ліквідували.

Протягом тривалого часу іракські курди вели збройну боротьбу з режимами в Багдаді, що постійно змінювалися. Після падіння Саддама Хусейна їм вдалося домогтися істотної автономії. Це юридично, а фактично була створена повноцінна курдська держава з усіма необхідними символічними атрибутами. Головне ж у тому, що створили й органи державної влади — парламент, уряд, органи управління на місцях, систему освіти та медичне обслуговування. Столиця — місто Ербіль. Є власна армія — пешмерга, в перекладі: ті, хто дивляться смерті в обличчя. Наразі чисельність цих збройних сил 120 тис. осіб, є плани збільшити її до 200 тис. за найближчих п’ять років.

эрбиль
Ербіль – столиця курдської автономії в Іраку

Перебіг військових дій проти ІДІЛ в Іраку показав високу бойову виучку бійців пешмерги. Вони в певні моменти були єдиною силою, здатною протистояти ісламістським бойовикам.

Новий етап боротьби за курдську державність почався в Сирії, коли країна занурилася в хаос громадянської війни і зовнішньої інтервенції. Сирійські курди також були ядром сил, що протистоять не лише ІДІЛ, а й урядовій армії. Остання навіть не намагалася протистояти курдам і поспішно відійшла з північних районів країни. Цілком можливо, що курдські анклави в Сирії об’єдналися б у нове державне утворення Рожава, але збройне втручання Туреччини завадило це зробити.

В Анкарі не без підстав побоювалися, що навіть автономне державне утворення сирійських курдів уздовж кордону відіграє роль тригера для подібних прагнень турецьких курдів.

Із другого боку, дещо протиприродною видається ситуація, коли курди позбавлені своєї держави. Цей фактор серйозно дестабілізує ситуацію не лише в Іраку і Сирії, а й у Туреччині та Ірані. В останніх двох країнах влада за жодних умов не погоджується обговорювати питання навіть про незначну національно-культурну автономію.

Проти курдської держави з різних причин виступали і великі держави. При цьому завжди прагнули використовувати національні сподівання курдів у своїх інтересах. Особливо в цьому вирізнялася Москва. То утворювали курдські національні райони, то депортували їх у 1937 році з Азербайджану і в 1944 році з Грузії.

Політичний і військовий керівник іранських та іракських курдів Мустафа Барзані послідовно був борцем проти національного гноблення з фотографій на першій сторінці радянського глянцевого журналу «Огонек», потім слугою британського і американського імперіалізму з карикатурами в газеті «Правда», потім знову найкращим другом радянських людей. Відповідно, Москва то підтримувала боротьбу проти курдів багдадських режимів і постачала їм зброю, то підтримувала іракських правителів проти них.

мустафа_барзани
Мустафа Барзані – лідер іранських та іракських курдів

Вашингтон тривалий час ставився до іракських курдів із певним недовір’ям, якщо не сказати побоюванням. Їхні зв’язки з Москвою не були секретом, а періоди охолодження з Кремлем вважали тимчасовими. Лише з 1972 року американці стали підтримувати курдів у Іраку. При цьому потрібно відзначити, що практично весь час курдів підтримував Ізраїль. Іще в 1960-х рр. було налагоджено постійну військову співпрацю курдів із Тель-Авівом. Ізраїльські інструктори навчали бійців пешмерги, особливо офіцерів.

Ситуація змінилася з 1990-х рр. – після першої і другої війни проти Іраку. Курдські підрозділи утворили північний фронт проти армії Саддама Хусейна, і та відійшла на південь практично без опору.

За таких умов рано чи пізно мало постати питання про утворення незалежної курдської держави. Що фактично й сталося. На 25 вересня призначено референдум із цього питання, а слідом за ним – вибори президента. Немає жодних сумнівів, що курди в Іраку проголосують за незалежність.

Дефрагментація Близького та Середнього Сходу

Ербіль ухвалив рішення про проведення референдуму про незалежність Південного Курдистану зі згоди Вашингтона.

Характерно, що офіційний представник державного департаменту Хізер Науерт, з одного боку, висловився за єдність Іраку, а з другого – заявив про повагу устремлінь курдів.

США наразі турбує, який вплив матиме референдум на можливість спільної боротьби проти ІДІЛ на завершальній стадії операції. Іракська армія та шиїтська міліція Хашд аш-Шаабі встановлюють контроль над спірними з курдами селами на захід від Мосула. Тут недалеко і до збройних зіткнень.

Саудівська Аравія також підтримує перетворення Південного Курдистану на незалежну державу для противаги Ірану. Все, що не подобається Тегерану, автоматично схвалюватимуть в Ер-Ріаді.

У столицях сусідніх країн проведення референдуму зустріли вкрай вороже. Дамаск, Тегеран і тим паче Анкара засудили його. Турецька влада назвала його «найбільшою помилкою».

Проте цей потік уже не зупинити, він принципово змінює розстановку сил і ситуацію не лише на Близькому та Середньому Сході, а й на Індостанському субконтиненті.


Хоча відносини між сирійськими та іракськими курдами досить складні, але утворення незалежної держави в Південному Курдистані підштовхне аналогічні процеси в Західному. І це дуже тривожить як Дамаск, так і Анкару.


Зміцнення курдської державності в Сирії реально ставить під питання існування в її межах формальних, а de facto означає її розпад. Це ж саме стосується Іраку. Незалежний Курдистан стане прикладом не лише для курдів у Сирії та Ірані, а й  для арабів-сунітів у Іраку, які давно мріють відокремитися від шиїтської більшості. Тож цілком можливий розпад Іраку на три держави: курдську, сунітську та шиїтську.

В Ірані теж може бути запущено механізм сепаратизму. Річ у тім, що перси становлять близько 50% від 70 млн чоловік населення. Якщо курди в Ірані становлять приблизно 7% населення, то азербайджанці вже 25%. Є белуджі, які живуть на півдні, в прикордонних з Афганістаном територіях. Цікаво, що серед останніх сильні сепаратистські настрої як в Ірані, так і в Пакистані. Додамо до цього Хезестан, населений арабами-сунітами, Південний Азербайджан і туркменські племена на північному сході на кордоні з Туркменістаном. Ккурди в Ірані також можуть спровокувати зростання настроїв відділення, а цього категорично не хочуть допустити в Тегерані.

пешмарга_курдистан
Пешмарга – курдські збройні сили

За цих умов цікаву позицію має Росія. Прем’єр-міністр уряду Південного Курдистану Нечірван Барзані — онук Мустафи Барзані — під час проведення економічного форуму в Санкт-Петербурзі зустрічався з Путіним. Оскільки зустріч начебто не мала офіційного характеру, то жодних заяв не було. Ба більше – Росія взагалі ніяк не реагувала на призначення референдуму, хоча, мабуть, це питання на зустрічі не обговорювали.

Стримана позиція Москви досить зрозуміла. Іракський Курдистан має одні з найбільших запасів нафти. Росії не вдалося втиснутися в нафтовій пояс на півдні Іраку, і тепер у Москві не проти увійти з подібним поблизу Кіркука. Така позиція Москви навряд чи сподобається Ірану і Туреччині. Проте Кремль намагатиметься налагодити відносини з Ербілем – як додатковий аргумент у майбутніх переговорах з Анкарою і Тегераном щодо Сирії.

Поділ Іраку на курдську і сунітську держави неминуче запустить подібні процеси і в Сирії.


Процес фрагментації Іраку і Сирії почався тоді, коли штучно створили ці держави. З різних причин його стримували, в зокрема репресивними і військовими методами. З початком війни в Сирії він став набувати незворотного характеру, а тепер вийшов на фінішну пряму.


Трансформація двох країн Близького і Середнього Сходу змінить всю політичну та економічну ситуацію. Вже очевидно, що виникають нові точки гострого протистояння і можливих збройних конфліктів.

Юрій Райхель

матеріали рубрики
Усередині своєї мильної бульбашки: про що забули 25%, обираючи Порошенка Аналітика
Усередині своєї мильної бульбашки: про що забули 25%, обираючи Порошенка
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів Аналітика
Телетайп: справжня фантасмагорія розпочнеться після виборів
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»? Аналітика
Телетайп: «епоха жадібності» закінчується, але чи настане «епоха відповідальності»?