Відома українська журналістка Олена Лисенко заявила, що фінансова журналістка в Україні припинила існування. Вона заявила, що багато журналістів та частина ринку «продалися».

Про це вона пише у своєму блозі на сайті «Фраза». Публікуємо текст, без правок і коментарів.


«Отримують регулярні грошики щоб мовчати про проблеми та хвалити Нацбанк і окремі банки. Хтось продавсь інакше, тобто без грошей напряму. Просто мають специфічного власника — фінансову установу, а коли тій установі треба ліцензію чи новий дозвіл якийсь, то регулятор за це бере тушками — каже, з якими журналістами працювати, а з якими ні. А потім ще підказує, в яку «булку» й як саме поцілувати великого господаря. В цей момент можна не намагатися згадувати про якусь гідність, принципи журналістики, конфлікт інтересів і свободу слова. Бо у нацбанківців як у вовкулаків піна з рота йде від таких слів. А у власників видання й редактора немає жодної волі, внутрішнього стрижня та самоповаги», - заявила вона.

Щодо «лягли під господаря» вона заявила, що на додаток ще треба в рота голові НБУ Андрію Пишному дивитися.

«А також піддакувати його головному 5-мілліонному пресєру Юлечці Євтушенко (по розміру воєнної зарплатні), підкреслюючи щоразу тезу про найгеніальнішого шефа (ця дивна панянка чомусь вважає, що коли поряд постояла фінжуром, то кожен щось їй винен, феєрична шизофренія). Тоді може пощастить і отримуєте цукерочку, може навіть зовсім легально. Чи від підрядника Нацбанку, чи навіть від самого Нацбанку, приміром, за угодою щодо висвітлення тем з підвищення фінансової грамотності населення. Бо ж ви такі розумні й вмієте народ повчати про те, як все правильно чинить НБУ і що тепер робити всьому дурному населенню, щоб навчитися виконувати всі нові вимоги Національного банку. Навіть не так. Вимоги були давно, просто люди не тільки дурні, а дуже дурні, й не розуміли що до чого. А ви вже 10 хвилин як все це знаєте, тож за гідні грошики готові все пояснити», - зазначила вона.

На її думку, структурних, послідовних і компетентних фінансових видань в України сьогодні просто немає. На жаль. Лише те, що описала й поодинокі випадки рідких цікавих публікацій.

«Сумно звісно. Як й спостерігати, в яке потворне чудовисько перетворилась прес-служба Нацбанку з колишніми фінансовими журналістами, які раді господарю служити за бронь і красиву зарплатню — бо в журналістиці стільки не платять. Вони більше за мене знають про зловживання, мутні схемки, корупцію великого боса, але вірно сидять біля ноги та на додачу до релізів, які й раніше були не дуже змістовними, ще й пусті дописи в соцмережі роблять. Скільки разів Пишний з ким зустрівся, типу це не його робота (щось понаднормове), навіть коли ті зустрічі пусті, чи яку нову грамоту Пишний отримав. Сучасний Брєжнев українського розливу, від якого давно нудить не тільки банківський, але й небанківський сектор. Та Юлечка підганяє — «скоріш найрозумнішого треба в ще одну булку цьомкнути», бо вільних орденів не залишилось. Скоро писатимуть, скільки разів на горщика сходив. Заворожену публіку вже нічого не здивує, а пресєрам байдуже, кі завдання виконувати, вони як в старому мультику — «що, новий господарю, треба?» Шкода, колись непогані журналісти були й ніби більше себе поважали. Взагалі дивний персонаж цей нацбанківський керманич. Зранку його возюкають пикою по столу й крутять у різний спосіб в ТГ-каналах, а вдень це жалюгідство на брифі корчить з себе альфа-самца, ніби його хтось лякається. А банкіри, що зливають про нього компромат ввечорі й ручкаються вдень, просто ржуть. Й помсти втемну буде тільки більше, бо поваги нема. Перед моїми очима промайнуло більше десятка голів НБУ і кожен вважав, що з ним же точно нічого поганого статися не може, бо він найрозумніший і недоторканий. Тоді не соромились жерти в дві ковтки, зараз — у п’ять (напевно через війну запасаються). Дивні люді. Одне й те саме щоразу», - заявила вона.