Про це пише сайт Акценти . Публікуємо текст без правок та коментарів.


На початку 2025 року без зайвого розголосу було ліквідовано Черкаський Інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля — установа, яка мала багаторічну історію підготовки висококваліфікованих фахівців.

Саме його випускники, зокрема Герої України Віктор Кібенок та Володимир Правик, рятували світ від наслідків Чорнобильської катастрофи. Герой України Дмитро Коцюбайло "Да Вінчі" також належав до спільноти цього закладу.

Після ліквідації на базі інституту розпочав роботу переведений із Харкова Національний університет цивільного захисту України. До його структури увійшли курсанти та частина викладачів із Черкас.

Ліквідаційним процесом керує новий ректор – генерал-майор Ігор Толок. Його методи управління викликають серйозне занепокоєння серед курсантів та викладачів. Черкаси вже обговорюють його підхід, а інформація про великі бюджетні витрати на ремонтні роботи сягнула навіть Києва.

Солдафонські методи управління

До редакції надійшов анонімний лист від курсантів, де вони висловили свою думку про те, що відбувається в університеті після призначення нового керівництва. За їхніми словами, атмосфера у закладі стала більш жорсткою, а права курсантів фактично ігноруються.

"Коли тобі здається, що гірше не може бути - приходить Толок", - пишуть курсанти.

За словами курсантів, ситуація різко змінилася після того, як до управління було залучено полковника Сергія Савченка. Його походження викликало питання, адже воно має відношення до Військової служби правопорядку у Збройних силах України, а не до ДСНС. "А нахрена полковник ВСУ-ВСП переводять до ДСНС? Яке він має відношення до нашої служби? Чому він тут?" - обурюються вони.

Форма важливіша за освіту?

Одним із перших нововведень стало впровадження суворих вимог до форми одягу. Раніше курсанти могли носити сучасний комфортний одяг, у тому числі тактичні штани M-TAC та кросівки. Проте нове керівництво ухвалило: лише статутний одяг, що включає берці та «смугасті» штани.

"Основна проблема університету, зважаючи на все, не навчання, не підготовка, не матеріальна база, а те, що курсанти виглядають "не за статутом"", - іронізують вони.

При цьому постає питання: чому саме цей аспект став для керівництва головним? Курсанти неодноразово порушували питання щодо покращення матеріальної бази, умов проживання, а також модернізації навчального процесу, проте головним пріоритетом раптово стала саме уніформа.

Безправні курсанти

Ще однією великою проблемою є ігнорування потреб курсантів. Вони скаржаться на те, що їх сприймають не як людей, а як біоматеріал, який має виконувати накази. Їх залучають до господарських робіт, а будь-які спроби звернутися з проханнями чи скаргами зустрічають байдужість та жорстку реакцію.

"Правило виживання - не траплятися на очі Толоку та Савченку. Тому що отримаєш зауваження за що завгодно. За те, що стоїш. За те, що йдеш. За те, що не так дихаєш", - розповідають курсанти.

Вільний вихід, який раніше дозволяв з 15:00-17:00, тепер обмежений до 19:00 або пізніше. Якщо в цей час оголошується повітряна тривога, курсанти змушені чекати на стільки, скільки їм скажуть. Це призводить до того, що вони не мають часу на особисті справи та відпочинок.

Самопідготовка та господарські роботи

Ще однією проблемою є те, що самопідготовка займає багато часу, але її реальна ефективність під сумнівом. Курсанти зазначають, що на практиці вони виконують господарські роботи більше, ніж навчаються. В аудиторіях одночасно знаходяться десятки людей, що ускладнює зосередженість та якісне засвоєння матеріалу.

"Логічніше вивчати матеріал удома, ніж у класі, де ще 50 осіб", - зазначають вони. "Але кому ця логіка взагалі потрібна?"

Курсанти неодноразово пропонували дозволити їм готуватися вдома, що зменшило б скупчення людей у ​​класах та покращило навчальний процес. Однак, керівництво навіть не розглядає такі варіанти.

Система покарань та жорстка дисципліна

Одним із найбільш обговорюваних аспектів є система покарань. Курсантів можуть карати буквально за все: за неправильну ходу, за те, що вони стоять не там, де потрібно або навіть за "неправильне дихання".

"Ми не раби. Але й не люди", - наголошують у своєму листі курсанти.

Курсанти змушені постійно залишатися непомітними, адже будь-яке порушення може спричинити неприємності. Вони зазначають, що не прагнуть якихось особливих привілеїв, а просто хочуть людських відносин і нормальних умов навчання.

Що далі?

Цей лист – крик душі курсантів, котрі більше не можуть мовчати. Вони сподіваються, що їхній голос буде почутий, а ситуація зміниться. В умовах війни та складної ситуації в країні майбутні рятувальники та пожежники заслуговують на якісне навчання та гідне ставлення, а не тоталітарний підхід та безправне існування.

Чи звертає увагу керівництво ДСНС та МВС на ці проблеми? Чи зможуть курсанти досягти змін?