Стаття виявилася резонансною, ура-патріоти, які не в змозі заперечити наведені цифри і графіки, винайшли, що якщо Олексій народився в Росії, то є агентом ФСБ іще з грудного віку. І його висновки, що Україна сповзає до підніжжя світового прогресу, написані, до речі, гарною українською, є кремлівською пропагандою.
Больові точки: жива вода або небіжчикові пластир?Інший мій товариш, Святослав Стеценко, написав подібну статтю про сумний стан у військовій сфері. І що спічі з високих трибун щодо найпотужнішої в Європі армії — не більше, ніж бравурне булькання.
Він — послідовний націоналіст, його до Росії причепити ніяк не можна, тому просто лають злим критиканом.
При цьому провладні коментатори всіляко прагнуть вивести за дужки основний посил цих та безлічі подібних матеріалів: усі проблеми України випливають із того, що ми маємо нечесну некомпетентну безвідповідальну владу. Яка займається чим завгодно, лише не стратегічним розвитком країни.
А чим вона займається?
Наочну відповідь дають нещодавні слухання у комітеті ВР із протидії корупції, в якому довелося взяти участь. Проводив Ігор Луценко, модерував експерт Дмитро Гузій, розглядали стан справ у сфері інтелектуальної власності.
Тут ключовими фігурами є два держпідприємства — Український інститут інтелектуальної власності (Укрпатент), який займається патентами, торговими марками та іншим, і Українське агентство з авторських і суміжних прав (УААСП), зосереджене на зборі й розподілі авторських відрахувань. А діють вони під керівництвом Міністерства економічного розвитку і торгівлі, очолюваного Степаном Кубівим.
Уся ця сфера в катастрофічному стані, абсолютно не відповідає світовій практиці й, відповідно, потребує негайного реформування, а відверто кажучи – наближення до здорового глузду. І воно, начебто, почалося: постановою Кабміну ліквідовано Службу інтелектуальної власності, яка кермувала цими двома державними підприємствами. За участі провідних експертів розроблено відповідні законопроекти. Західні партнери стали висловлювати боязку надію, що Україна нарешті перестане лідирувати в антирейтингу інтелектуального піратства.
Але Кубів сформував собі команду заступників-однодумців. І реформу демонстративно поклали під сукно.
А ще у нас є прихований податок на чисті диски, флешки та інші носії інформації. Ці гроші постановою Кабміну передають якимось уповноваженим організаціям, які повинні розподіляти їх між авторами. Але скільки, кому та чи розподіляють узагалі — таємниця, більша за державну!
Розумієте, наші чиновники нічого не роблять, окрім проблем. Але ж вони лізуть ділити і виводити в тінь те, що заробили громадяни України. Вони — чисті паразити, на кшталт гельмінтів. Аби стати здоровим, суспільний організм повинен позбутися від паразитів — через повне перезаснування системи влади.
Але тут виникає ще один нюанс. Знову проілюструю на конкретному прикладі.
Відігнав машину дружини на техстанцію (не називатиму, щоб не мало вигляд зведення рахунків), що обслуговує зокрема, люксові марки. Тобто високий рівень обслуговування передбачено.
Строго попередили, що треба приїхати до певного часу. Приїхав – і півгодини чекав, доки менеджер зволить звільнитися. Машину забрали і протримали п’ять годин. У підсумку повідомили, що нічого із запланованих робіт зробити не вдалося, крім діагностики кондиціонера.
«І що показала діагностика?», – цікавлюся. Відповідають: «Компресор несправний, треба міняти». І за цей діагноз маю заплатити чималу суму.
Непогана автостоянка вийшла!
Злегка розлютився. «Хлопці, – кажу, – про те, що можна замінити весь вузол на новий, я і без вас знаю. А ще надійніше — купити у вас нову машину, так? Ми ж про ремонт домовлялися. І про техобслуговування — заміну масла, фільтрів, усього іншого!»
«Ну, ви розумієте… Майстер не отримав машину вчасно, от його і смикнули на інше замовлення. А потім знову не склалося, ви ж бачите, скільки машин на станції…»
І це мені лицемірно розповідає той красень, якого я півгодини чекав, доки він звільниться і зволить зайнятися мною! І ще в його погляді промайнуло до болю знайоме — мовляв, вас тут багато, а я один, краще б вас узагалі не було.
І дивлюся я на цих випещених менеджерів у фірмових випрасуваних сорочках і брюках, які вільно говорять українською, англійською та російською, у яких життя вдалося, якщо б не настирливі клієнти. І розумію, що вони запросто могли б працювати в нашому МЕРТ. І в будь-якій іншій українській бюрократичній структурі. І мали б гарну репутацію, оскільки думають про те, як догодити своєму начальству, а не тим, кого вони мають обслуговувати.
Нам необхідна не лише зміна системи влади. Нам необхідний перелом суспільної свідомості, як сталося, але не закріпилося під час Майдану і на початку війни.
Доки у нас існуватимуть техстанції для майстрів, лікарні для лікарів, магазини для продавців і міністерства для чиновників, а не для автолюбителів, пацієнтів, покупців і громадян відповідно, доти песимістичні оцінки майбутнього України будуть реальними. І Путін, зауважте, тут абсолютно ні до чого.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka
