Про ситуацію з Північною Кореєю, можливе роззброєння Кім Чен Ина, нестандартні кроки Дональда Трампа, сучасні тенденції світової торгівлі та російських олігархів розповів гість Politeka Online Володимир Стус, аналітик і експерт зі стратегії.
Щодо можливої відмови КНДР від ядерної зброї
Ми бачили ситуацію з Україною, яка відмовилася від ядерної зброї. Не думаю, що Кім Чен Ин відмовляється. Він грає в довгу. Йому треба завершити війну, ту, яка офіційна, підписати мирний договір. До фізичного знищення ядерної зброї мине мінімум років 10. За цей час стільки зміниться, сама система. На прикладі України ми бачимо, чого варті ці гарантії.
Звісно, Кім Чен Ин поки не довіряє Трампу. Вони пішли довгим шляхом. Для Трампа головне – завершити, йому, звичайно, хотілося б денуклеаризацію, але Кім Чен Ин буде грати в довгу. Перед ним немає необхідності обиратися через два з половиною чи три роки. Та й до знищення зброї ще довгий шлях посилення довіри один до одного, поступового зняття санкцій тощо.
Про санкції щодо КНДР
Максимально жорсткі санкції. Трамп неодноразово звинувачував Китай у тому, що той закриває очі на певні санкції. Китай на це відреагував. Справді, серйозні обмеження. Інша річ, що, на мій погляд, санкції почнуть знімати, Кім Чен Ин виторгує поступово скасування санкцій до знищення зброї. Тобто це розтягнеться надовго, Трампу нічого не залишиться робити.
Ми бачили три останніх спроби встановлення демократії, які провалилися: Афганістан, Ірак і Сирія. У всіх цих країнах керівні режими важко назвати демократичними. Вони вирішують конкретне завдання. Коли Кім Чен Ин розмахував ядерною палицею, потрібно було щось робити. Повернімося назад. Скільки людей тут, в Україні, прогнозували військовий конфлікт між Штатами і Кореєю? Говорили, що зараз вони запустять туди 8 авіаносців – і від цієї Північної Кореї нічого не залишиться. Хоча було від самого початку очевидно, що військової перспективи цей конфлікт не має.
Щодо конфронтації Трампа з європейськими лідерами
Те, що сталося, невипадково. Це не імпульсивність Трампа. Якщо подивитися з 2008 року саміти спочатку вісімки, потім сімки – вони провалилися. На чому акцентували? Структурні реформи, прискорення економічного розвитку – провалено. Питання запобігання протекціонізму – провалено. Питання врегулювання валютних війн – провалено.
Ми бачимо, як Штати піднімають ставку ФРС, ліквідність зі всього світу надходить до США, ціла низка валют девальвує щодо долара. Добре вже турецька ліра, але той-таки юань девальвував. Фактично валютні війни тривають. Системне бачення не було вироблено, а вирішувати проблеми на рівні клубу неможливо. Є країни із сприятливими перспективами і країни з жорстко несприятливими перспективами. Між ними зростає протиріччя.
А серед країн із несприятливими умовами є нинішні лідери. Тобто цей спалах очікуваний. Плюс провал реформ у США, у Франції. Ми не говоримо про Німеччину та Італію. Звісно, не можна зберігати так довго хорошу міну при поганій грі.
Трамп вийшов із Тихоокеанської зони вільної торгівлі, зараз ми бачимо фактичний розвал Північноамериканської зони вільної торгівлі.
Іще минулого тижня говорили: “А може, вона залишиться в усіченому вигляді – без Мексики?” А зараз можна розмірковувати про те, що, може, вона залишиться в усіченому вигляді без США. Що, власне, виходить? Штати – країна з помірно несприятливими умовами, а Канада – країна зі сприятливими. Вони з подивом бачать, що Канада втрачає найменше.
На цьому тлі й Україна. Трамп фактично виходить за допомогою мит із договору про Північноамериканську зону вільної торгівлі. А зона вільної торгівлі між Україною та Канадою процвітає. Чому? Спочатку ми в Україні звикли через нашу містечковість, що все найгірше відбувається у нас, а там, мовляв, цивілізовані країни. Потім ми переконалися, що зовсім не все найгірше. Взяти хоча б рівень втрат у сирійській війні та в україно-російській. Це різні цифри.
Тепер ми бачимо, що ситуація з Україною значно краща, ніж ситуація між двома розвиненими країнами. Україна – це країна з дуже сприятливими умовами, перспективами. Тому зона вільної торгівлі вигідна і Україні, і Канаді. Україна не буде орієнтуватися, вже зараз не орієнтується на економіку ЄС, вона орієнтована більш широко та глобально. Пріоритетом для України є не ЄС. В ЄС є сприятливі країни, але основна маса – далеко несприятливі країни. Економіка України буде орієнтуватися по всьому світу на ті країни, які є сприятливими. Це Канада, Австралія, низка інших країн.
Щодо санкцій проти російських олігархів
Це лише початок. Олігархи виявилися дуже зручною мішенню для всіх. Розкуркулення олігархів усіх об’єднує. Можна сваритися Штатам із Канадою чи Європою, а можна всім разом розкуркулювати російських і українських олігархів. Тобто можна запровадити мита на алюміній, на метал, а можна запровадити мита і збільшити тиск на російських олігархів – і це призведе до того самого ефекту.
Олександр Хара: Трамп воює зі своїми союзниками – це на користь РосіїДо речі, суперечності між Заходом і Росією та Заходом і цією українською владою – однакові.
Як авторитарна російська влада заважає решті світу освоювати Росію на досягнутому науково-технічному рівні та сама не може розвиватися, так і українські контрольовані олігархи – ця влада заважає іншим і сама не може нормально освоювати Україну на досягнутому технологічному рівні. Вони ж не здатні на рівень вище від Металургійного комбінату піднятися – це їхня технологічна межа.
Поки що інші країни мали ілюзії, що ми будемо розвиватися завдяки кардинально новим технологічним новаціям, прискоренню науково-технічного прогресу, але скоро вони остаточно переконаються, що це неможливо. Це причина кризи, глобального уповільнення темпів науково-технічного розвитку. Коли не можна розвиватися за рахунок швидких темпів розвитку, що залишається? Освоювати неосвоєне. Не так багато країн, внутрішні режими яких заважають їх освоювати на інноваційному, технологічному, ринковому рівні. Це Росія, Україна, Білорусь, частково Казахстан.
