Вкладаючи в інфраструктуру, економічні агенти за замовчуванням вважають це гарною справою. Але економіка – нелінійний процес. Наприклад, у США вже трохи застаріла інфраструктура, зате дуже розвинені високотехнологічні сектори. Є і показовий порівняльний приклад – Індія та Китай.
В Індії за великим рахунком, порівняно з Китаєм, узагалі майже немає інфраструктури. Зате в Індії немає і міст-примар, яких у Китаї 7-8 (потенційних мільйонників, тобто там, виходячи зі створеної інфраструктури, повинні жити більш ніж мільйон осіб, а живуть значно менше). Немає в Індії і хайвеїв, деякими з яких у Китаї проїжджає від сили десяток авто за день.
Скільки сотень мільярдів доларів у Китаї витрачено неефективно? Зате в Індії є розвинений комп’ютерний кластер у Бангалорі та Хайдарабаді. Всі захоплюються хайвеями і хмарочосами Китаю і лають бруд Індії.
Але в Індії зростання органічне і технологічне, це постіндустріальне зростання, тоді як у Китаї переважно індустріальне зростання.
Цілком допускаю, що Китай фундаментально вичерпав себе – відновлювальне економічне зростання скоро закінчиться (при цьому з’явилися «погані борги» в банківському секторі), інвестиційний попит, який призвів до побудови надлишкової інфраструктури, поступово рухається до вичерпання. Треба додати до цього інсорсинг виробництва з Китаю в США. Розуміння цього владою «Піднебесної» призводить до того, що Китай хоче стати технологічною державою з ендогенними інноваціями. Якщо вірити Фелпсу, Мокіру і Голдстоуну – це у них навряд чи вийде. І я з ними згоден – через відсутність ендогенної схильності до інновацій перехід до зростання за «шумпетеріанським» типом у Китаї малоймовірне.
Тепер до питання про інфраструктуру. Якщо ми маємо на увазі під інфраструктурою якість будівель і доріг, то для технологічного розвитку це не так важливо, як якість іншої інфраструктури – венчурної системи.
Усі ці «хайвеї», офісні центри будуються лише з метою стимулювання будівельної галузі – подивіться на Детройт, шикарні дороги в Китаї або на частину інфраструктурних об’єктів, побудованих у нас до Євро-2012. Окрім того, вони відображають нинішню парадигму розвитку, скажімо, транспортної галузі, яка в майбутньому, найімовірніше, буде іншою. Наприклад, швидкий розвиток дронів-безпілотників і розширення сфер їхнього застосування дозволяє зробити такий висновок – або той-таки Hyperloop.
Тому розвиток українських компаній, які були успішними в створенні вже морально застарілої інфраструктури, навряд чи дуже потрібен для майбутнього українського технологічного сектора (якщо він таки відбудеться, у чому є сумніви). Отже, необхідно визначати більш високі пріоритети в розвитку, які навряд чи можна визначити без кваліфікованих і освічених візіонерів. Тому справді важливо створювати інфраструктуру для розвитку компаній, які реально обрали технологічний вектор.
В’ячеслав Бутко, економіст, керуючий партнер інвестпроекту Thomson & French
