Я народився в Києві в 1968 році. Моя мама і діти теж народилися тут. Минуло 50 років і мені є з чим порівняти. Як порівняти з тим, яким Київ пройшов крізь десятиліття, так і порівняти його з десятками інших міст України та країн світу.
За останні 10 років моє місто перетворюється, вірніше перетворився на помийну яму. Адже багато хто пам’ятає, яким був запах у Києва? Він пах квітами і каштанами. Вийдіть і понюхайте Київ зараз. Це не просто знищення міста. Це ритуальне жертвопринесення християнського міста Києва.
Найбільша біда в тому, що менше людей розглядають Київ, як рідний дім. Швидше, як місце для великих можливостей або перевалочний пункт на шляху в Європу.
Тому і ставлення відповідне – навіщо стежити за тим місцем, де жити не збираєшся – адже завтра вже будеш в Польщі, США, Росії, Ізраїлі.
Сотні паразитів захопили здоровий і сильний організм Києва. Ні, це не онкологія і не рак. Це, скоріше, глисти. Вони правлять бал, вразивши всі органи колись здорового організму. Хто ж господар Києва? У них є реальні імена і прізвища. Вони настільки отруїли і запаморочили Київ, що багато хто думає, що вони ліки, а не хвороба.
Ще Т. Г. Шевченко писав: «А як не бачиш того лиха, то все здається любо, тихо …»
Тисячі патріотів, одягнувши вишиванки і говорячи російською мовою, мріють поїхати за кордон. Як з’ясувалось, мільйони українців знайшли польське коріння, говорять, що вони поляки, зневажають українців. Сотні різних національностей живе в цій країні. Але винні саме українці, бо це країна Україна. А Київ – мати! Хто винен? Що робити?
Паразити виживають з країни розумних людей, бо ці розумні і є ліки. Як можна залишити матір напризволяще? Тікати подалі, говорити про любов. Схаменіться! Мотивація шукати кращої долі. Ви хотіли отримати лише освіту. Як можна любити Батьківщину і одночасно кидати її?
«І я, заплакавши, назад поїхав, знову на чужину», – Т. Г. Шевченко.
«Тварь я тремтяча, або право маю?» – кожен вирішує для себе сам. І схоже, що мають це право не всі.
Олександр Погиба
