Для мене, як колишнього дипломата, фактор мови давно перестав бути єдиним ідентифікуючим при комунікації з оточуючим світом. Я бачив і друзів, і ворогів, які говорили по-англійськи чи по-турецьки. Тому я прекрасно розумію, що друзі і вороги (чи просто дурні або розумні) можуть бути як серед російськомовних, так і україномовних співбесідників.
Що не так в словах Нищука?Перше спрощення і цілу низку помилок припускають найзатятіші україномовні учасники «дискусії».
Їх помилка полягає в тому, що вони бачать лише дві сторони дискусії – україномовних та російськомовних.
В той час, як російська мова Росії і російська мова переважної більшості українських громадян – це два різних феномени, два різних учасники. Як наслідок допускається помилка – стверджується тотожність фактору російської мови Кремля (Росії) і російськомовних українців.
Фактор російської мови у подачі РФ дійсно є інструментом політики, тобто концептуально, за задумом, явищем ворожим і підриваючим. Але з російською мовою наших співвітчизників все не так трагічно. Справа в смислах.
Зрештою, на якомусь етапі, коли ми переможемо Росію і доб’ємось докорінної трансформації російського режиму, то і значення фактору російської мови у виконанні Кремля стане менш важливим (культурна конкуренція залишиться, але це вже не буде екзистенційною загрозою). Наразі смисли, що транслюються російською мовою з Росії є ворожими. Але правда в тому, що ті самі або інші ворожі та підривні смисли можуть транслюватися і українською мовою.
Україномовна публіка, яка (по собі бачу) ще не пережила шок правління Януковича, коли здавалось, що «український проект» закривається, помилково сприйняла перемогу Революції Гідності, як підставу гойднути маятник в діаметрально протилежному напрямку, та ще й спробувати закріпити його в тому положенні.
Помилка російськомовних українців полягає в тому, що більшість з них вважають, що їх російськомовність не є проблемою взагалі, а іноді ще й потребує спеціального статусу чи захисту (в тому числі правового). Це далеко неповний погляд на речі – вважати, що сформована мовна ситуація в Україні є природною і не становить загрози з точки зору формування ідентичності та єдності українського народу.
У відмові від часткового неповного розуміння ситуації, толерантності і бажанні розуміти емоції та раціо іншої сторони у внутрішній політиці, а також проведенні енергійної культурної та гуманітарної політики, спрямованої на мінімізацію наслідків кремлівських інформаційних та гуманітарних впливів, з одночасним формуванням для Росії російськомовного концепту вільної держави, як елементів зовнішньої політики, і лежить відповідь на «мовну дилему» України.
Правдою є також і те, що усунувши цю дилему, ми вирішимо далеко не єдину, а можливо і не найгострішу проблему нашого розвитку.
Богдан Яременко, дипломат
