Сміливі державницькі ідеї лунали для багатьох, усе ще радянських, людей уперше. В передчутті остаточного краху «імперії зла» українські демократичні кола включились в активну політичну боротьбу, метою якої було становлення незалежної України, обрання президента та формування уряду.
Слово «вперше» було лейтмотивом тогочасного суспільства: перші агітації за незалежність, перші демонстрації на вулицях із жовто-блакитними стягами, перше засудження злочинів радянської влади.
Про те, як Україна зробила свій «перший» ковток свободи та розпочала самостійницький шлях, пригадує Politeka
Вітер змін
В серпні 1991 року відбулась подія, яка, за оцінкою багатьох істориків, пришвидшила розпад СРСР. Йдеться про так званий Путч – спробу державного перевороту. Організувала його в Москві група прибічників жорсткої лінії провладної Комуністичної партії, аби зупинити Перебудову та не допустити остаточного краху СРСР. Це була перша ластівка великих прийдешніх змін.
Однак ані танки навколо Білого дому, ані радянська армія уже не змогли зупинити хід історії. Спроба перевороту закінчилась повним провалом 21 серпня.
Уже за три дні, 24 серпня, Горбачов пішов із посади генерального секретаря Комуністичної партії Радянського Союзу. «Братні народи» пильно стежили, що відбувається в Кремлі. Реакція на дії генсека була блискавичною.
Український чинник
Яскравою іскрою в загальному полум’ї революції був український референдум про незалежність. В листопаді Єльцин заборонив діяльність комуністичної партії Радянського Союзу, а уже першого грудня 1991 року в Україні відбувся всенародний референдум, на якому громадяни мали відповісти, чи підтримують рішення Верховної Ради УРСР від 24 серпня, яке проголошувало незалежність України.
До підготовки референдуму включились всі державні органи, зокрема структури Народного руху України та низки інших національно-демократичних організацій.
Одночасно з референдумом мали відбутись також вибори першого президента України.
Охочих зайняти президентське крісло новоствореної держави назбиралось семеро: Гриньов, Кравчук, Лук’яненко, Чорновіл, Табурянський, Ткаченко, Юхновський. Всі кандидати підтримували незалежність та агітували за пункт «так» на референдумі.
Загалом в референдумі взяли участь 27 регіонів країни. Тобто більш ніж 31 мільйон людей – 84,18 % загальної кількості виборців. 28 мільйонів громадян, або 90,32% з тих, хто взяв участь у голосуванні, одностайно підтримали Акт проголошення незалежності від 24 серпня 1991-го року.
Леоніда Кравчука підтримали більшість українських виборців: 19 мільйонів 643,6 тисяч громадян, тобто 61,56% тих, хто взяв участь у голосуванні. П’ятого грудня 1991 року на засіданні Верховної Ради новообраний президент прийняв присягу.
Після референдуму стало очевидно, що осердя Радянського Союзу, яким завжди була Україна, остаточно відколось.
Свідченням цього стало підписання в Мінську 8 грудня 1991 року Україною, Росією та Білорусією Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, де сторони заявили, що «Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування».
Згодом, на саміті СНД, який відбувся 21 грудня 1991 року в Алма-Аті, учасниками Угоди стали ще вісім держав: Азербайджан, Вірменія, Молдова, Казахстан, Киргизстан, Таджикістан, Туркменістан та Узбекистан.
Остаточну крапку в процесі фактичного та юридичного оформлення розпаду СРСР поставила знакова подія – 25 грудня з посади президента СРСР пішов Горбачов, а наступного дня країна офіційно припинила своє існування.
Так закінчилась більше ніж 70-річна історія Радянського Союзу та розпочалась нова історія молодої України.
«Я пам’ятаю той момент, коли стало зрозуміло, що Україна сказала «так» незалежності, – розповідає Костянтин Онісенко, журналіст, киянин, який нині живе в Греції. – Ми тоді, як і більшість українців, спостерігали за референдумом із екранів телевізорів. Коли почули, що більшість підтримала незалежність, то у всіх немов камінь з шиї зняли. Відчули нарешті радість від свободи. Розуміли, що буде нелегко, хоча, звісно, в ті дні ніхто не міг собі уявити, що настануть «лихие 90-е». На зорі української державності рівень підтримки ідеї незалежної України не був одинаковий по всій країні. На Сході люди не так уже й прихильно сприймали самостійницькі ідеї. Мій дідусь говорив, що на Донбасі рано чи пізно буде війна, бо дуже сильний вплив Росії і є багато людей, які не вважають себе українцями. Минуло 25 років – і його пророцтво здійснилось. Сьогодні на Донбасі маємо війну, а Україна лише починає виходити з-під російської орбіти».
Міжнародна сатисфакція
Після грудневого референдуму розпочався процес міжнародного визнання України.
Першими визнали самостійну незалежну державу Польща й Канада 2 грудня 1991 року.
Того ж дня в Брюсселі міністри закордонних справ держав – членів ЄС ухвалили «Заяву про Україну». Цікаво, що в заяві не йшла мова про офіційне визнання України.
Натомість західна спільнота озвучила свою доволі стриману позицію: «Європейське співтовариство та його держави – члени беруть до уваги проведення референдуму в Україні, у результаті якого більшість висловилась на користь незалежності. Вони вітають демократичний спосіб, в який український народ заявив про своє бажання того, щоб його республіка досягла повного суверенітету».
Також доволі обережно сприйняли українське волевиявлення і Сполучені Штати Америки. Тодішній американський президент Джордж Буш 30 листопада 1991 року під час телефонної розмови навіть виправдовувався перед Горбачовим. Мовляв, у Вашингтоні будуть змушені визнати незалежну Україну.
«Є всі ознаки, – говорив неофіційно Буш, – що завтра переважна більшість проголосує за підтримку незалежності. Якщо референдум принесе очікувані результати, то єдине питання полягає в тому, коли й яким чином ми й інші країни визнаємо Україну».
Згодом ще 13 держав визнали незалежність України. Третього грудня – Угорщина, четвертого – Литва, Латвія, Росія, п’ятого – Болгарія, шостого – Естонія, восьмого – Чехословаччина , 19-го – Швеція, Ізраїль, 21-го – Швейцарія та Казахстан.
Після визнання України Сполученими Штатами її прийняли в свій «клуб» такі впливові європейські держави як Німеччина – 26 грудня, Франція – 27-го, Італія – 28-го та Великобританія – 31-го.
Таким чином з карти світу остаточно зникла держава СРСР, яка займала практично половину земної кулі. Перемогла історична справедливість. Позбавлена століттями своєї державності, Україна зайняла своє місце та стала повноцінним суб’єктом великої політики.
Романія Горбач
