Володимир Полочанінов про гнилу партійну систему та нову еліту

– Під час депутатства ви вели доволі активне медійне життя, але останнім часом вас практично ніде не було. Ви залишаєтеся в політиці?

– Я вів активне медійне життя, найімовірніше, не усвідомлено, а вимушено. З’являвся на ток-шоу, коли був привід або коли мене особисто це зачіпало.

Я сам відмовився від депутатських повноважень у вересні 2014 року. На відміну від багатьох громадян, не вважаю це сильною позицією. Радше навпаки – я відмовився від боротьби, саме так це розцінюю.

Це цілий етап життя, яке мені довелося прожити. До цього моменту я не з вулиці прийшов у парламент. Доволі довго був у політиці, був депутатом на місцевому рівні в Київській області. Багато речей виходило, багато людей були зі мною поруч. Деяких колег навіть вважав друзями. Ми щиро і, як мені здавалося, невтомно боролися з попередньою владою, з самим підходом Віктора Януковича і його партії, його режиму. Я не сумнівався, що більшість людей, які були поруч, щиро вважали, що персональне голосування — це не питання інтересу, це питання принципу, що Україна не може виглядати як якась дивна недорозвинена держава.

Люди, яким інші громадяни делегують свої повноваження, повинні нести особисту відповідальність за всі рішення, які ухвалюють. Уся ця боротьба: як за персональне голосування, так і за інші принципи роботи парламенту – для мене була справою честі. Коли люди, з якими ми разом боролися, вистояли (і спроби підкупу, і спроби залякування були) і ми змогли отримати владу, в цей момент я не зміг внутрішньо пережити драму.

Люди, які боролися проти бандитів, стали частиною влади мародерів. Це було для мене настільки неприйнятно і настільки сильно вдарило по моєму сприйняттю, що я не міг далі перебувати в цьому парламенті й добровільно написав заяву про складення депутатських повноважень. Мені цей вчинок не здається сильним. Я сильнішим став зараз, коли подивився на ці події крізь призму прожитих років. У 2018 році можу сказати, що вчинив правильно, але на той момент це був вияв радше слабкості, ніж сили. Це була відмова від боротьби.

– Ви були одним із високопоставлених представників «Фронту змін» Арсенія Яценюка.

– Зараз я можу це стверджувати, більшість громадян України теж тепер це бачать, у цьому переконалися – боротьба була не проти методів і принципів роботи Януковича та його команди. Проблема була не в їхніх методах і не в їхніх принципах, а в тому, що саме вони сиділи на тих стільцях, а не сьогоднішні наші політики. Ось у цьому було моє особисте розчарування. Я думав, що ці люди йдуть у владу, я допомагав їм йти у владу, щоб змінити принципи і методи, щоб у політику в Україні прийшли інші цінності. А насправді вони боролися за своє місце під сонцем, а не за майбутнє країни або за зміну принципів української політики.

Я побачив це першим, коли ще в інших людей, які не перебували на цей момент в залі парламенту, можливо, були ілюзії. У мене ілюзії розтанули першого тижня, коли одні з найближчих моїх колег, які разом зі мною ночували в залі й боролися з керівництвом «Партії регіонів» за персональне голосування, переконували, що це потрібно, що це правильно, що це імідж країни, тут же при мені дев’ять разів натискали кнопки за себе і за свого друга, кума, брата, свата. Це все є в Ютюбі. Чемпіон світу з кнопкодавства, на жаль, не «Партія регіонів», це представники сьогоднішньої влади, сьогоднішньої коаліції.

– Чи є зараз реальна можливість впливати на ситуацію у мажоритарників, які не підтримують жодну з партій у Верховній Раді?

– Не можу відповісти однозначно. Потрібно спробувати пояснити, як працює система. Люди в країні очікують змін. Ми знаємо, що всі три гілки влади працюють неефективно: законодавча, виконавча і судова. Але всі ці типи влади виростають з одного – політичної системи. Доти, доки ми не змінимо політичну систему, хай які зміни ми вносимо на другому, третьому, п’ятому поверсі цього будинку – від початку фундамент цього будинку неправильний, гнилий. Цей фундамент закладений іще в Радянському Союзі партією КПРС. Тепер в Україні за великим рахунком не багатопартійна система, така як у демократичних країнах – у нас просто кілька маленьких КПРС, а принципи функціонування цих партій залишаються такими, якими були раніше. Тобто всі ці механізми ухвалення рішень – насправді ширма, бутафорія. Всі рішення ухвалюються, як і в КПРС, за закритими дверима дуже вузьким колом людей, а все інше – це просто спосіб публічної легалізації. Доки ми не змінимо принципи роботи політичної системи, доти в політиці нічого не зміниться.

Не всі народні депутати, не всі чиновники, не всі міністри непорядні, нечесні люди, корупціонери тощо. І щоразу в парламенті є до 10% людей, які там справді мають бути. Але вони ніколи не мають критичної маси, щоб змінити політику, змінити ситуацію. І не мали за останні 26 років.

Зараз, мені здається, у країни є шанс через запит суспільства, через технологічність, яка є в 21 столітті, змінити підходи в політиці та дати можливість найбільш активним, найбільш креативним і порядним людям прийти в політику і замінити тих людей, які є там зараз. Якщо ми змінимо принцип роботи політичної системи, все інше, як наслідок, в країні змінюватиметься – це те, що потрібно країні. Зміниться і судова, і виконавча, і законодавча гілки влади та всі інші.

– Що можна змінити в 21 столітті через технологічність?

– Це лежить на поверхні, але чомусь на це ніхто не звертає увагу. Це, до речі, не лише проблема України, просто в Україні ми цю проблему відчуваємо найбільш гостро через те, що у нас немає спадковості у вигляді нормальної політичної системи. Ми успадкували політичну систему Радянського Союзу.

Ви зараз за допомогою свого мобільного пристрою або смартфона можете замовити квиток на літак, викликати таксі, замовити готель у будь-якій точці світу, поговорити зі своїм другом, який зараз може бути на іншому континенті, але ви не можете взяти участь у політичному житті країни. Взагалі ніяк. Ви повинні діяти за процедурою 18-19 століття, тобто певного дня в певний час іти в певне місце на партійні збори, які насправді будуть не партійними зборами, а способом легалізації вже ухваленого рішення керівництвом тієї чи іншої партії.

Якщо ви сучасна, зайнята людина, якщо ви та людина, яка має формувати політику країни – я впевнений, ви не будете користуватися цим алгоритмом. Тому механізм працює так, що в політику приходять або нероби, тобто люди, яким нічого робити і у них є час на ці всі процедури, або люди, які від початку хочуть конвертувати це в бізнес, тому вони згодні на всі ці муки, неефективні речі заради того, щоб потім отримати вплив, який можна конвертувати в гроші. Цей механізм виключає участь розсудливої зайнятої людини або людини справи в політиці. Я хочу це змінити.

– Ви бачите команду, з якою могли б це змінити?

– Я побачив людей, з якими хочу це зробити. Давно дійшов висновку: не важливо що, важливо – з ким. Похід у баню з хорошими людьми може закінчитися серйозним і успішним проектом, а похід у політику з нехорошими людьми, непорядними – найбільшою ганьбою в житті. Я побачив у Сергія Тарути і в Андрія Ніколаєнка людей, які хочуть зробити те саме, що й я. Наш набір загальнолюдських принципів і цінностей практично повністю збігається.

– Партія «Основа» теж з’явилася нещодавно, вона зараз набирає обертів. У великих соціологічних дослідженнях про неї поки не говорили, але ми знаємо, що вже є люди, готові вас підтримувати. Яке ваше електоральне поле та на який відсоток ви розраховуєте?

– Не хотів би займатися передбаченнями, але моє переконання: в будь-якому суспільстві, не лише в Україні, більшість людей ведуться, а еліта суспільства – веде, і ці люди формують порядок денний, політику держави, за ними йде більшість, якщо їм вірять. На жаль, ці люди зараз у політиці України свідомо не беруть участь, із тієї простої причини, що достатньо розумні, щоб розуміти, що ніколи не опустяться до методів сучасної української політики, щоб отримати частину впливу. Вони ніколи не будуть плазувати, принижуватися і підлабузнюватися.

Подивіться, яка жахлива статистика: мільйони людей покинули Україну за останні три роки. Знаю багатьох людей, які виїхали з України, які хотіли б повернутися, які можуть бути корисними для країни в майбутньому.

«Основа» не буде позиціонуванням південно-сходу. Вважаю, що територіальне позиціонування не потрібно. Ми скотилися до цього, бо, насправді, політики не можуть створити порядок денний майбутнього, і тому це скочується до знаходження відмінностей у минулому – в цьому точно немає нічого хорошого для майбутнього України.

«Основа» якраз буде орієнтована на людей, яких ми називаємо «людьми справи» – які чогось досягли, які роблять щось зараз, вірять у майбутнє України та готові присвятити частину свого часу тому, щоб допомогти нам усім разом створити успішну, розвинену державу, яка має всі шанси стати одним із лідерів на європейському просторі.

Запит на нових людей у політиці та на нового президента значно вищий, ніж будь-який інший. Це говорить про настрої в суспільстві та про те, що ця країна не безнадійна, у людей є розуміння, чого вони хочуть. Наше завдання це систематизувати, дати людям можливість брати участь у політиці, захищати свої інтереси.

У чинній системі я не бачу для себе можливості участі у виборах до Верховної Ради. Балотуватися не буду з однієї простої причини. Я не вважаю, що був поганим або неефективним народним депутатом. Багато речей, які я тоді пропонував, стали основою національної політики сьогодні. Наприклад, закон про децентралізацію. Тоді всі говорили, що “не на часі”, а зараз це чи не головна реформа в країні. Було багато інших речей, наприклад щодо електромобілів. Ті 5-10% людей, які мали право бути в парламенті, повинні свідомо відмовитися від можливості участі в майбутніх виборах, щоб не пустити туди решту – 90% сміття, які там регулярно крутяться протягом 26 років.