Петро Щедровицький: Росія ризикує зникнути з лиця землі

Поруч з цією новою реальністю Росія, її економіка, промисловість, освіта виглядають територією архаїки, заповідником минулого століття. Те, що не зміниться, зникне з лиця землі, попереджає відомий філософ, методолог, член Експертної ради при уряді РФ, радник генерального директора держкорпорації «Росатом» Петро Щедровицький. Пропонуємо фрагменти його лекції в стінах Уральського федерального університету.

«Це не про майбутнє, а про сьогоднішній день»

Проходить 20 років, і європейський істеблішмент, насамперед політичний, не промисловий, задає іншому візіонеру, Джеремі Ріфкіну, питання: ми, Європа, відстали від викликів нової промислової революції, як нам адаптуватися до нової ситуації? Він відповів: у першу чергу потрібно зайнятися енергетикою, тому що вона стосується кожного. Якщо в бюджеті домогосподарства або в проекті витрати на енергію перевищують 10%, швидше за все, проект не буде реалізований, а домогосподарство буде відчувати великі труднощі.

Звідси – п’ять пов’язаних технологій.

Перша – відновлювані джерела енергії. У минулому році данці виробили на відновлюваних джерелах 140% своєї потреби в енергії і експортують її. Німці в один з недільних днів продемонстрували 62%, а в Чилі вже півтора року енергія безкоштовна: вони встановили стільки фотовольтаїчних станцій (перетворюють сонячну енергію в електричну, – ред.), що дійшли до перевиробництва.

Друга технологія – ресурсозберігаючі будинки і будівлі громадського призначення; добре, якщо з нульовим балансом, ще краще, якщо вони постачають послуги в загальну мережу: одні – енергію, інші – переробляють сміття, очищають воду і так далі. У Європі близько 200 мільйонів будівель, в наступному році вони завершать їх оцінку по складній системі параметрів, у кожної будівлі буде свій паспорт. Три нижніх по ефективності рівня будуть платити штрафи за погане використання ресурсів, а верхні будуть щомісяця отримувати позитивну платіжку за ресурс, який постачають в мережу. Третя технологія – малі акумулятори енергії. Четверта – електротранспорт або гібридний транспорт. І п’ята – smart grid, «розумні» системи диспетчеризації виробництва, передачі та споживання енергії.

Проходить ще 10 років, Меркель привозить Путіна на виставку в Ганновер і показує «індустрію 4.0.» – виробничі системи без людей. Нарешті, в 2013 році американці «зшивають» 45 розрізнених програм з адаптації промисловості до нових технологій і створюють програму створення цифрових виробництв. Що таке «індустрія 4.0.»? Дуже проста теза: якщо паровий двигун протягом 50 років свого домінування в промисловості давав приблизно 0,3% зростання продуктивності праці в рік, то новий пакет технологій, який включає в себе роботів, штучний інтелект, машинне навчання, в наступні 50 років буде збільшувати продуктивність на 1,5% щорічно.

В ядрі – три основні технологічні коридори.

Перший: все в «цифрі», буквально все, кожен з нас. З наступного року європеєць, який не має датчика, що в онлайн-режимі знімає параметри роботи організму і пов’язаний з big data (оброблювані з високою швидкістю бази даних величезних обсягів, – ред.), платитиме за медичну страховку приблизно в 1,8 рази більше. Суспільство вже не хоче платити за чиюсь недбалість. Якщо раптом ви потрапили в аварію, поки вертоліт везе вас в лікарню, пошкоджений орган буде надрукований на 3D-принтері, оскільки електронна модель вашого організму зберігається в big data. Сьогоднішній двигун літака, наприклад General Electric, в момент польоту відправляє всю інформацію про своє функціонування в відповідну базу даних. Коли літак сідає, не потрібно його діагностувати з точки зору стану двигунів, обслуговування, ремонту – все це вже зроблено (в старому режимі ці операції займали 75% часу обслуговування). Якщо двигун вирішив, що йому потрібно себе замінити, то в найближчому аеропорту посадки актуалізується ліцензія компанії General Electric, новий двигун друкують на 3D-принтері та встановлюють на літак. Сама компанія нічого не виробляє, двигуни нікуди не їдуть, немає ніякої логістики, а є переведення в готівку «цифрових мандатів», причому центр управління сам зв’яжеться з 3D-принтером і передасть йому всю необхідну цифрову інформацію для запуску виробничого процесу.

Якщо ви будуєте атомну станцію в Китаї, вам не потрібно везти туди внутрішньокорпусне обладнання: ви орендуєте у південнокорейців 3D-принтер і друкуєте обладнання прямо на майданчику будівництва. Зазвичай в наших аудиторіях думають, що все це про майбутнє. Це не про майбутнє, а про сьогоднішній день.

Друге – нові матеріали. Ми пройшли етап наноматеріалів, нанопокриттів, композитних матеріалів. Зараз ми знаходимося в стадії створення цілого спектру програмованих матеріалів, або матеріалів з керованими властивостями, в тому числі біологічних. Найпоширеніший приклад – стент, який ставлять в кровоносні судини для їх розширення і зміцнення. Це така крапелька, яка після того, як ви її ввели, набуває температури людського тіла й розширюється до потрібної форми.

Якщо у вас все в «цифрі» та є новий матеріал, ви можете переходити до третьої задачі – створювати «розумні» системи управління. Тобто ви переносите частину функцій на речі й машини, включені в мережі прийняття рішень. Ви з’їли якийсь продукт, який лежав у холодильнику, викинули обгортку зі штрих-кодом, холодильник відсканував цю інформацію і замовив ваш улюблений продукт в магазині, а дрон його доставив. Або візьмемо сучасні системи безпеки. Велике місто, наприклад, Лондон, – над ним літають рої дронів і сканують натовп на вулицях, що відбувається в офісах, в квартирах. Один з цих дронів каже: бачу Бен Ладена. Решта дронів запитують: ти впевнений? Він відповідає: впевненість – 11%, недостатньо для прийняття рішення. Інший дрон каже: я в потрібному місці, зараз підлечу ближче і сфотографую ще раз. І точно – Бен Ладен, ймовірність 65%. Інші дрони вивантажують йому всю іншу інформацію.

Ще приклад – безпілотні автомобілі, ступінь готовності до масштабування – 2-5 років, тобто ще трохи – і вони стануть масовими, в великовантажному транспорті це вже практично відбулося, в області особистого транспорту це буде відбуватися складніше, там багато нетехнічних проблем. Досьє містянина: готовність до масштабування 5-10 років. Зараз я працюю в «Сколково» з мономістами і пояснюю їм: протягом 10 років все, що відбувається на території вашого малого міста на рівні домогосподарства, споживчої поведінки кожної сім’ї, на рівні освіти, медицини, транспорту, – все буде в «цифрі» і ви зможете працювати з уже агрегованими показниками.

«Ця штука річний план мого заводу робить за 48 годин»

Подібне відбувається з людством не в перший раз, ми, умовно кажучи, в 1517 році: Гуттенберг вже запустив друкарський верстат, уже відкрили Америку і Лютер вийшов на площу. Революція вже сталася, ми просто цього не бачимо. Микола Кондратьєв все це (закономірності розвитку промислових революцій, – ред.) вивів на початку XX століття. Сидів в Петрограді, в холодної бібліотеці й писав книгу про великі цикли кон’юнктури – циклічні процесах, що відбуваються в економіці, та про їх логіку. Кондратьєв висунув три абсолютно точні припущення.

Перше: в основі економічних циклів лежить зміна технологій.

Друге: технології не ходять поодинці, вони ходять групами і змінюються відразу, як комплекс, вибуховим чином, і приходить нова «платформа технологій».

У цій «платформі технологій» є інкубаційний період, який займає 40-60 років. Багато речей, які ми використовуємо, з’явилися 30-50 років тому. Ті ж фотовольтаїчні станції з’явилися не вчора. До речі, ще 10-15 років тому російські енергетики говорили, що атомна енергетика буде розвиватися, а сонячна розвиватися не буде, так як в атомній енергетиці частка паливної складової в ціні кіловат-години мінімальна. У минулому році в світі введено 9,5 гігават атомних потужностей і 80 гігават «сонця». Тому що вибір технології здійснюється не на основі тих чи інших тактико-технічних характеристик, а на основі потенціалу вступу цієї технології в синергію з іншими. Ілон Маск зробив сонячну панель у вигляді черепиці – і стався перехід до інтегрованих фотовольтаїчних рішень. Сонячна станція – це скло в будинку, крихта, яка використовується в будівельних матеріалах, і дві сотки покриття зі спеціальним складом дозволяють підтримувати тепловий режим в будинку на 500 кв. м. Усе, відбувається кардинальний перехід за рахунок того, що технології стикуються в комплекси і взаємно підтримують та доповнюють один одного.

Як тільки «платформа технологій» склалася, починається другий етап – вибухового зростання продуктивності праці на основі цих самих технологій. Він триває, як вивів Кондратьєв, приблизно 35 років. При цьому попередня структура – економічна, промислова, – сформована на старій платформі, що не еволюціонує, не змінюється, вона зникає.

Класичний приклад: в 1912 році Форд, будучи лідером ринку, виробляє близько 40 тис. машин. 1 грудня 1913 року запускають перший конвеєр на заводі в Хайленд-парку. За перший місяць Форд робить 10 тис. машин, за 1914 рік – 250 тис., а до 1929 року на двох заводах – 1,5 млн і контролює 75% світового ринку. Схема, яку він впроваджує – 26 синхронізованих процесів, – дозволяє йому до 1923 року вийти на швидкість конвеєра 1 метр в секунду і на темп, коли кожні 50 секунд з конвеєра сходить один автомобіль. Сьогодні в повністю роботизованих цехах Toyota один автомобіль сходить з конвеєра раз в 48 секунд. Тобто за сто років ця технологія не змінилася і ніколи не зміниться, тому що Форд вибрав на цій платформі всю доступну продуктивність.

Як? Коли в 1928 році до нього приїжджають з молодої Радянської республіки і просять: дідусь Форд, допоможи! Він питає: а хімічна, лакофарбова промисловість у вас є? – Ні. – А скляна? – Ні. – А шинна? – Ні. – А ось такий сортамент металів? – Немає. Тоді він каже: хлопці, я стара людина і один раз вже зробив усе це в Сполучених Штатах, я створив і конвеєр, і систему поділу праці, всередині якої цей конвеєр можливий. Машина будується з діяльності, яка створює окремі вузли і компоненти, ви не можете зробити мільйон машин, якщо у вас немає 6 млн коліс; якщо ви робите [всього] мільйон коліс, вам не потрібно робити мільйон машин: вони будуть без коліс. Якщо продуктивність шинної галузі не синхронізована з продуктивністю автомобільної, у вас ніколи не буде необхідної продуктивності на рівні автомобіля. Віддав їм 30 тис. креслень, які потім втратили при перевезенні з Москви в Горький, відправив консультантів, яких потім вигнали в 1930 році, і сказав: а поки ви займаєтеся імпортозаміщенням, я буду поставляти вам окремі деталі, які ви ще робити не можете. Тому, коли 31 жовтня 1931 року із заводу в Горькому виїжджає перший радянський «форд», то він в півтора рази дорожчий і роблять його в півтора рази довше. І так до сих пір.

Сьогодні Ілон Маск змінює «платформу технології» в автомобілебудуванні. Він говорить: ми збиратимемо машину не з двох тисяч компонентів, а з 18 модулів (це не нова історія, перші досліди з модулярізації в інших галузях відносяться до 1960-х років). Причому ці модулі дають такі споживчі якості, яких не було раніше: це, наприклад, штучний інтелект і безпілотне управління або електромотор, який на довгому періоді експлуатації економить приблизно 75% витрат на паливо, причому характеристики електромобілів весь час розвиваються. Зараз, в новій системі технологічного поділу праці, одна машина сходить з конвеєра за 1 хвилину 50 секунд, це майже в 2,5 рази гірше, ніж у Форда, але в 2020 році, говорить Маск, ми наздоженемо Форда. У 2025 році машина буде сходити раз в 10 секунд, швидкість конвеєра досягне 5 метрів у секунду.

Це проект, але я двічі був у Сіетлі на «Боїнгу» і кожен раз спостерігав, як вони роблять кроки в цьому напрямку (мається на увазі вдосконалення конвеєрного виробництва, – ред.). Коли був там вперше, вони ставили перед собою завдання випускати 48 Boeing-737 в місяць, тобто по одній машині кожні три чверті дня, зараз у них завдання – випускати близько 70 машин в місяць. Це не питання організації робіт в цеху, він не працюватиме без включення в глобальну систему поділу праці, в якій, наприклад, японські компанії виготовляють композитні матеріали, а спільні японсько-американські компанії роблять з цих матеріалів окремі деталі, наприклад, крила, а їх спеціальним транспортом перевозять в Сіетл для збірки. Тобто хтось виробляє цей спеціальний транспорт, а хтось – машину для виробництва композиційних матеріалів. Років 10 тому на одному підмосковному заводі я в складі великої делегації дивився, як працює ця машина. Поруч – директор цього заводу, і він каже: уявляєш, ця штука річний план мого заводу робить за 48 годин.

Отже, коли нові технічні засоби виходять на межу продуктивності, більше з них нічого вичавити неможливо. Починається спад, який триває приблизно 25 років. Разом: 60 плюс 60 – 120 років. І це в країнах-лідерах. А якщо додати ефект «наздоганяючої» індустріалізації, цей процес може розтягнутися на 250-300 років. Візьмемо російську історію і виявимо, що, хоча наш інженер Сабакін написав книжку про «вогневі машини» (тобто парові, – ред.) після поїздки в Англію і особистих зустрічей з Болтоном і Уаттом (творці сотень парових машин, що визначили першу промислову революцію, яка поширилася з Великобританії, – ред.) всього через п’ять років після того, як парові машини були пущені там, на наших промислових підприємствах вони з’являються тільки через сто років. А дві парові машини, які купила держава і поставили на Тульський збройовий завод у 1828 році, так і стояли, їх не використовували. Тому що виробничий процес тульських ремісників, які виробляли озброєння, ніяк не припускав їх задіяння.

Приклад з сьогоднішнього дня: у Росії багатьма інститутами розвитку і промисловими підприємствами накопичені 3D-принтери, але вони їх з різних причин не використовують. Ще один показовий факт: російське патентне законодавство прийняли в 1812 році, а до 1900 року у підсумку було всього 65 патентів – в тому числі тому, що російські інженери вважали за краще патентувати за кордоном, через неповороткість російської системи, дуже високої вартості й низького ефекту від патентів, які вони тут реєстрували.

Хто буде першим на цей раз? Росія буде в третій раз наздоганяти індустріалізацію, хоч тушкою, хоч опудалом.

Але для світу таке питання не стоїть, завжди хтось буде першим. Невідомо, яка з країн виявиться найбільш підготовленою, щоб на своїй території розгорнути повний комплекс нової промислової революції, є кілька претендентів, у кожного свої плюси і мінуси. Точно як у 1850 році ви, перебуваючи в Англії, в найбільш передовій і могутній на той момент державі, ні в одній газеті не прочитали б, що лідером другої промислової революції стануть Сполучені Штати Америки, ніхто й гадки не мав. Хоча постфактум ми помічаємо симптоми того, що до цієї мети США кинулися відразу після перемоги у війні за незалежність: в 1791 році Гамільтон написав трактат про мануфактури, де пояснив, що потрібно зробити Америці, щоб стати першою.

«Без перебудови всієї технології діяльності ніяка «цифра» не допоможе»

Економічну систему поділу праці потрібно вставити ​​в контекст соціально-професійного поділу знань. При цьому управління проектами повинно здійснюватися на основі однієї інтелектуальної платформи. Якщо немає загальних, наскрізних систем знань, єдиних стандартів, то кооперація і синхронізація не вибудуються. А у вас не може бути загальних стандартів, якщо немає спільної онтології (розділ філософії, вчення про буття, – ред.).

Іншими словами, є горизонтальний і вертикальний розподіл праці.

Горизонтальне – це поділ праці по виробництву продукту, а вертикальне – це поділ праці по виробництву всіх тих знань, які потрібні для виробництва цього продукту. Ви не можете зробити продукт без типового проекту, а це тип знань. До Форда не було типового проекту автомобіля, кожен виробник робив свій ремісничий продукт, тому автомобіль був таким дорогим: його робили з різних деталей і він був непридатний до ремонту. Знайти комплектуючі було неможливо, Форд пише про це. Тому зламаний автомобіль стояв біля якогось багатого ранчо, демонструючи достаток власника. У ньому гралися діти, протираючи шкіряні сидіння. Форд першим задумався про масовий автомобіль і 15 років сам, ручками, у себе в майстерні робив двигун, щоб він підходив для масового виробництва. А для цього треба мати в голові концепцію зниження ваги автомобіля, тобто Форд заздалегідь прагнув досягти певних характеристик за вагою, і двигун повинен був відповідати цим характеристикам. Форд був змушений розробити (або створити консорціум з розробки) 26 видів сталі й сплавів… Таким чм, Форд вперше починає оперувати не «залізякою», а розробляє концепцію життєвого циклу продукту, він говорить: ми продаємо не машини, а ефективні годинник наїзду.

Коли ви продаєте атомну станцію, ви теж продаєте не «залізяку», ви продаєте ефективну кіловат-годину. Енергокомпанії абсолютно все одно, на якому «горщику» виробляється електроенергія, вона хоче мати ефективні параметри собівартості й функціонування, чітко розуміти: які ризики, простої, втрати. І коли в 2006 році ми в «Росатомі» почали впроваджувати 6D-моделювання (це управління життєвим циклом проекту, тобто станції), нам довелося перебудувати весь проектний процес. Це зайняло 10 років.

Тобто, якщо ви не перебудуєте технологію діяльності, то ніяка «цифра» вам не допоможе. Сама наявність цифрових технологій натякає на напрям перебудови, але не заміняє її, а це дуже складний процес.

Є, принаймні, три наслідки того, що вертикальна система розподілу праці визначає горизонтальну.

Перше: ви повинні мати семіотичні (семіотика – наука про знаки і знакові системи, – ред.) інструменти, наприклад, гроші, які б підтримували підприємницьку діяльність на цьому етапі промислової революції. Нова промислова революція змінить семіотичні інструменти, експерименти з біткоїном і є роботою в цій сфері.

Друге: нова промислова революція змінить «клітинку» економіки (до першої промислової революції – це ремісниче виробництво, потім фабричне, а зараз – транснаціональні корпорації, ТНК, – ред.), і такий кандидат є, це так звані «платформи з відкритою архітектурою», які ширші, ніж ТНК. Ті ТНК, які не зможуть перейти до нової платформи, зникнуть з лиця землі, в тому числі, й російські недоТНК під назвою «держкорпорації». Вони нездатні працювати в сучасних глобальних системах поділу праці.

І по-третє, потрібна нова технологія мислення, яка стане досить масовою і наскрізним елементом увійде в проект будь-якого нового виробництва. У цій технології мислення є своя назва – «програмування» (тільки не потрібно зводити до комп’ютерного програмування, це тільки один з видів).

Ключові зміни в області змісту підготовки кадрів і освіти – це, по-перше, широка гуманітаризація. У Массачусетському технологічному інституті половина факультетів – гуманітарні, в програмі підготовки інженера три чверті дисциплін не технічні, а гуманітарні. Якщо він не знає, як влаштоване суспільство, якщо він не знає економіку – він поганий інженер. Якщо він не вміє вбудовуватися в дослідну роботу, комунікувати, працювати в команді, то він некомпетентний.

Друге – системний підхід як спільна мова, метамова, на якій розмовляють представники різних дисциплін: логіка мислення, логіка опису складних систем. А вже далі він – дослідник, ти – інженер, я – управлінець, і ми можемо спільно вирішувати ту чи іншу задачу. Далі – управлінський підхід, різні методології управління. І, нарешті, протягом останніх десяти років – найпотужніше впровадження в освітній процес технологій мислення, це, наприклад, ТРВЗ – технологія розв’язання винахідницьких завдань Альтшуллера, яку використовують в сотні американських університетів.

Освіта – це формування картини світу. Володіти картиною світу – значить бачити причинно-наслідкові зв’язки між явищами. У нас величезна кількість молодих людей, в тому числі досить пристойних, не мають ніякої картини світу, у них немає причинно-наслідкових зв’язків між явищами, вони не розуміють, що, якщо зроблять А, вийде Б, і перевіряють ці зв’язки на власному емпіричному досвіді, але це не краще застосування часу, яке нам відведено. Університети – це навчальні заклади, які беруть на себе ризик і відповідальність сформувати картину світу, а не готувати до «діяльності». Готувати до «діяльності» має ПТУ, яке теж може називатися університетом, але від цього воно не перестає бути ПТУ, у нього свої завдання, теж важливі, але їх можна виконати швидше, зовсім необов’язково за 5-7 років. А ось картина світу швидше не формується.

У деяких передових університетах світу, що входять в глобальну сотню, цей процес влаштований смішним для нас чином: там студенти читають книжки вголос і розбирають їх. Є перелік таких книг, близько ста, в ньому рідко з’являється щось нове. «Політика» Аристотеля входить туди в обов’язковому порядку. Причому передбачається, що ви читаєте в оригіналі, якщо слабо володієте мовою – зі словником. Потім ви приходите на семінар і обговорюєте, що зрозуміли, дискутуєте, в тому числі, з використанням ігрових методів. Одного разу, читаючи лекції в Німеччині, я запитав своїх студентів з другого курсу філософського факультету, що вони встигли зробити, поки ми не бачилися? Вони сказали: ми прочитали 15 сторінок «Буття і часу» Гайдеггера (німецький філософ, – ред.). Ви можете посміятися: що таке 15 сторінок за півтора семестру? А можете, навпаки, здивуватися: хлопці вивчили цілих 15 сторінок Гайдеггера. Запевняю: 90% з вас не здатні зрозуміти жодної. Заодно вони освоюють якесь ремесло, щоб якось заробляти на життя, тому що онтологія орієнтує в світі, але необов’язково дає безпосередній заробіток.

«Незабаром роботи займуть багато наших місць»

Зміни в освіті будуть носити досить радикальний характер. Диплом буде «збиратися», як Lego. Людина зможе отримувати окремі елементи підготовки, переїжджаючи з однієї точки світу в іншу, чергуючи такти освіти з тактами роботи, маючи можливість набирати собі конструкцію компетенцій з модулів.

Зміниться і педагогічна праця, робота професорсько-викладацького складу. Сьогодні в цій сфері надзвичайно швидко впроваджуються моделі, які показали свою ефективність в спорті і шоу-бізнесі. З’являються «зірки», які гастролюють по всьому світу і пропонують своїм потенційним клієнтам певне «меню» різних одиниць змісту і форм організації навчального процесу.

Ця модель почала складатися, можна сказати, з анекдоту. Один дуже хороший фахівець в області страхування ніяк не міг знайти студентів. До нього ходили лише кілька людей, тому що дуже складний курс, складна математика. Тоді він вирішив, що відкриє курс в онлайні, і протягом року в нього сформувалася аудиторія в 615 тисяч осіб. Виявилося, що це набагато ефективніший підхід. І сьогодні більшість глобальних університетів ставлять перед собою завдання, увійшовши в альянси і обмінюючись інформацією, боротися за аудиторію об’ємом в мільярди осіб. Їх власні контингенти студентів залишаються колишніми – 10 тисяч, як в Массачусетському технологічному інституті, або 50 тисяч, як у Льовенському університеті (найстарішому в Бельгії, – ред.), Але доступ до знань відкритий будь-якому потенційному користувачеві.

З 1200 осіб професорсько-викладацького складу того ж Льовенського університету 10% – мільйонери. Але не тільки завдяки викладанню, а в тому числі й за рахунок того, що вони беруть участь в розробках, створюють разом зі студентами технологічні компанії і отримують дохід від цього виду діяльності. Наприклад, Weizmann Institute (ізраїльський багатопрофільний НДІ в галузі природничих і точних наук, – ред.) веде прикладні дослідження, спеціалізуючись виключно на одному етапі життєвого циклу нового знання, результат дослідження – принципова технологічна можливість, форма фіксації – патент, 200 об’єктів інтелектуальної власності призводять до отримання роялті в розмірі 30 мільярдів шекелів в рік. Вони не займаються впровадженням – це завдання промислових підприємств, спеціалізованих компаній. У інституту зовсім інші функції в поділі інженерної праці. Внутрішня атмосфера кавово-ланчева, вони постійно спілкуються один з одним. Всім працівникам до 35 років. Люди приходять і доводять представникам наглядової ради, що їхня ідея має патентну перспективу. Я розмовляв з директором, як вони приймають рішення про фінансування проектів. По очах, а як ще: горять очі – значить, можна брати, нудні очі – ну, до побачення. Дається грант на три роки, в те, що роблять грантоотримувачі, ніхто не влазить. Через три роки дві тисячі незалежних експертів, яких ніхто не знає, оцінюють результати роботи на предмет отримання патенту. Але навіть якщо написали, що перспектив патент немає, керівництво інституту своїм рішенням може продовжити фінансування робіт ще на 3 роки, а може їх закрити, і хлопці розбігаються.

А незабаром багато місця в розумовій діяльності ми будемо займати не особисто, а разом з роботами, або роботи будуть займати їх без нас. Американці вже переводять молодші класи частини шкіл в штаті Нью-Йорк на навчання роботами. Роботи вчать математики, мови і так далі. Робот набагато добріший, він уважний, пам’ятає все, що робила дитина, допомагає їй, робот не п’є, не курить, у нього немає чоловіка і дружини, ні поганого настрою і вчить краще – на сучасних методиках, швидше, ефективніше, його не треба переучувати . Виглядає теж дизайнерськи непогано. Нічого страшного в цьому немає, раніше цю функцію виконували машини, верстати з програмним числовим управлінням, інструменти і так далі. Тепер потрібно розуміти, що таке роботи, як з ними працювати, вибудовувати кооперацію.

Робітничі професії теж кардинально змінюються. Те, що ми називали «робочим» раніше, і те, що називаємо зараз, – це «дві великі різниці». На цей рівень переноситься частина інженерно-управлінської компетенції. Раніше від зварника вимагали зварювати – темп, якість шва і так далі. До речі, виявляється: як дихає, так і варить. Не вміє дихати, не контролює свої психофізіологічні функції, хвилюється, значить, зварювання буде неякісним. Сам він про це ніколи не думав, тренувати дихання, контролювати стресостійкість, серцебиття. Його ніхто не вчив. У школі йому забули розповісти про анатомію. Ми вішаємо йому датчик, і в онлайн-режимі він бачить, як дихає, як б’ється його серце, ми вчимо його трьом простим методиками психологічного контролю, і він приводить себе в порядок, йде працювати. Нічого складного. Точно так: якщо низько кваліфікованому робочому дати окуляри доповненої реальності, його продуктивність праці збільшиться на 37-40%.

Але чим далі, тим більше роботодавці, розмірковуючи про якості, яку вони хочуть бачити в своїх працівниках, говорять про «м’які» навичках, причому ставлять їх на перше місце, вважаючи, що «жорсткі» (тобто власне вміння «зварювати») можна підтягнути і на робочому місці, а з «м’якими», вважають вони, працівник повинен вийти з навчального закладу. Це навички роботи з клієнтом, тобто комунікації, навички командної роботи, як у великих колективах, так і в малих групах, вміння справлятися з проблемами, знаходити проблемно-орієнтовані рішення – не вирішення взагалі, а рішення, яке вирішує дану конкретну проблему, вміння переучуватися і, нарешті, навички самоорганізації.

Зараз в WorldSkills (міжнародні змагання за робітничими професіями, – ред.) стали розвиватися колективні змагання, коли кілька людей разом виконують складне завдання. Старий принцип Пітера Друкера (американський економіст, гуру менеджменту, – ред.): чому один середній японець може робити в п’ять разів менше одного середнього американця, але десять середніх японців, які зібралися разом, можуть зробити вдвічі більше десяти середніх американців, які зібралися разом? Тому що одна справа – твої індивідуальні компетенції, а інше – твоє вміння входити в колективну роботу і виходити з неї. Це тренується, але не завжди перетікає одне в інше. Людина може бути дуже компетентним, але абсолютно не вміти кооперуватися. Не потрібен. Як фрілансер – будь ласка, як працівник компанії в системі поділу праці – більше часу витратимо на вирішення конфліктів.

«Говорити, що у нас хороша інженерна підготовка, просто соромно»

Що можна сказати про нас? Ми можемо багато чого взяти з досвіду царської Росії, але повинні розуміти, що Радянський Союз ту систему освіти розвалив, знищив, «розкасував» університети як дослідницькі центри на кілька «ПТУ». Наприклад: виділив медичний інститут з факультету Томського університету, чисельність учнів збільшив у 20 разів і через відсутність викладацьких кадрів знизив якість програм. Років 20 тому я розмовляв з людьми, які все це пам’ятали, і вони говорили: адже очевидно, що медичний факультет у складі університету, де є ще й природничо-науковий, це потенціал міждисциплінарних досліджень, наприклад в галузі фармакології, а медичний інститут, який клепає фельдшерів для армії, це не дослідний центр, з нього ця компонента вийнята. З рівня ста кращих в світі навчальних закладів Радянський Союз стрибнув до 600 поганих, це була політика прискореної індустріалізації: якість гірша, зате більше і швидше. Сьогодні ми за це платимо. До речі, коли в 2004 році я був радником міністра освіти Андрія Фурсенко і ми почали розбирати професійні стандарти, які працювали в вузах на той момент, з’ясувалося, що ряд з них прийняті в 1939 році й з тих пір не змінювалися. Можете собі уявити?

У загальному і цілому ми не відстаємо і не випереджаємо. Ми пізніше почали, але японці почали ще пізніше. Сама ймовірність того, що нам вдасться повернути до вузу дослідницький процес, чесно кажучи, сумнівна. Але зараз дослідження не домінуючий вид діяльності, як це було за часів другої промислової революції, це минає вид діяльності, число дослідників в світі буде скорочуватися в тому сенсі, що буде відбуватися концентрація на напрямках, частина досліджень піде в Мережу, в big data, і цілий ряд спеціалізацій в дослідницькій діяльності стане непотрібним. Малі проривні команди, мережеві структури і зовсім інший принцип фінансування – ось як буде відбуватися в світі. Тоді навіщо потрібні дослідні інститути по 600-1000 чоловік, з яких три чверті займаються не дослідженнями, а забезпеченням? Коли я командував всім науково-технічним комплексом «Росатому», запропонував одному хорошому директору інституту: прожени половину співробітників, вони не потрібні. Півроку минуло, рік пройшов – нічого не відбувається. Нарешті цікавлюся: в чому справа? Він пояснює: зрозумій, я тут народився, виріс, я ходжу по вулицях, і зі мною всі вітаються, я не можу нікого вигнати, я після цього в дзеркало дивитися не зможу. Значить, нехай воно помре так, саме…

Неодмінна умова того, що ви дійсно будете здійснювати дослідницьку діяльність – це коаліція з промисловістю, а не фіктивно-демонстративна діяльність, яка називається «дослідженням». Але, по-перше, роботодавці самі не можуть відповісти на питання, що їм потрібно, вони не знають, скільки б їх не мучили, скільки б нарад з ними не проводили. А ті деякі, кілька людей, які точно знають, що їм потрібно, в наші вузи не прийдуть, вони люди розсудливі й не настільки наївні, щоб чекати результату, це – по-друге.

Якось питаю одного ректора: що ти зробив за минулий рік? Він каже: відремонтував шість аудиторій. Інший ректор розповідав мені про стратегію розвитку свого інституту: переобладнали три поверхи в лінгафонні кабінети, збільшили штат викладачів англійської та перевели частину програми старших курсів англійською мовою, тому що на російській таких програм немає, наприклад немає програми управління виробництвом. Я питаю: і? – Все… Справа навіть не в тому, що грошей не вистачає або щось ще, а в тому, що умова діяльності перетворюється в об’єкт і починає панувати над нами, змушуючи концентрувати ресурси і зусилля тільки на цій стороні справи. Тому, коли я питаю одного свого приятеля-олігарха: що ж ти, нехороша людина, що не вкладаєш в Красноярську в федеральний університет? Він відповідає: я не роблю ін’єкцій в протез. Не вигадуйте, що ви обслуговуєте промисловість, не можете ви цього робити, не здатні.

Форд, до речі, взагалі дотримувався дуже жорсткого думки, він говорив: будь-яка людина, що не забита в дитинстві цеглою, навчається працювати на технологічному ланцюжку за два-три дні, ніякої попередньої підготовки не потрібно; більш того, висловлювався Форд, мені все одно, звідки він – з Массачусетського технологічного інституту або втік з Сінг-Сінга (в’язниця для особливо небезпечних злочинців в 50 км від Нью-Йорку, – ред.). Якщо мова про якусь складну діяльності, наприклад, проектувальну, то процес займе три тижні, для цього, як я вже говорив, не потрібно п’ять років мурижити студента, витрачати гроші і час держави, роботодавця, вузу і так далі. Можу сказати ще жорсткіше: Людвіг Кноп, в 1860-і роки створював російську текстильну промисловість, був дуже незадоволений результатами підготовки інженерів в Московському ремісничому училищі, не брав випускників звідти для налагодження устаткування, а привозив простих хлопців, майстрових з Бірмінгема, з Англії, говорив, що у росіян дуже багато теорії, але не вистачає практичних навичок, при цьому вони багато про себе думають і випендрюються.

Запевняю, що і сьогодні, якщо ви поговорите з людиною, яка наймає людей до верстата, вона вам скаже, що вважатиме за краще випускника WorldSkills випускнику-інженеру. Більш того, коли у нас з’явиться мільйон вакансій для робітників вищої кваліфікації, які пройшли змагання WorldSkills, ми перестанемо говорити, що у нас хороша інженерна підготовка, просто соромно буде. Американський мільярдер Річард Бренсон взагалі вважає, що всі ресурси, які витрачаються на підготовку і освіту кадрів, треба видавати у вигляді грантів на підприємницьку діяльність; якщо грантоотримувач створить підприємство, то, всьому, що потрібно, він, в силу високої вмотивованості, навчиться сам, а не створить – значить, йому цього й не потрібно. З 10% будуть люди, а що, зараз реально більше, якщо рахувати не на папері?

Ми робимо вигляд, що вчимо їх, вони роблять вигляд, що навчаються. Це соціальний компроміс, що склався ще з радянських років і входив в цілий пакет соціального компромісу в розваленому Радянському Союзі. Чому люди терпіли нужду, маленькі зарплати, будували те, що потім, виявилося, нікому не потрібно? Тому що «мій батько був селянином, я – професійний робочий, а мій син буде інженером». Це не просто соціальний компроміс, а модель, яка склалася до 1970-х років і дозволяла думати, що життя покращується. До речі, Хрущов виступав сильно проти введення десятирічки. Йому доповідають: один багатий колгосп ввів 9-10-й класи. Він каже: «А чому вони вирішили, що, якщо у них є гроші, вони можуть собі це дозволити? Адже ми вводимо восьмирічку, розуміючи, що випускники потрібні для роботи на сільських підприємствах, а що будуть робити випускники 10-річки? Виїдуть з колгоспу?».

У світі з десяток навчальних закладів, які намагаються забігти вперед. Але те, що у нас освіта є центром зростання, – ця гіпотеза вимагає серйозного обговорення. Може виявитися, що немає, що розвиток інституціалізовано в інших формах і масовість освіти – зовсім не обов’язкова умова. (Так, англійці не лідирували в сфері освіти і підготовки кадрів, будучи лідерами першої промислової революції, вони розвивали її зовсім за іншими принципами). Тому кафедру економіки, наприклад в Тюмені, можна закривати. Одного разу я виступав там і запитав їх: скільки маєте в Тюмені лауреатів Нобелівської премії з економіки? Якщо жодного, закрийте цю кафедру, що ви дурите людей, себе, міністерство. Якщо ви займаєтеся фінансовими, біржовими інструментами, так і назвіть свою кафедру, а якщо ви нічого не розумієте в економіці і у вас працюють колишні співробітники кафедри марксизму-ленінізму, перефарбовані в маркетологів, то єдине, що ви будете робити, – створювати фіктивно-демонстративний продукт. Але якщо ви зрозумієте, в чому ваша компетенція, і розвинете її, то, може бути, станете лідером у своїй галузі знань.

Наприклад, нам, можливо, вдасться повернути програмування, а разом з ним – дослідження, проектування та інженерію, перероблені під провідні технології нової промислової революції, – ось про це треба подумати, тут є над чим попрацювати. Але навіть якщо ви створите «напівфабрикат» (а не людський капітал, як ви говорите), а він увійде в неефективну систему розподілу праці, нічого капіталізовано не буде. Ви передали знання, а вони не затребувані, немає таких робочих місць. Якщо не створюється 25 мільйонів висококваліфікованих робочих місць, то спроба підготувати кадри більшої кваліфікації призводить тільки до відтоку людей з країни.

Джерело: Znak