Про освітню реформу
Хоч це і називають реформою, це не є реформа. Це рамковий закон. Я не хотів би знецінювати, але уряд гібридний. Там є порядні та не дуже порядні люди, ефективні та неефективні. Він неоднорідний. Так і цей закон.
Будь-яка освіта має давати дитині три речі: цінності, знання і навички. Які можуть бути цінності, коли ви зайдете в більшість шкіл у Харкові та побачите портрет мера Харкова, депутата-мажоритарника від депутатської групи «Відродження» і надпис «вони опікуються освітою»? Це філософія рабства, яку несуть більшість наших шкіл, я не кажу, що тотально. Бо ми успадкували страшну машину, яка називається школа Радянського Союзу. Тут закон мало що змінює.
Якщо ми говоримо про навички, то ми продовжуємо продукувати тисячами економістів, які не можуть себе знайти на ринку праці, бо він потребує іншого. Навряд чи цей закон дасть навички. Так, там записано, що школа намагатиметься переходити на компетентний підхід. Проте, наприклад, у країнах Скандинавії, де середня школа часто ставиться за приклад, компетентний підхід не може існувати поруч із класно-урочною системою, яка залишається в наших школах.
Ігор Мірошниченко про назрілі вибори і міфічні нацменшини (відео)Але є спроби внести точкові зміни. Скажу про позитив. Перше. Змінюється принцип фінансування школи: гроші ходять за дитиною. Буде фантастичний прорив, якщо це буде забезпечено на рівні підзаконних актів Міністерства освіти і науки, бо це спричинить конкуренцію. Це означатиме фінансування не за наявності умовних «койко-місць», якщо порівнювати з лікарнями, бо це трохи перетинається з медичною реформою. Ви ж хочете здати дитину в успішну школу, де найкращий директорат, найкраща технічна база. Тепер серед муніципальних шкіл, серед приватних шкіл виникне конкуренція. Директорат буде змушений конкурувати, вербувати, в хорошому сенсі цього слова, хороших дітей, хороших вчителів.
Друге. Запроваджується ротація директорів шкіл: максимум 12 років, тобто двічі по шість років. Впроваджується нова процедура обрання директорів шкіл на конкурсній основі. Де є чотири суб’єкти делегування у склад конкурсної комісії: засновники (у випадку з муніципальними школами, це будуть представники муніципалітету), професійні середовища, трудовий колектив школи і батьки. Вперше, нехай і в такій міноритарній частині, батьки залучаються до управлінських рішень. Бо сьогодні батьки через побори, благодійні внески на 20% де-факто фінансують освіту своїх дітей. Я навіть не говорю про позашкільну освіту. Тобто батьки мають стати повноцінним суб’єктом управлінських рішень: від контролю внесків до аудиту прийняття рішень.
Наступне. Школи стають обов’язвковими юридичними особами з публічною звітністю як дохідної частини, так і видаткової. А це інструментарій, зокрема, і батькам для контролю.
Про це мало говорили в сесійній залі, але запроваджується те, що вищим навчальним закладам дається право зберігати приватні гроші на звичайних банківських рахунках, а не на рахунках Держказначейства. Це серйозний крок з автономізації, децентралізації вищих навчальних закладів. На моє переконання, це надасть можливість залучати приватні кошти до навчального процесу.
Про мову нацменшин у школах
Ми залишили для національних меншин можливість вивчати всі предмети, а не лише мову нацменшин, для 1-4 класів. Уже з п’ятого класу дитина може продовжувати вивчати і далі в окремих класах поряд із класами, які навчаються державною мовою, свою рідну мову і літературу. Проте загальні предмети вивчатимуться державною мовою.
Подивіться, що сьогодні відбувається. Говорімо чесно: ми сьогодні випускаємо сотні тисяч дітей, які не говорять українською мовою. Якщо ми справді хочемо цільну країну, я не говорю, що діти обов’язково мають говорити, вони хоча б мають знати українську мову. Про яку якість освіти та інтегрованість у загальне середовище ми можемо говорити, якщо діти, виходячи зі школи, не можуть говорити українською мовою?
У законі запропоновані та передбачені перехідні положення. Лілія Гриневич на цьому наполягала. Для тих дітей, які пішли в школу цього року, норма почне діяти з 2020 року. Пройде період адаптації.
Про правовий статус ЗСУ на Донбасі
Призначення цього парламенту і президента – це гідно відповідати на зовнішні загрози і виклики. В серпні 2014 року регулярна російська армія перетнула кордон. Згідно з Конституцією, президент мав виконати її норму. Що саме? Запровадити військовий стан (це не те саме, що оголошення війни) створити ставку головнокомандувача і, відповідно, створити генштаб.
Ігор Попов про другий термін Порошенка та антисоціальні рішення Ради (відео)Сьогодні ми маємо гібрид, про це, зокрема «Народний фронт», мовчать. У нас є військовополонені, але немає війни. В якому статусі вони перебувають? Чому депутати «Народного фронту» мовчать про те, за що італійська прокуратура затримала хлопця, який воював у 2014-2015 рр. у Нацгвардії в батальйоні Кульчицького? А тому, що не діють закони військового часу. Є АТО, але АТО у нас керує Служба безпеки України. В якому правовому статусі перебували і перебувають Збройні сили України?
Ми можемо безліч раз називати Росію агресором. Поки в законі не визначено, що є територія, тимчасово окупована Росією, а Росія є країною-агресором, це риторика від лукавого.
Це призначення парламенту – визнати військовий стан і захистити наших воїнів і наших військовополонених.
Про громадянство Саакашвілі
Я вважаю, що люди, обравши президента, делегували Петру Олексійовичу право розпоряджатися одним із його обов’язків – це надання громадянства.
Коли їм було потрібно, вони надали громадянство. Бо тоді було потрібно скористатися міжнародним, політичним, управлінським досвідом реформ. Вони є в Грузії. Можна по-різному ставитись до Саакашвілі. Там далеко не все так однозначно і добре, як нам розказують, але очевидно є зсув. Це показують різні незалежні дослідження.
Коли їм було треба, Саакашвілі їздив агітувати за Сергія Березенка в 205 окрузі в Чернігові, був головою обладміністрації. Коли людина вирішила бути незалежною, її позбавили громадянства. Мене це обурює. Я не є прихильником Михайла Саакашвілі. Чимало речей є сумнівними або я їх не поділяю, але мене глибоко обурює, що сьогодні інструментом громадянства користуються, зокрема, для політичних переслідувань.