Українська військовослужбовець Яна Червона, яка загинула на Донбасі 2 квітня, перед смертю залишила свої спогади про війну у книзі військового журналіста
Вона загинула 2 квітня близько 13:30 від міни бойовиків. Обстріл позицій українських військових гаубицями 152-мм калібру був з боку російських терористичних військ в районі н.п. Новозванівка-Попасна.
Яна Червона служила у 46-му окремому батальйоні спеціального призначення «Донбас-Україна» ЗСУ на посаді кулеметника. У неї залишився чоловік і двоє маленьких дітей – син і дочка. ЇЇ спогади увійшли до книжки «Дівчата зрізають коси», яку написала військовий журналіст Євгенія Подобна.
Яна Червона потрапила на Світлодарську дугу в вересні 2016 року, спогади про те, що там сталось були найважчими в її житті:
«Там я знайшла друзів, знайшла побратимів, здобула свій перший військовий досвід, навчилась тому, що вмію. Тут я зустріла людей, з якими навряд би ми перетнулись в мирному житті… Разом з хорошими спогадами зі Світлодарки багато спогадів і дуже болючих. Я тут знайшла друзів і тут їх втратила», – згадувала Яна Червона.
Грудень 2016 рік став неймовірно трагічним. Так, з 18 по 23 грудня під час бойових дій на Світлодарській дузі загинули 9 українських військових, 35 поранені, 17 контужені, та 11 травмовані. Яна Червона пам’ятала кожну мить тих подій, які боляче закарбувались у її пам’яті.
«Тоді був тиждень, коли я дивилась в дзеркало і сама себе не впізнавала. Я зрозуміла, що за кілька днів я постаріла. В той день загинули одразу п’ятеро моїх побратимів. В той день в нас була операція, ми мали взяти «ліс». Я спершу сиділа на раціях, але, і коли моя зміна закінчилась, залишилась. Ми всі майже добу постійно були на раціях, чули весь ефір, все, що тоді відбувалось… Єдине про що шкодую – треба було тоді записати усі ті перемовини. Всі хлопці були за те, щоб йти туди, але вони говорили і про недосконалість плану. Звісно, на війні немає нічого ідеального, але подібні операції мають дуже ретельно плануватися. Ніхто, звісно, не знав, що так вийде і вже нічого, нажаль, не зміниш. Особливо страшно було почути перше: «В нас 200-й», – розповідала Яна Червона.
Яна Червона в ті дні втратила друзів, горе з’їдало з середини, а не було, коли горювати потрібно було триматися і працювати далі:
«В той день крім «Ефи» і «Шайтана» загинули ще «Санич», «Сім’янин», «Гюрза». Істерик не було. Усі ці смерті я плакала, але як це виразити правильно… спокійно плакала. Біль за ними був і є, от навіть зараз згадую, і всередині знову ниє і коле. Та попри все ми всі плакали спокійно. І працювали. Горе було велике і спільне, але від роботи не відмовлявся ніхто. Можливо, це якась така захисна реакція. Якби це сталось на «гражданці», можливо, реакція була б інша. Приїжджали до нас з іншої роти хлопці, щось розповідали, жартували – і ти починаєш посміхатись, навіть сміятись, відволікаєшся. А за кілька хвилин у бліндажі проходиш повз ліжко (чи правильніше сказати, мабуть, нари), де спали хлопці, бачиш їхні речі, їхню зброю і знову починаєш плакати».
Нагадаємо, стало відомо про останні миті життя Яни Червоної.
Як повідомляла Politeka, звернення Яни Червоної перед смертю рве душу
Також Politeka писала, що Харків попрощається з Яною Червоною.
