Чому наступний рік стане революційним, коли почнеться виборча кампанія і яку республіку вже час будувати в Україні, розповів гість Politeka директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.

Метеор, медійники та об’єктивні рейтинги

кулик
– Нещодавно ви презентували дослідження громадських настроїв у 2016 році. Переважна більшість опитаних громадян, 69%, вважають, що політична ситуація в країні розвивається в неправильному напрямку, і лише кожен четвертий респондент вважає, що в правильному. На ваш погляд, які основні помилки влади стали причиною таких негативних настроїв у суспільстві?

– Значна частина населення не сприймає процеси, які відбуваються в країні, як реформи, покращення життя або окремих його сфер. Населення не відчуває змін на краще в доходах або соціальній захищеності. Є дефіцит безпеки, справедливості, добробуту. Це все накладається на сприйняття влади, до якої немає довіри. Річ не лише в персоналіях. Люди не довіряють інституціям.

Одне з питань: «Чи підтримуєте ви перевибори?». Частина опитаних сказали, що не розуміють сенсу перевиборів, адже все ще не змінили виборчу систему. Це прояв раціональних елементів мислення в суспільстві.

Позитивне сприйняття формують певні конкретні речі: зростання зарплати, поліпшення умов для ведення бізнесу, можливості для самореалізації. Ці три позиції для кожної групи населення лише погіршилися. Тому 69% опитаних вважають, що країна має неправильний курс, керована неправильними людьми і неправильними інституціями.


– Згідно з результатами досліджень, які ви проводили, зараз до парламенту могли б пройти вісім партій. «Батьківщина», БПП, «Самопоміч», Радикальна партія, Опозиційний блок, партія Саакашвілі, «Свобода» і «За життя». На ваш погляд, чому три останні партії почали набирати симпатії українців, особливо нова команда Саакашвілі, у якої немає такого бекграунду, як у інших партій?

– Саакашвілі – це метеор, який влітає в українську політику. До нього тягнуться люди, незадоволені іншими політичними проектами. Вони вірять, що саме він зможе зламати систему. Він це чудово розуміє. Саакашвілі екстраполює досвід Грузії часів його президентства на те, що він зробить в Україні зараз.

Але водночас він, як метеор, спалахує і згорає в токсичній атмосфері нашої політики. Тому чи дійде він із таким самим кредитом довіри до виборів – це питання. Саакашвілі – некомандний гравець. Він належить до бонапартистського типу лідера. Він – лідер-локомотив. Відповідно, його партія побудована, як пірамідка. Це необхідно розуміти всім, хто до нього долучається.

Що ж до партії Мураєва-Рабіновича «За життя», то, як вважають колеги з Українського інституту майбутнього, у неї є рейтинг, який дозволяє пройти до парламенту. Але її електорат збігається з глядацькою аудиторією каналу NewsOne.

Рейтинг каналу, який виливається в підтримку політичної сили, не обов’язково доживає до власне виборів. Виборець доволі ірраціональний, він часто остаточне рішення приймає в кабінці для голосування. Програмувати його через екран телевізора неможливо. Медійну активність потрібно підкріплювати фізичною, проводити зустрічі, агітувати тощо. Поки Мураєв і Рабінович є лише в телевізорі. Щойно вони з телевізора вийдуть, можна буде говорити про якусь нову якість.

– Тобто якщо хтось на цьому самому електоральному майданчику представить жорсткішу медійну підтримку інших політичних сил, то вони виб’ють Мураєва з Рабіновичем?

Тарас Чорновіл: Україна минула етап, коли олігархи правили країною (відео)

– Якщо хтось буде в цьому самому сегменті яскравішим, він зможе перетягнути виборців. Голоси, які зараз отримали Мураєв і Рабінович – це голоси передовсім Опоблоку, розчарованих радикалів і частково комуністів. Цей електорат доволі специфічний, якийсь вінегрет. Поки в головах цього вінегрету те, що пропонує «За життя», вкладається. Щойно з’являться інші сили, які заявлятимуть те саме, але радикальніше, голоси можуть перетекти до них.

Тим паче потужний медійний ресурс, такий як телеканал «Інтер», має Опозиційний блок. Якщо пропагандистську машину за Опоблок  заведуть, це відтягне голоси у Мураєва та Рабіновича. Ситуація стане зрозумілою ближче до березня, коли запустяться процеси кризи у парламенті. Тоді ми побачимо перетікання інших політичних гравців, ситуація дуже зміниться.

Нинішні показники – це рейтинги мирного часу, коли ще не почалася виборча кампанія. Щойно кампанію запустять, задіють листівки, білборди, газети, зустрічі з виборцями, ситуація зміниться.

Зараз ми бачимо високі рейтинги Тимошенко і Порошенка. Це тому, що не з’явилися ще нові політичні проекти, які могли б стати альтернативою. Адже більшість партій, зазначених в анкеті, сприймають як менше зло. Відповідно, якщо з’явиться нова політична сила, яка виступає за реалізацію програми, за людину, голоси  плавно перетікатимуть до цього проекту.

Перевибори і втома від лідерів

– Наскільки висока ймовірність того, що дострокові вибори відбудуться наступного року?

– Я не зустрічав жодного прогнозу від серйозних політичних аналітиків, які говорили б про те, що кризу не можна сховати, а розпуск парламенту неминучий. Бо протиріччя в рамках картельних партій БПП- «Народний фронт» досягли свого апогею.

Угрупування Авакова починає торпедувати ініціативи президента, а президент використовує силовий ресурс проти Авакова. Ці протиріччя виходять за межі картельної угоди, ми неминуче матимемо справу з політичною кризою. Тоді президенту доведеться скидати баласт «Народного фронту». НФ   намагатиметься утримати владу, але всі гравці розуміють, що вибори наприкінці 2017 року відбудуться, а процеси запустяться вже в березні-квітні.

Більш того, вручення Михайлу Охендовському підозри у скоєнні кримінальних дій – це початок процесу перезапуску Центральної виборчої комісії. Наступним кроком стане оновлення ЦВК, а це означає, що готують плацдарм для початку виборчої компанії.

– Згідно з результатами дослідження, 70% опитаних вважають, що в країні немає політичного лідера. Але ми ж знаємо, хто займає електоральне поле, коли звільняється місце. Хто зараз може посісти місце лідера?

Євген Магда: Україна має відмовитися від статусу найбільшої європейської проблеми (відео)

– В Україні втомилися від лідерських проектів. 40% українців більше довіряють не персоналіям, а інститутам і практикам. Та політична сила, яка покаже готовність почути і бути доступнішою для лобіювання людиною її конкретних персональних рішень у політичному процесі, та й переможе. Ставки на лідерів не працюють.

У нас зараз криза лідерства. До персоналій, яких вважають «моральними авторитетами», довіри також немає. Ми бачили, як кричали «Савченко в президенти», але вистачило буквально кількох заяв, щоб рейтинг Савченко перетворився на 0,5%. Те саме може бути і з Вакарчуком, який зараз позиціонований як моральний авторитет. Але є якась межа, більше за яку він набрати нездатний. А далі починається оцінка його ляпів, помилок, неправильних ставок, контактів.

Впевнена перемога Порошенка була бажанням народу не затягувати обрання президента до другого туру. Тоді стався б вакуум влади. Порошенко міг його заповнити. За допомогою маніпуляцій він отримав свої відсотки. Але подібний результат найближчим часом не повториться.

Європейський раціоналізм

– Зараз знову затягується ситуація з наданням безвізового режиму. Чи розчарувалися українці в Європі? Якщо так, то наскільки сильне це розчарування?

– Ілюзії щодо Європи зникли. Причому не тільки щодо європейського вибору, але й щодо Росії. Люди дедалі більше говорять про те, що потрібно спиратись на власні сили, бо нам ніхто не допоможе. Ми повинні вимагати від влади раціональнішого використання внутрішнього ресурсу. З’являються нові групи громадян, які вважають, що від них щось залежить.

Для мене стало відкриттям, що такі групи з’явилися в Луганській області. 2007 року ми бачили майже 90% патерналістських настроїв, неготовність відкрити власний бізнес, взяти участь у суспільному житті. Зараз ситуація зовсім інша. У населення відсутні щодо влади. Я бачу тут стакан наполовину повним. Бо розчарування в європейському вибору – це не розчарування в моделі розвитку.

Андрій Єременко: Українська влада усуває протести до їхньої появи (відео)

Людей цікавить питання про необхідність говорити «так» європейським чиновникам, враховувати інтереси Європи в мінському процесі, давати зелене світло європейським компаніям тощо Цими питаннями починають цікавитись у політичному істеблішменті. Такі питання ставить і суспільство. Воно перетворюється з євроорієнтованого на єврораціоналізоване. Тому що нинішні так звані реформи більше нагадують ремонт у сараї, ніж будівництво нового європейського дому.

Люди не хочуть жити в сараї, навіть з євровікнами. Небажання будувати сарай з європейським фасадом – це одне з досягнень 2016 року.

– Зараз від Європи залежить і подовження санкцій що до Росії. З огляду на перемогу Трампа і те, що наступного році в низці європейських країн будуть вибори, наскільки може змінитися сприйняття українсько-російського конфлікту?

– Санкції запровадили не для України. Європа запровадила їх для себе. Санкції потрібні самій Європі. Їх збережуть у будь-якому варіанті.

Очевидно, що у Франції, Італії, Голландії перемагають сили, налаштовані на перезапуск європейсько-російських відносин. Основна проблема в тому, що Європа, маючи фронт з арабським світом, не хоче мати його ще на сході з Росією. Розуміння цього підштовхує європейських політиків до думки, що дружба з Росією вигідніша, ніж толерантна політика у відносинах із сусідами. Але це не змінює загальну позицію. Великі економіко-політичні угруповання, які тримають владу в європейських державах, впливатимуть на свої уряди, щоб протистояти РФ. Загальна позиція Європи буде ослаблена, але угоди залишаться в силі.

На жаль, наша влада налагоджувала відносини лише з лідерами певних країн. Ми не працювали з опозицією і громадською думкою. Ми не створювали майданчиків для діалогу. Є значне недопрацювання у відносинах із партійним класом Європейського союзу.

– Що потрібно зробити наступного року Україні, щоб почати будувати власний будинок, а не сарай з євровікнами?

– Ми повинні визначитися з нашими бажаннями. Або хочемо ми, щоб і надалі існувала токсична держава, або хочемо нових правил співуправління цією державою. Або хочемо ми республіку в класичному розумінні цього слова, «справу всіх», або олігархічну економіку і невеликий клан, який керує країною.

Якщо ми обираємо республіку, то значення громадянського суспільства має посилюватися. Основний висновок 2016 року – потрібно спиратися на власні сили. Жодної благодійності до України не буде. Україна повинна політично очиститися. 2017 – рік революційних процесів у головах й інституціях.

Дмитро Костюк, Влад Руденко

Фото: blacksea.tv