Активне засудження українською стороною аудіо- та відеофіксації делегацією РФ переговорів Тристоронньої контактної групи у Мінську, може свідчити про таємні домовленості з вирішення ситуації на Донбасі, які не відповідають національним інтересам України
На мою думку, українська сторона в переговорах Тристоронньої контактної групи (ТКГ) у Мінську таємно намагається іти на поступки країни-агресору по Донбасу. На такий висновок наштовхує низка останніх подій, заяв і фактів.
Зазначу, що заяву Бориса Гризлова про намір в односторонньому порядку опублікувати записи засідань ТКГ, слід розглядати в контексті останніх заяв Вітольда Фокіна про те, що він не бачить доказів війни між Україною та Росією на Донбасі. А також в контексті позиції представників ТКГ і депутатів фракції «Слуга народу», які фактично «відбілюють» заяви Фокіна, списуючи подібні вислови на «особисті погляди».
Ці два фактори свідчать про те, що українська сторона в Мінську обговорює компроміси, і найголовніший з них – ймовірність проведення виборів на тимчасово окупованих територіях. Не випадково голова української делегації в ТКГ Леонід Кравчук свого часу заявив, що у Верховній Раді можливий перегляд Постанови про скасування місцевих виборів в ОРДЛО. Подібні заяви викликали резонанс в українському суспільстві, але, на жаль, не в українському політикумі. Саме позиція українського суспільства і його неготовність іти на компроміси з окупантами, не дозволили цим планам реалізуватися.
Разом з тим вважаю некоректною заяву української сторони про те, що запис переговорів суперечить домовленостям та міжнародній практиці переговорів. Нагадаю, що навесні екс-нардеп Андрій Деркач оприлюднив записи розмови Петра Порошенка з Джо Байденом, також у ЗМІ були опубліковані записи переговорів президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом. Тобто, подібні переговори завжди фіксувалися і будуть фіксуватися надалі.
Переконаний, що російські спецслужби будуть використовувати усі наявні технічні засоби для аудіо- та відеофіксації переговорів, аби пізніше мати важелі впливу на представників української делегації, у вигляді чи то приватного, чи міждержавного дипломатичного шантажу. Саме це Росія і продемонструвала, демонстративно проводячи запис останньої зустрічі ТКГ.
Своєрідним доказом поступок і компромісів української сторони на переговорах у Мінську, вважаю останні заяви представників терористичної організації «ЛНР».
Так, наприклад, радник глави «ЛНР» Родіон Мірошник заявив, що українська сторона погодилася на проведення спільної інспекції військових позицій біля селища Шуми і створення т.зв. «координаційної ради» в рамках ТКГ. Тут виникає одразу два питання: перше – хто повинен увійти до цієї «координаційної ради», враховуючи той факт, що у 2017 році РФ в односторонньому порядку вийшла зі Спільного центру з контролю та координації (СЦКК)?; і друге – чи не є такі пропозиції української сторони фактичною легітимізацією квазі республік та реалізацією плану РФ з переформатування війни на «внутрішній конфлікт»?
Я маю на увазі спроби Москви за останні 6 років посадити Київ, Донецьк і Луганськ за один стіл переговорів. Тож якщо поставити під сумнів слова Мірошника про згоду української сторони на проведення патрулювання і створення спільного центру, тоді виникають питання до позиції української сторони у ТКГ, зокрема – підозр у відсутності державницької позиції та захисті державних інтересів.
До речі, грою слів і маніпуляцією фактами можна вважати заяви Кравчука про так звані «червоні лінії» (питання суверенітету і територіальної цілісності – ред.), які українська делегація ніколи не перейде на переговорах. На мою думку, офіційний Київ у Мінську працює над поверненням тимчасово окупованих територій Донбасу. Водночас, Росія намагається повернути ці території, перетворивши Україну на федерацію чи конфедерацію. Тож, переконаний, коли Леонід Кравчук запевняє, що він не перейде «червоні лінії» в питаннях територіальної цілісності, він або свідомо маніпулює цими поняттями, або видає бажане за дійсне.
Заяву Бориса Гризлова про можливість оприлюднення записів ТКГ, вважаю грубим дипломатичним шантажем Російської Федерації і спробою російської сторони змусити Україну виконувати раніше узяті на себе зобов’язання. Підкреслю, що на сьогоднішній день йдеться про виконання Києвом уже не Мінських домовленостей, а зобов’язань у т.зв. «нормандському форматі», які українська сторона взяла на себе в період президентства Володимира Зеленського.
Росія чудово розуміє, що Україна буде шукати способи «модернізації» Мінських домовленостей, або взагалі виходу з цього переговорного процесу. Саме тому Москва активно наполягає закріпити основні умови політичної частини Мінська за російським сценарієм: «формула Штайнмаєра», проведення виборів в ОРДЛО і надання тимчасово окупованим територіям особливого статусу, тільки вже за підписом Зеленського. Аудіо- та відеофіксація переговорного процесу, допомагає росіянам робити подібні заяви і реалізувати подібні кроки на практиці. Водночас, апелювання української сторони до ОБСЄ, як єдиного модератора переговорів, не зовсім коректне. Нашим переговорникам слід чітко розуміти, що спецслужби Білорусі та РФ проводять і проводитимуть відео- й аудіофіксацію у майбутньому. Відповідно, будь-які заяви про недотримання дипломатичного імунітету чи порушення конфіденційності, не є підставою для подібної риторики. Якщо немає чого приховувати від українського народу, то й не слід боятися оприлюднення аудіозаписів. Заяви про неприпустимість записів, лише розпалюють підозри, що на переговорах у ТКГ ведуться якісь антидержавницькі й антинародні домовленості.
Крім того, переконаний, що українська делегація має озвучити чітку державницьку позицію щодо врегулювання ситуації на Сході України і зробити так, аби її виголошували і дотримувалися усі, без виключення, учасники переговорів у Мінську.
Коли в Офісі президента заявляють, що скандальні заяви Фокіна продиктовані тим, що він випав з інформаційного поля, то виникають питання стосовно кадрових призначень на такі відповідальні посади. Особливо з огляду на той факт, що врегулювання ситуації на Сході є ключовою передвиборчою обіцянкою президента Зеленського. Відповідно, поява там сторонніх осіб, як нам намагаються позиціонувати Фокіна і його заява в статусі приватної особи, виглядають украй недолуго.
Нагадаю, 30 вересня представник ОБСЄ в Україні Хайді Грау вимушено перервала засідання ТКГ у Мінську через порушення російською стороною режиму конфіденційності – росіяни вели несанкціонований аудіо- та відеозапис переговорів.
Грау запропонувала зробити паузу в роботі ТКГ і провести позачергове засідання, щоб домовитися про єдиний для всіх учасників кодекс поведінки та інформаційної політики. Делегація України в ТКГ підтримала позицію ОБСЄ.
Водночас, глава делегації РФ Борис Гризлов заявив про намір в односторонньому порядку публікувати аудіо- та відеозаписи переговорів. Російським ЗМІ він заявив, що засідання виявилося «на межі зриву» через небажання ОБСЄ й України вести його аудіо- і відеофіксацію. Також у нього «викликають серйозну занепокоєність подвійні стандарти в спробах координатора ОБСЄ монопольно залишити за собою право вирішувати, хто повинен інформувати громадськість про їхній прогрес».
Дмитро Снєгирьов
