Про міфи закону про реінтеграцію Донбасу

Закон «Про особливості державної політики та забезпечення державного суверенітету на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» є політико-правовим актом. У політиці має бути, як і в медицині – не нашкодь. Кілька речей робили з благими намірами, але вони можуть завдати шкоди. Дуже багато крику було щодо того, як треба викинути згадки про Мінські угоди. Мені вони теж не подобаються, але це єдиний документ, на основі якого накладено санкції на Росію. Тому ігри, які крутилися навколо цього закону, м’яко кажучи, викликали стурбованість.

Остаточна редакція, яку ухвалили, особливих ризиків не несе, а позитиви має. Говорили деякі речі, які мене сполохали. Невже в цьому законі є щось про торгівлю? Спеціально перечитав – немає. Є зміна підпорядкованості, хто визначає правила перетину лінії розмежування громадянами, які тягнуть за собою свої клунки. Цим громадянам дозволено перевозити 50 кг ваги особистого багажу. Це товари, якими вони торгують, але закон не забороняє. Замість СБУ це вирішуватиме Кабмін, а обмеження пересування вирішуватимуть військові. А ми чотири тижні слухали, що військовим передають торгові функції. Тих загроз, про які говорили, в законі немає. Там не вистачає жорсткіших речей, яких хотілося б.

Зауваження, що закон нібито розширює права та можливості президента всупереч Конституції – не відповідають реальності. У законопроекті є чітка логіка, посилання на ст. 51 Статуту ООН, де говориться про оборонну, а не агресивну війну. Цим законом депутати дали зрозуміти, що на Сході України триває війна. Коли ж Верховна Рада підтверджує, за поданням президента чи ні, факт участі України у війні, вона надає верховному головнокомандувачу низку повноважень. Депутати виконали конституційну функцію, визнавши факт війни. Тому немає чому обурюватися.

Запобіжники, щоб не можна було застосовувати надані повноваження за межами окупованих територій, також є. Тому обурюватися можуть лише люди, які хочуть на цих територіях гратися в свої ігри, та бандформування, які хочуть проштовхувати туди контрабанду або щось блокувати. Їх можна пов’язати в одну мить, а не гратися в якусь демократію з ними. Блокаду на крові, згідно з нормами цього закону, мали моментально зупинити. Елементи воєнного стану цим законом фіксуються. Усе, що поза межами цих територій, не підпадає під дію закону взагалі.

Про виборчі перегони

Щодо інформації, що Арсеній Яценюк та Арсен Аваков нібито проігнорували запрошення Петра Порошенка до резиденції президента в Гуті на стратегічну нараду щодо переобрання його на другий термін, по-перше, я не чув, що він у той період користувався тією резиденцією. Наскільки розумію, зустріч відбувалася в Києві чи десь під Києвом, а не в Гуті. Можливо, цієї зустрічі взагалі не було. Можливо, вона стосувалася погодження, наприклад, закону про Антикорупційний суд. По-друге, будь-хто може сумніватися у перспективах президента залишитися на другий термін – і Аваков, і Яценюк. Але спершу треба глянути на їхні перспективи. А вони рівні стовідсотковому нулю. Їхні перспективи пройти до наступної Верховної Ради також ілюзорні.

Микола Полозов про секрети Путіна та виживання в окупованому Криму

Зараз усе стихло, відбуваються кулуарні процеси навколо Виборчого кодексу. Хочуть зробити те, що анонсував колись Андрій Парубій – понизити виборчий бар’єр до 3% чи ще нижче. Для України, де ми лише намагаємося подолати корупцію, чим нижчий прохідний бар’єр – тим більший рівень політичної корупції. Поки що її можна долати на вході до парламенту, а потім доведеться і всередині, бо буде величезна кількість партій з однією присутньою людиною, а це 100% торговий матеріал. Навряд чи всі, хто є сьогодні у Верховній Раді, зважаться на таке пониження, щоб «Народний фронт» мав змогу пройти. Це суто політтехнологічний формат. Треба віддуватися, переводити стрілки на когось іншого про непрохідність на другий термін, щоб про НФ як про непрохідну політичну силу не говорили.