Не потрібно нічого спрощувати. Можливості Кремля впливати на геть усе вельми перебільшені. Українсько-польська ворожнеча вигідна Москві, але це не означає – що в самій Польщі немає антиукраїнського дискурсу в політиці.
Цілком можливо, що нинішня істерично-історична заява Сейму Польщі була ухвалена радше для внутрішнього споживача та викликана внутрішньопольськими міркуваннями. І не мала на меті знайти спосіб зачепити Україну.
Нова влада Польщі у складній конкуренції з політичними опонентами намагається підняти ролі своєї країни на міжнародній арені, апелюючи до почуття національної гордості поляків.
Оскільки серйозних аргументів та можливостей “посунути” новим польським порядком денним Німеччину (або, сказати точніше, зробити це поза питаннями, в яких з Німеччиною конкурує США), полякам дуже складно – вони шукають традиційного і вигідного хлопчика для биття, “українських націоналістів”/Україну.
До радості Кремля: як українці з поляками посварилисяЛише дуже наївні чи космополітичні українські аналітики можуть щиро вірити, що заява польського парламенту про геноцид громадян Польщі-етнічних поляків – громадянами Польщі українського походження на території німецького Рейху в 1943-45 роках могла бути спричинена перейменуванням Московського проспекту в Києві.
Якщо ми хочемо хороших стратегічних відносин з Польщею, потрібно визнати і прийняти той факт – що там існують потужні антиукраїнські сантименти, оформлені в політичні рухи. Визнати, прийняти і навчитися їх стримувати та правильно на них реагувати. Бо не стримувати і не реагувати не можна.
Будь-яка політика, зокрема й антиукраїнська в Польщі, переслідує певну мету. У світі є єдині диваки – українці – які спроможні популяризувати свої національні трагедії “з просвітницькою метою” або щоб нам співчували (саме так ми пояснювали кампанію з популяризації знань про Голодомор). Решта народів, приміром вірмени чи поляки, переслідують цілком практичні цілі – здобути політичну перевагу, з перспективою отримати фінансову чи територіальну компенсацію.
Саме тому “етнічні чистки з елементами геноциду”, жертв яких поляки були готові вшановувати разом з українцями в контексті політики “прощаю і прошу прощення” – за десятиліття перетворилися на геноцид. І поляки вже не бачать змоги вшановувати його жертв спільно з нами. А далі вже справа техніки – пов’язати українських націоналістів із сучасною державою (ну, хоча би тому, що вона вшановує память про них).
Стати у непідходящий час в непідходящому місці на коліно або відповісти заявою на заяву – таке вже не допоможе. Це неправильний підхід. Потрібно спершу убезпечити себе – переконати партнерів, що їхній план реалізувати неможливо. А вже потім домовитися про “прощаю і прошу прощення”.
Польща не може поважати слабку Україну – БілозерськаІ без істерик. Засадничі факти зрозумілі. Поляки для нас – не вороги. І ми маємо все для того, аби не допустити, щоб це сталося у майбутньому.
Так само, і Степан Бандера воював за свободу і незалежність України. Ми зобов’язані вшановувати усіх, хто доклався до нашої мети. А визнання помилок чи навіть злочинів героїв ніяк не применшує значення їхньої жертви заради сучасного і майбутнього України.
