Про законопроект №7164
Виникає питання: якщо закінчується його строк, то треба ухвалювати якесь рішення. Або пролонгацію робити, або визнавати, що він не спрацював, і ми відмовляємося від домовленостей мінського характеру.
Про законопроект №7163
Що ж до законопроекту про державну політику з відновлення державного суверенітету на окупованих територіях, то свого часу його ухвалення анонсував Олександр Турчинов.
Скандальна реінтеграція: політична чи реальна війна?Було багато різних коментарів, були різні версії цього законопроекту. Якщо говорити про те, що там є і що міняється, то перша річ – це Росія визнають окупантом. Причому як законопроект Петра Порошенка, так і ті альтернативи, які існували.
Що на практиці це означає? Очевидно, що сьогодні є багато скарг представників окупованих територій, громадян України, які говорять, що вони постраждали, втратили майно і близьких. Виходить так, що за нашим законодавством саме Україна як держава має компенсувати їм ці втрати. Тут Україна достатньо чітко говорить, що компенсувати це має Російська Федерація. Чи буде вона компенсувати? Та очевидно, що ні. В України немає таких механізмів. Але Україна чітко говорить, і цю позицію буде зафіксовано на міжнародній арені, що ми виходимо з внутрішнього законодавства, де Росія визнається агресором.
Окрім того, передбачається перепідпорядкування операції, яка там сьогодні відбувається. Бо на сьогодні її здійснює Антитерористичний центр, ми говоримо про Антитерористичну операцію. Антитерористичний центр підпорядковується СБУ. Наразі буде створено об’єднаний оперативний штаб, який включатиме Збройні сили України, МВС, Національну Гвардію і ту ж Службу безпеки. Фактично, ним управлятиме армія.
Є ще один пункт проблемного характеру: згідно з перехідними положеннями, президенту надається можливість застосовувати Збройні сили. Багато є критики, що цього не можна робити, бо в нас є закон про воєнний стан. А саме за воєнного стану президент має можливість застосовувати Збройні сили.
Про те, як Захід сприймає війну на Донбасі
Прямої залежності (між законопроектом про пролонгацію особливого статусу Донбасу та наданням летальної зброї, – ред.) немає. Але треба розуміти, що було ухвалено РНБО і підписано президентом закрите рішення про військову й економічну співпрацю України з іншими державами. Тобто відбувся певний зсув. І співпраця, виділення Україні певних коштів, можливість направлення сюди інструкторів, надання зброї, зокрема летального характеру, буде так чи інакше вирішуватися. Можливо, це будуть і не прямі постачання, а через треті країни. Але США і Канада з великою ймовірністю можуть на це піти.
Той же Курт Волкер, як і загалом американська сторона, розуміє, що на сьогодні Мінські угоди в тому варіанті, в якому їх ухвалено, не спрацьовують. Бо перший пункт – це припинення вогню. Його не дотримуються. Якщо не дотримується цей пункт, то подальші пункти про відведення військ, проведення різних модерацій, консультацій щодо проведення виборів, щодо амністії, обміну полоненими так само заморожені. І американська сторона чудово розуміє, що зараз на Сході триває не просто холодна війна, як говорив Курт Волкер, а реально гаряча війна. І щодня гинуть люди. Притому застосовубють озброєння – «Гради» й іншу техніку.
Для того щоб зупинити цю агресію, потрібні нові кроки. Які кроки міжнародного характеру можуть бути? Це ідея миротворців, посилення обороноздатності України. Бо якби ми були достатньо сильними, то навряд чи проти нас хтось воював. Росія скористалася відвертою слабкістю Збройних сил України, невизначеністю ситуації. Тому відбулося те, що відбулося – анексія Криму та окупація Донбасу. Якби не було анексії Криму, не було б і окупації Донбасу. Якби окупація Донбасу спрацювала, то, можна не сумніватися, була б окупація інших регіонів.
Про негативну реакцію Росії та ескалацію
Тут іншої очікувати важко. Але чи реально це призведе до ескалації конфлікту? Чи не призведе? Треба розуміти, що Росія протягом останніх трьох-чотирьох місяців послідовно нарощує цю ескалацію.
Роман Бочкала про Північну Корею, ненависть до американців і поклоніння ракетамНизка терористичних актів, убивств. За півроку ми отримали три катастрофи на наших складах з озброєнням: Балаклія, Маріуполь та Калинівка. Багато хто говорить, що це за збіг такий, що саме за півроку? Бо за попередні три роки ми мали лише один такий випадок. Тому це не випадково.
Що ще відбулося: Росія визнала документи представників ОРДЛО. Вони мають змогу не лише безперешкодно потрапляти в Російську Федерацію, але можуть узаконювати власність, продавати і перепродавати її. І в такий спосіб через Росію легалізувати награбоване там майно. Були, знов-таки, вірусні атаки на українські інтернет-мережі. Тому, насправді, ситуація загострюється. І чи є для цього вирішальним питання ухвалення того чи іншого закону в Україні? Ні, абсолютно не є.
Треба розуміти, що Путін у стратегії щодо України буде керуватися дещо іншими мотивами. Його мотив зараз один – це весна наступного року, коли в Росії відбуватимуться вибори президента. Коли наступного року відбуватиметься чемпіонат світу з футболу – це для нього так само є важливим міжнародним форумом. Як він гратиме, чи буде тут питання України основним, однозначно сказати дуже складно. Бо, з одного боку, росіянам потрібна маленька переможна війна. З другого боку, якщо Путін не матиме гарантій такої війни, якщо бачитиме, що він вгрузатиме в неї і це може призвести до абсолютно протилежних настроїв, то я не думаю, що він зважиться на ескалацію конфлікту.
Треба розуміти, що питання Російської Федерації і Сполучених Штатів Америки – це не лише питання України. Воно навіть на сьогодні не є первинним. Первинним є питання Північної Кореї. Бо, з великою імовірністю, саме Росія туди постачає зброю. І за агресією, яку демонструє Північна Корея, стоять росіяни. Тому вони і дозволяють собі нахабство таке. І це питання Сирії.
А питання України є важливим, але не вирішальним. І тут є дуже високі ризики для Путіна. Я думаю, що якщо він не буде переконаний, що матиме однозначну перемогу, то може і не зважитися на ескалацію конфлікту. Щодо Криму він зважився, бо бачив, що складна ситуація в Україні, можна спокійно собі зайти. І відбулася анексія. Щодо Донбасу він так само був переконаний, що спокійно можна зайти. Далі він зупинився – чому? Не тому, що змінився світоглядно чи став більш гуманним. А тому, що зрозумів: якщо піде далі, то це будуть досить великі втрати для Росії.
