Днями соцмережі облетіло фото немолодої жінки в українському народному вбранні, яка стояла в вагоні київського метро
Схиливши голову і задумавшись, вона, здавалося, увібрала всю вселенську печаль і тривогу. Здається саме так повинен виглядати Мамочка України. Втім, вдалося встановити хто ця жінка.
“Бабунічка, ніби з казки, і разом з тим така справжня і красива. Стоїть тихенько, втомлено, сором’язливо, думками десь далеко від мегаполісу, так далеко, що її як привид ніхто не помічає. Бо чого тоді вона стоїть сиротливо, обпершись на паличку? Може, дійсно привид, чи то люд не зрячий (подай Бог їм здоров’я), – написала в одному з коментарів Тетяна Сухенко.
Але її фігура і історія нагадали ще одне життя – Марії Капніст-Сірко. Своєю розповіддю поділився Митрополит Димитрій Рудюк.
“Я дуже добре знаю цю жінку. Здається, її звуть Віра. Це парафіянка Володимирського патріаршого собору в Києві. Вона скористалася київським метрополітеном для того, щоб дістатися на богослужіння, або може їде з нього до свого помешкання.
У 90-ті роки, коли я служив у Володимирському соборі, ми багато з нею спілкувалися. Вона надзвичайна патріотка і прихильниця Київського Патріархату. Це дійсно прості люди – носії нашого генетичного коду…
Так само на моїх, тоді ще студентських спостережливих очах, на початку 90-х років, дещо своєрідно по-акторськи зодягавшись, приходила на богослужіння до собору Марія (Марієтта) Капніст-Сірко, відома акторка і нашадок знаменитого роду кошового отамана Івана Сірка з Нікопольщини.
Так само за чоловіком вона мала відношення до не менш знаменитого графського роду Капністів.
Для мене вона запам‘яталася ше з дитинства, з дитячого фільму радянських часів під назвою «Кортик», де Марія Ростиславівна Капніст-Сірко зіграла роль мовчазної графині, яка оберігала маєток від зазіхань “пролетарського елементу”.
Дивно, але про когось із Капністів у такій ролі, тільки справжній, життєвій, згадує в одному із своїх інтерв’ю Патріарх Мстислав Скрипник: “Потім вже дуже скоро більшовики прорвалися на Суми і аж до села Срібного у Прилуцькому повіті. Це величезне село, там були маєтки графів Капністів, свідомих українців. Я знав стареньку: вона гостила нас у 1918-му році, коли наш український полк імени Гордієнка переходив через її маєток. Вона убралась у старі парчові убрання полковниці і дуже гарно нас приймала. Батько нашого міністра Паливоди був там управителем маєтків. Але це все між іншим”.
Одного разу, вже будучи в похилому віці, вона переходила дорогу і потрапила під колеса автівки. Поховали Марію Капніст-Сірко у Великій Обухівці біля Миргорода поруч з могилою її пращура Василя Капніста.
Я згадав вислів Вольтера: “Люди завжди стверджували, що добрий старий час був кращий за теперішній”, – і далі продовжує, що Нестор у “Іліаді”, як мудрий посередник Ахілли і Агамемнона, розпочинає свою промову словами: “Мені довелось колись жити з людьми, з якими нам не порівнятися, ні, ніколи я не бачив і не побачу мужів, настільки великих, як Дріас, Сеней, Ексадіус і богорівний Поліфем”.
Для чого ця цитата? Для того, щоб відзначити, що і минуле ХХ століття, не дивлячись на всі його жахи, було епохою великих людей… Дехто з нього перекочував у ХХІ ст., перейшов його межу. Тож шануймо ВІРУ і пам’ятаймо МАРІЮ!”.
За матеріалами порталу української діаспори “Стожари”
