Аркадий Бабченко
Аркадій Бабченко, журналіст

У всій цій історії із затриманням матерів Беслана та засудженням їх до обов’язкових виправних робіт у мене волосся дибки стає чи не від самого факту. До подібного в цій країні вже всі звикли.

Волосся дибки у мене встає від думки, що – зробив щось це не особисто Володимир Путін. Ну, не Путін хапав Еллу Кесаєву та інших. Не Путін тримав жінок у відділенні. Не Путін засудив їх до штрафу і робіт. Ні. Звичайні мужики. Місцеві міліціонери.

Затримували, тримали. Руки викручували. Засудив місцевий суддя. Всі осетини.

Тобто, розумієте: осетинські мужики затримують та засуджують своїх осетинських жінок, які втратили в школі власних дітей. У цій же школі, першого вересня – самі, без Путіна. Просто за те, що прийшли не в тих футболках. На місце загибелі своїх дітей. У день загибелі своїх дітей.

Навіщо росіянам ламати березу в полі?

Саме ось від цього усвідомлення глибини морального розпаду суспільства Росії волосся і стає дибки. Коли сам Сталін безпосередньо країні вже й не потрібен. Коли поведінковий “механізм Сталіна” вже імплантований у голови.

Адже в тридцять сьомому теж не Сталін особисто розстрілював. Теж якісь звичайні російські мужики. Чиїсь батьки, чиїсь чоловіки.

А ви все – Путін, Путін…