За підсумками другого туру президентських виборів, Грузію знову очолить представник партії влади Саломе Зурабішвілі. Опозиція не змогла повторити успіх першого туру і зайняти президентський палац. Проте, вибори чітко продемонстрували: маятник грузинської політики хитнувся в другою сторону, і у опозиціонерів і прихильників Міхеїла Саакашвілі з’явилися всі шанси перехопити історичну ініціативу
На останніх всенародних виборах президента в історії Грузії, що выдбулися 28 листопада цього року (наступного главу держави обиратиме вже грузинський парламент) перемогла формально незалежний кандидат, а насправді – представник влади Саломе Зурабішвілі. За колишнього французького дипломата свої голоси, за даними грузинської ЦВК, віддали 59,46% відсотків виборців. Кандидат від опозиційної коаліції «Сила в єдності» Григол Вашадзе заручився підтримкою трохи більше 40% тих, хто прийшов на дільниці.
Згідно з останніми змінами в Конституції країни, президент (повноваження якого і до цього були істотно урізані) перетворюється на відверто церемоніальну фігуру. Проте, саме остання битва за президентський пост перетворилася в найжорсткіше і безкомпромісне протистояння в Грузії як мінімум з 2012 року.
Куди ведуть мрії
Справа в тому, що з моменту програшу партії Міхеїла Саакашвілі «Єдиний національний рух» на парламентських виборах восени 2012 року, в грузинській політиці встановилося повне домінування очолюваної олігархом Бідзіною Іванішвілі коаліції «Грузинська мрія». Так, за минулі шість років «мрійники» вигравали всі вибори – президентські, парламентські і місцеві – з величезним відривом. Зокрема, на останніх виборах до парламенту країни в 2016 році, партія влади отримала майже 50% голосів і «взяла» абсолютна більшість одномандатних виборчих округів, отримавши за підсумками конституційну більшість – 115 мандатів з 150. Їх опоненти з ЕНД заручилися підтримкою 27%, при цьому отримавши лише 27 парламентських крісла.
Найдивовижніше, що такі високі електоральні результати влади досягалися на тлі тотальної стагнації (а то і – відвертого регресу), що охопили колись бурхливо розвиваюючуся країну. Будівництво в Батумі і інших місцях, яким так славилася команда Саакашвілі, були негайно зупинені, ліберальні реформи – заморожені. ВВП в цілому перестав рости (якщо під час правління Саакашвілі зростання становило 6-12%, то тепер ледь дотягувало до 2-3).
Відмова від політики нульової толерантності до злочинності і масштабна амністія істотно погіршили криміногенну ситуацію (при Саакашвілі рівень злочинності в Грузії був менше, ніж у багатьох країнах ЄС).
Підприємці та інвестори заговорили про поступове повернення ряду корупційних практик.
При цьому, зупинка інфраструктурних проектів особливо не вплинула на розмір соціального забезпечення. Питання, куди ж поділися кошти, що вивільняться, чомусь мало хвилювало рядового виборця, що раз по раз віддавав перевагу Іванішвілі і Ко.
Одним із секретів популярності «Грузинської мрії» була наявности великої групи виборців, які постраждали в ході реформ Міхеїла Саакашвілі – колишніх чиновників і правоохоронців, які втратили роботу; бізнесменів, які звикли вирішувати питання через хабар; злочинців, що потрапили за ґрати; та й просто людей, що не знайшли себе в новій моделі економічних відносин і незадоволених зростаючим соціальним розшаруванням.
Крім того, «мрійники» не скупилися на щедрі обіцянки: високих пенсій, низьких цін (особливо на бензин і електроенергію), доступних кредитів. Обіцянки, ясна річ, раз по раз не виконувалися; тим не менш, електорат раз по раз продовжував «мріяти». У всіх сенсах цього слова.
Перший тур. Тріумф опозиції
Будучи впевненими в повному контролі за політичним життям країни, лідери «Грузинської мрії» спочатку не приділяли достатньої уваги запланованим на 28 жовтня цього року президентських виборам.
Чинний президент Георгій Маргвелашвілі не став балотуватися на наступний термін (подейкують, його думка часто розходилося з поглядами самого Іванішвілі). Замість нього влада висунула формально незалежного кандидата – колишнього французького дипломата, а потім – міністра закордонних справ Грузії Саломе Зурабішвілі. Яка на самому початку кампанії відзначилася заявою, що серпневу війну 2008 року почала… саме Грузія!
Пізніше, правда, вона скоригувала свою позицію: мовляв війна сталася через те, що «режим Саакашвілі», виявляється, «піддався на російську провокацію» і наказав військам відкрити вогонь.
Ось якби грузинські війська не почали стріляти, а відступали до Тбілісі і далі, тоді, на думку Зурабішвілі, і війни б не було.
Опозиція пішла кількома колонами. Основним кандидатом став ще один екс-міністр закордонних справ країни Григол Вашадзе. Його кандидатуру висунула коаліція “Сила в єдності”, ключову роль в якій грає “Національний рух” Саакашвілі.
Ще одним опозиційним кандидатом став колишній спікер парламенту Давид Бакрадзе, який представляє “Європейську Грузію”, створену тими, хто розійшовся з партією Міхеїла Саакашвілі.
З перебігом виборчої кампанії стало ясно: саме Вашадзе стає основним кандидатом від опозиції. Відповідно, по ньому і почали наноситися основні удари.
У кращих оруеллівська традиціях, Григола Вашадзе почали звинувачувати в .. проросійськості (так-так, не скандальну Зурабішвілі, а саме його!). Так, в Тбілісі були розклеєні плакати, де умовний Путін тримає Вашадзе на руках. Влада чіплялася за те, що Вашадзе 1970-80-х отримував дипломатичну освіту в МДІМВ, а пізніше – працював дипломатом у Москві.
Перший тур виборів пройшов під знаком численних порушень з боку влади.
Спостерігачі відзначали масову присутність поруч з виборчими дільницями людей зі списками, які контролюють волевиявлення виборців; і груп хлопців спортивної зовнішності.
Проте, у першому турі, який відбувся 28 жовтня, тріумфували саме опозиціонери – незважаючи на чорний піар і фальсифікації. Григол Вашадзе набрав безпрецедентні для опозиції 37,7 відсотка голосів, відставши від Саломе Зурабішвілі всього на 0,9%. Але з огляду на, що третій місце з підтримкою 10,9% отримав Давид Бакрадзе, який відразу ж підтримав Вашадзе в другому турі, перемога опонентів влади в першому турі була повною.
Другий тур. Коли адмінресурс бере гору
Після голосування влада виглядала розгубленою. Зурабішвілі відмовилася спілкуватися з пресою (зате, за даними очевидців, у неї відбувся вкрай важка розмова з Іванішвілі). Але потім «мрійники» закотили рукава і взялися працювати над помилками. У своєму розумінні, звичайно. По-перше, чорного піару стало ще більше. По-друге, уряд пішов на безпрецедентний крок по «покупці» найбільш знедоленого електорату – пообіцяли пробачити банківську заборгованість відразу 600 тисячам людей (величезне число для крихітної країни) на приблизно півмільярда доларів.
Нарешті, дату другого туру призначили на будній день – 28 листопада, зробивши його вихідним. Ідея була не так у підкупі зайвим вихідним, як в тому, що це зробить проблематичним голосування для сотень тисяч виборців за межами Грузії, які традиційно підтримують опозицію.
Зрозуміло, в день виборів були і всі ті ж люди зі списками, і всі ті ж спортивні хлопці, і заборонена агітація на вулицях і у вигляді від телефонних дзвінків; організовано підвіз виборців.
Опозиція також розповідає про роздачу п’ятикілограмових пакетів картоплі…
У підсумку, задіяний владою адміністративний, фінансовий і медійний ресурс все ж взяв своє – Зурабішвілі набрала майже 60% голосів, Вашадзе – трохи більше 40%. Правда, проведене на замовлення телеканалу «Руставі 2» екзит-пол дав трохи інші результати: 55% у Зурабішвілі, – 45 – у Вашадзе. Ризикнемо припустити, це і є реальні цифри волевиявлення.
Відразу ж після підбиття підсумків, Міхеїл Саакашвілі закликав громадян в неділю вийти на площу Свободи в Тбілісі, протестуючи проти фальсифікацій.
“Ці вибори поставили під знак питання існування грузинської держави. Ми ніколи не визнаємо результати сфальсифікованих виборів. Весь світ поставив під сумнів результати президентських виборів в Грузії. Хто ми такі, щоб після цього визнати ці вибори”, – заявив Саакашвілі в четвер під час включення з Амстердама на зборах своїх сторнніков в Тбілісі.
Втім, протестний потенціал в Грузії зараз вкрай низький. Ситуація явно не нагадує революційну, тому ймовірність того, що недільний мітинг стане прелюдією до нової «Революції троянд», дуже і дуже мала.
Вибори президента що відбулися – не дивлячись на церемоніальну функцію президентського поста і на те, що президентський палац залишився в руках все тієї ж політичної сили – має величезне символічне значення. Не дивлячись на колосальний ресурс, задіяний владною командою, опозиціонер, прихильник Міхеїла Саакашвілі, набрав майже половину голосів. «Вибори показали, що правління «Грузинської мрії» підходить до свого логічного завершення. Тому що у нас є традиція – влада залишається при владі 2 виборних терміни», – переконаний тбіліський політолог Гела Васадзе.
Маятник хитнувся в інший бік. А, значить, у команди реформаторів є всі шанси повернутися у владу під час наступних парламентських виборів, які пройдуть в 2020 році.
Максим Вікулов
Нагадаємо, у Грузії на виборах президента перемогла Саломе Зурабішвілі.
Як писала Politeka, новий президент Грузії Саломе Зурабішвілі відмовилася співпрацювати з Путіним, подробиці.
Також Politeka писала, що війну почала не Росія: заява нового президента Грузії Саломе Зурабішвілі.
