Про важливість імплементації міжнародного досвіду до українських реалій, про соціальну відповідальність бізнесу, про потреби особливих людей спеціально для Politekа розповів депутат Київради від фракції «Єдність», секретар Постійної екологічної комісії Олексій Новіков
– Кажуть що вам видали проїзний квиток на всі види транспорту, як Ви і хотіли?
– Так, видали. На засіданні фракції. Для моїх колег по Київраді це виглядає як «троллінг», а я просто сказав їм – «Дякую!». Громадський транспорт на сьогодні для мене запасний варіант – основним транспортним засобом став велосипед. Якщо є така можливість – пересувайтесь містом велосипедом. Впевнений, що велосипед, особливо серед молоді, буде все більш модним транспортним засобом. Це дієвий засіб для підтримки чудового настрою та фізичної форми. Категорично рекомендую!
– Протягом року ви багато подорожуєте до країн, які приймають активну участь у політичному розвитку нашої держави. Ваші подорожі мають під собою якісь політичні цілі?
– Всі мої подорожі , а їх було не так вже і багато, мають дві складові. Перша – виключно туристична. Друга – практична. В політичних колах, часто кажуть про необхідність вносити якісні зміни в наше повсякденне життя, переймаючи передовий світовий досвід. Перефразовуючи відомий вислів «прийшов, побачив, переміг» на «приїхав, побачив, перейняв» – намагаюсь з максимальною користю використати всі закордоні подорожі. Цікавить досвід всіх розвинутих країн в галузі розвитку екологічних програм. Намагаюсь максимально познайомитись з методикою адміністративного управління і практичною взаємодією депутатів і громади. Не так давно був в Грузії. Чудова країна, перлина Кавказу. Чудове місто Батумі. Після прогулянки фантастичним Ботанічним садом, завітав до місцевої Адміністрації. Випадково познайомився з представником Сакребуло м.Батумі Тенгізом Апхазава. На жаль, в цей день на місті не було мера, але бесіда з Тенгізом була для мене дуже змістовна і цікава. Не зважаючи на різницю в масштабах міст і відповідно проблем , які відрізняють Київ та Батумі, дуже багато виявилось спільного в питаннях, які турбують мешканців обох міст. Тут, наприклад, також актуальне питання збереження будинків, яким більше ста років, незважаючи на те , що «старе місто» приведено до ладу і виглядає дуже охайно. Вкрай актуальним є питання розвитку туристичної інфраструктури, яка б приваблювала туристів з інших країн. Чим більше ми будемо відкривати для себе світ, тим більше світла буде і в нашій Країні. Громадяни наших країн прагнуть змін. Цим змінам, безумовно, буде сприяти візова лібералізація. Якщо є можливість – подорожуйте!
– Також вас «помічали» за океаном. Як вас прийняли Сполучені Штати і якщо не секрет до кого ви приїжджали? Бо десь чули, що мета Вашої поїздки була виключно «політична» – це так?
– Якби мене запросив хтось із Нобелівських лауреатів – таке запрошення я б вважав за таке, що потребує анонсу. Це була приватна подорож . Двері у «Новий світ», країну «Мрії» для мене відкрили мої друзі. Першим «офіційним візитом» стала подорож до Національного меморіалу Джорджа Вашингтона. Доречі, Джордж Вашингтон був не тільки першим президентом, а і видатним масоном ложі «Олександрія». Це єдиний комплекс, який підтримується всіма масонськими ложами Сполучених Штатів. А для розуміння розвитку всесвітньої політичної історії дуже важливо розуміти найделікатніші мотивації, які і формують всесвітній політико-соціальний, політико – економічний рух. Мені дуже цікаво чим живе Українська діаспора, яка вписала багато яскравих сторінок в розвиток Американського суспільства. Українці в Америці були і будуть знаними людьми. Починаючи від Ігоря Івановича Сікорського до фантастичної Квітки Цісик , федерального судді Богдана Футея, професора , почесного доктора сімох Університетів Леоніда Рудницького, винахідника світло діодів Ніка Голиняка та багатьох інших видатних українців, які сприяли розвитку всесвітньої культури і науки. Українці Америки сьогодні багато допомагають своїй Батьківщині. Де я не зупинявся, мене відразу питали – «Що можна зробити, або чим допомогти?». Всім дуже болить війна і всі дуже бажають щоб Україна нарешті зазнала змін і стала Країною Мрією. Окрім Вашингтона, відвідав Нью Йорк, Майямі, Янгсвіль. З заздрістю хочу сказати , що в містах дуже гармонійно побудована інфраструктура для відпочинку містян. Практично в кожному міському парку спокійно мешкають наші «маленькі брати» – вутки, оленята, тощо. Тут в голову ні до кого не прийде ідея, щоб засипати , а потім забудувати озеро. Мене , як еколога, дуже цікавить розвиток сучасної паркої інфраструктури. І там було, що перейняти. І якщо ми будемо бачити, як люди живуть в інших країнах , ми не будемо терпіти той безлад і безвідповідальність чиновників у себе вдома. Ми мусимо жити краще.
– З заздрістю хочу сказати , що в містах дуже гармонійно побудована інфраструктура для відпочинку містян. Практично в кожному міському парку спокійно мешкають наші «маленькі брати» – вутки, оленята, тощо. Тут в голову ні до кого не прийде ідея, щоб засипати , а потім забудувати озеро.
– В політичному напрямку проводив дружні співбесіди з потенційними партнерами по взаємодії в рамках мого особистого проекту «Відновлення». В першу чергу домовлявся про можливу співпрацю в розвитку програм для людей з особливими потребами. Вразила інфраструктура і адаптованість людей з інвалідністю різних нозологій до звичайного життя у всіх містах де я побував. Люди не почуваються «зайвими».
– Займатися благодійними проектами сьогодні – це….? – просте запитання до людини, яка напевно має особисте уявлення про доброчинність, соціально- відповідальний бізнес.
– Робити добро, дуже забов’язливе визначення. Благодійність – це складне поняття , потребуюче відповідального підходу в розумінні кому направлена допомога. Рішення допомагати в першу чергу людям з особливими потребами, вибір, який, як дехто вважає, можливо відкласти на «завтра». В моєму розумінні, це оманлива точка зору. Допомагати треба завжди і особливо сьогодні. Донатор обов’язково повинен мати прямий контакт з тим, кому направлена допомога. Якось мій приятель, після зустрічі з особливими дітьми виказав свої емоції дуже сентиментально сказавши буквально наступне – «Так, поряд з нами живуть люди з Особливими потребами, і для цих людей хочеться робити навколишній світ ліпше і добріше. Вчора самим глибоким почуттям – було почуття тримати за руку цю маленьку ледь усміхнену дівчинку». Таке неможливо відчути, коли допомагаєш «на відстані» або «заочно».
– Але, до такої форми допомоги готові не всі ….
– Так і є. Звісно, легше допомагати без прямого контакту з реципієнтом. Але ж головна мета допомоги не є виключно допомога як така. Головне стерти кордони між звичайними і особливими людьми. Для багатьох проблема не тільки зрозуміти або прийняти сторонній біль , але і просто знаходитись поруч з особливими людьми в простих побутових умовах, розділити життєвий простір. Допомога в який я приймаю участь, завжди в себе включає не тільки спільне відвідування цікавих місць, але і спільний сніданок. Ми не тільки знаходимося поруч, але і обслуговуємо наших особливих друзів. І якщо, Ви вважаєте, що це легко,можу Вам сказати, що це не так. Бачити , як людина напроти Вас, сидячи з Вами за одним столом ледь оперує столовими приборами та відчуває постійний біль, але знаходить сили для того щоб посміхатись, проявляти дійсну відвертість – реальне випробування, яке розриває серце на шматки. Ти можеш допомогти, але не можеш зцілити. На такі зустрічі люди приходять зі своїми дітьми. Це важливий елемент в культурі виховання. Для наших дітей соціальна відповідальність повинна стати природнім проявом, сформованим , перед усім належним вихованням. Колись видатний поет і дипломат Джеймс Рассел Лоуєлл сказав наступне: «Всі чарівні почуття всього всесвіту важать значно менше за одну корисну справу».
Сергій Бригадир
