Зазвичай «Телетайп» присвячений іронічному розбору поточної політичної конспірології і лицедійства. Але зараз про це не хочу.
І тому, що звик викладати культурно, а багатий наслідками «розіграш» з вбивством Аркадія Бабченко без лихослів’я проаналізувати неможливо. І тому, що країна вже пірнула в галасливий вир виборчої кампанії, де водяться не тільки чорти, але і монстри побільше.
Тому пора сформулювати, а чого ми чекаємо від майбутніх виборів, які стануть вирішальними для України в її турбулентному стані.
Написане – не догма, не план і навіть не сценарій. Швидше, це синопсис, тобто, великовузловий опис того, що, на думку ряду думаючих патріотів, повинна зробити нова влада, щоб зберегти країну і себе в ній.
Причому, питання загострилося, як в трилері: важке одужання або геополітична евтаназія.
Переконаний, що правильний кандидат в Президенти України повинен зробити очищення і перезавантаження влади через новий Суспільний договір (НСД) однією з головних «фішок» кампанії. Має бути донесено до виборців, що НСД – це не імітаційна затія, на кшталт нинішніх реформ, а фактично порятунок країни. І це не черговий спосіб очманівшої влади залізти в кишеню громадян, а навпаки – дії, що полегшують і спрощують наше життя.
НСД – це мир. Тому що в діючій системі наша правляча верхівка на гібридній війні заробляє мільярди. Війна вигідна їй настільки, що буде вестися до останнього українця.
НСД – це достаток. Тільки через повне перезавантаження можна припинити правління олігархату. А значить, витягти з тіні мінімум 50 мільярдів доларів, отримати з них податки і направити їх на соціалку.
НСД – це справедливість. В кінцевому підсумку, він знищить саму можливість витрачати корупційні гроші. А значить, всі почнуть жити на зароблене – і пересічні громадяни, і міністри з депутатами.
НСД – це суб’єктність. Коли Україна після Євромайдану, який вразив світ, почне будувати модель влади, що базується на самоорганізації суспільства і цифровій демократії, модель інноваційну та ефективну, це змусить з нами рахуватися.
НСД – це перспектива. Створивши державу XXI століття, що враховує потреби і сподівання кожного громадянина, Україна отримає потрібну міжнародну спеціалізацію. В рамках якої зможе не позичати, а заробляти. І стане центром кристалізації нових наддержавних об’єднань.
Головне завдання правильного кандидата – перетягнути на свою сторону не тільки виборців, а й силовиків. Перш за все, Національну Гвардію і Збройні сили.
І одним з перших указів, підтриманих миттєво перебігшими депутатами, новий Президент повинен запустити процедуру НСД. Яка передбачає, серед іншого, призупинення ряду положень чинної Конституції України до прийняття нової.
Зокрема, категорично припиняється кипуча, безглузда, часто шкідлива діяльність більшості центральних органів влади. Зрозуміло, продовжують працювати служба швидкої допомоги, МНС, та інші аварійні служби, структури, що забезпечують нагальні бюджетні виплати, а також місцеві комунальні, електротехнічні та подібні контори.
МВС, СБУ, ГПУ та інші учасники художньої самодіяльності з їхньою незнищенною тінню батька Гамлета- нафіг зі сцени. Мінфіни з податківцями, мінекономіки, мінсоцполітики та інші високопрофесійні розпилювачі бюджету і збирачі хабарів – нафіг! Мінкульт, МОЗ, міносвіти – туди ж, з піснями, танцями і шприцами в сідницях. І так далі з усіма зупинками.
Громадський порядок і припинення сепаратизму в країні забезпечує Нацгвардія, разом з громадянами. Армія стримує агресора, у внутрішні справи не втручається, але тьмяно відсвічує з-за спини Президента гарматними стволами і порикує двигунами бронетехніки. Зрозуміло, завчасно блокуються всі аеропорти та інші можливості перетину держкордону.
Одночасно створюються три ключові інституції:
1. Офіс національної стратегії.
2. Офіс цифрової демократії.
3. Фонд національного розвитку і оборони.
А також Антикорупційний суд – він же єдиний вищий на перехідний період.
Офіс нацстратегії – найважливіший з органів влади, замінює РНБО, військовий кабінет і підпільну «стратегічну сімку» (чи скільки їх там, за вирахуванням Володимира Гройсмана, вже залишилося). Очолюється Президентом. В рамках офісу філософи, експерти, теоретики і практики виразно формулюють цілі України та методи їхнього досягнення в існуючих геополітичних умовах (читайте С.Дацюка і інших про фронтирну державу). Відповідно, тут приймаються рішення по перехідних і майбутніх органах влади виходячи з національної стратегії.
Завдання цифрового офісу – створення національного плану переключення громадян зі спілкування зі злодійкуватими бюрократами на комп’ютерні програми: блокчейн, біг дата, цифрові персональні дані та інші плоди цивілізації.
Так, це тотальний контроль – за витратами і доходами, за власністю і заощадженнями, дотриманням правил руху і парковки – за всіма сторонами нашого життя, за винятком особистих. Але контроль не з боку якоїсь хитрокрученої спецслужби, а громадський, доступний кожному.
Причому, основну частину даних про себе (крім майнових) громадянин робить відкритою добровільно. Але хто претендує на державну або громадську роботу – скидає покривало приватності в обов’язковому порядку.
На кожного громадянина і жителя країни ведеться публічне цифрове досьє, куди автоматично вносяться його досягнення і провали: навчання, служба в армії, участь в соціально значущих проектах, результати в спорті і творчості. Але і претензії по роботі, порушення правил дорожнього руху, не кажучи вже про кримінальні правопорушення. З усього цього складається соціальний статус людини: якщо він високий, то його запрошують на хорошу роботу, дають дешеві кредити, зменшують суму соціального страхування та ін. Якщо низький – самі розумієте.
Ось і подумайте, який соціальний статус повинен бути, наприклад, у мажорів, які побили Мустафу Найєма. І що їм взагалі світить в цифровий Україні, особливо, з урахуванням того, що готівкові в країні припиняють ходіння, хіба що до 100 гривень – щоб купити пучок петрушки у бабусі. Адже в захищену національну базу даних не влізеш, щоб за хабар підкоригувати свій соціальний статус.
Фонд національного розвитку і оборони (Фронтирфонд) – назріла структура ще з часів Євромайдану.
Тому що в нього повинні вноситися кошти громадян (бізнесменів при владі, політиків, чиновників і афілійованих з ними осіб), які не можуть пояснити походження багатства, але готові на амністію капіталу. А також майно тих, хто не може пояснити, але і платити за амністію не хоче: таким в Антикорупційний суд.
Зрозуміло, що Фронтирфонд функціонує в тісній взаємодії з офісом нацстратегії.
Всі три інституції варто розмістити в нинішній будівлі АП. Тому що Президент перебирається з «проклятого місця» в Маріїнський палац. Ще один його робочий кабінет повинен бути в Кабміні, так як на перехідній період Президенту доведеться взяти відповідальність за всю виконавчу владу в країні.
Запуск процедури нового Громадського Договору почнеться з перепису населення. Але не просто перепису!
А ось тут за законами драматургії, якій підпорядковується синопсис, після інтригуючого абзацу слід зробити паузу. Продовження матеріалу про те, як практично запустити повне перезавантаження і очищення влади – в одному з наступних «телетайпів».
Телетайп: «живі картини» під нависаючою лавиноюP.S. Для особливо зацікавлених. Нормально, коли інсценується вбивство, щоб взяти на місці злочину дружину, котра замовила невірного чоловіка. І неприйнятно, коли з приводу резонансного «вбивства» публічної особи обурюються світові політичні фігури, які потім виявляються посміховиськом, на зразок тієї самої обдуреної дружини. Симпатії і поваги в світі до України після такого «розіграшу» не додасться.
До речі, скандальна спецоперація начебто врятувала Бабченко життя. Але вона, швидше за все, поховала його як публіциста, якому довіряють. Правда, вибору у нього не було.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»
