Покарати, щоб врятувати: хто засудить суддів

Якщо сплячому котолюбові вночі покласти на груди цеглину, то він всю ніч піклуватиметься про неї, вкриватиме і боятиметься поворухнутися. А якщо судді перед слуханням у справі сказати, що підсудний теж суддя, то сплячий котолюб на цьому тлі виглядатиме бездушною сволотою. Судді до колег ставляться куди ніжніше і зворушливіше. Знаходять тисячі причин і порівняно законних підстав, щоб «зрозуміти і пробачити». І тут немає нічого від таємного братства. Проста логіка – сьогодні я увійду у твоє положення і відпущу, а завтра ми поміняємося місцями. Кастова солідарність і вміння тісніше стуляти лави перед будь-якою зовнішньою загрозою – ось що допомогло українським суддям успішно протистояти реформам і спробам хоч якось змусити їх служити закону.

Днями Вища рада правосуддя відмовилася відсторонити від посади члена ради Павла Гречковського на чотири місяці на вимогу Генпрокуратури України. Якщо хто не в курсі, там ситуація до болю знайома, але зі своєю інтригою. Прокурорські підозрюють Павла Гречковського у хабарництві. Суддя, корупція – тут сенсацію побачити важко. Пікантності картині додає той факт, що у ГПУ виникли певні труднощі через ушпиталення посередника у психіатричний лікувальний заклад у зв’язку з його нібито розладом психіки.

Так чи інакше, позиція Генпрокуратури достатньо сильна і до закінчення слідства вона вимагала, якщо вже не брати суддю під варту (розмріялись), то хоча б відсторонити від роботи. Але ВРП відмовила. Ба більше, голова Ради Ігор Бенедисюк навіть не вказав причин відмови в задоволенні клопотання Генпрокуратури про відсторонення Гречковського від виконання посадових обов’язків.

Шановану людину можна зрозуміти: пояснювати свої вчинки всяким різним – це просто приниження. Важче зрозуміти нас – чому ми повинні платити їм захмарні зарплати і довіряти вирішувати важливі для держави і громадян питання? А ми і не довіряли. Так склалося давно, що платники податків і громадяни України існують самі по собі, а суддівська каста сама по собі. І ми не те щоб не перетинаємося, дуже навіть перетинаємося. Але вони мають право вирішувати нашу долю, а ми на них жодного впливу не маємо. Вони судять нас – іноді справедливо, іноді не дуже. Вирішують господарські питання, іноді по-чесному, а іноді й «по справедливості». Вирішують питання взяття під варту і визначення міри покарання різного роду злочинців – від дрібного кишенькового злодія до високопоставленого корупціонера.

І ростуть, мов гриби, розкішні суддівські палаци в лісах під Києвом і Львовом, в Харкові й Одесі. Тут «Схід і Захід разом» – не відрізниш. Фантастично багаті і впливові люди. Які чудово і організовано захищаються від народу і будь-яких спроб відібрати в них статус небожителів. Вища каста, куди там народним депутатам.

Прикладів роботи суддівської касти навіть за останнім часом вистачає. Наприклад, 7 жовтня детективи Національного антикорупційного бюро України спільно із працівниками Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції викрили суддю Галич, який трудився у структурі Жовтневого районного суду міста Дніпро. Він вимагав та отримав (ці такі – якщо вимагають, то завжди отримують, бо жертві просто нікуди подітися) хабар розміром $10 тис. Під час обшуків за його місцем проживання було знайдено понад $54 тис., близько 13 тис. євро, і майже 138 тис. грн готівкою. І що в результаті? Солом’янський суд Києва звільнив його під заставу в 260 тис. грн! Усе, питання закрите.

А чудовий суддя Головатюк – герой цілої низки журналістських розслідувань, які викривали схему передачі резиденції Межигір’я Януковичу. Правоохоронці взяли його під час спроби отримання хабара на $16 тис. А Печерський суд взяв Головатюка під варту 14 січня і визначив заставу на 293 тис. грн. Тобто трохи менше, ніж сума хабара за останнім епізодом. Звичайно, уже наступного дня суддя вийшов на свободу. Апеляційний суд не підтримав клопотання про взяття судді під варту. З їхньої точки зору – усе нормально. Про суддю Чауса я і не згадуватиму – усі в курсі.

Йдемо далі? Спійманий на хабарі в $22 тис. Суддя Солом’янського суду Сергій Зінченко вийшов на свободу буквально в залі суду. Суддя мотивував своє рішення публічним зверненням Вищої ради правосуддя від 16 січня 2017 року. Тоді ВРП прийняла публічне звернення про порядок затримання судді. Суть документа зводиться до простої формули: затримувати суддів можна лише за згодою ВРП, а якщо суддю ловлять безпосередньо на місці злочину, то він «повинен бути негайно звільнений, якщо мету такого затримання (запобігання вчинення злочину, запобігання або попередження наслідків злочину або забезпечення схоронності доказів цього злочину) досягнуто». Усе просто. Попався на хабарі? Ну, значить, не вийшло, усі вільні, хай щастить наступного разу.

Безкарність касти суддів і їхніх нібито контрольних органів, що складаються теж із суддів, призводить до цілковитої втрати адекватності. Вони взагалі нікого не бояться. Ну, узяв хабар, що тут такого? Спіймали? Не страшно. Вийдеш одразу або колега винесе рішення про скромну заставу. А потім справу спустять на гальмах або винесуть м’який вирок без позбавлення волі і, цілком ймовірно, зі збереженням посади. Свої люди, розрахуємося. І насправді саме в цій п’янкій безкарності суддів, в їхньому залізобетонному захисту від будь-яких серйозних реформ криється найбільший ризик.

У разі будь-якого соціального вибуху, який можуть спровокувати самі судді випадковим рішенням, ніхто не вимагатиме судової реформи. Не буде комісій з оцінки кваліфікації, не буде грантоїдів, які досліджують минуле і сьогодення майнового стану кандидатів на збереження крісел. Будуть палаючі маєтки. Будуть криваві самосуди. Буде помста. Жорстока, нещадна помста прямо на місці тим, кого неможливо було покарати за законом. Це буде спонтанно, як у Врадіївці, або до влади прийде політик, який пообіцяє посадити (повісити) всіх чинних суддів. Вища рада правосуддя тут не допоможе, навіть звернення до Європейського суду не врятують. Бо до ЄСПЛ потрібно ще добігти. І це буде насправді зовсім не круто. Це буде страшно і сумно.

Це буде страшно і сумно, бо ніхто не розрізнятиме грішників, дрібних порушників і праведників. Постраждає чимало випадкових людей, зокрема ті, хто просто виявиться поруч або під одним дахом у невідповідний момент. Постраждають правоохоронці, які просто виконуватимуть свій обов’язок, захищаючи тих, кого самі не люблять. Це не потрібно самим суддям. Але вони у своєму піднебессі не до кінця усвідомлюють ту кількість ненависті, яку викликають. Нумо рятуймо їх від їхньої же неадекватності? Вони опиратимуться, пручатимуться, скаржитимуться, але ми ж знаємо, що альтернативою будуть пожежі та шибениці.

Так будьмо милосердними. Переконаємо депутатів провести якусь радикальну судову реформу, а не цей лайт-варіант, який нам пропонує АП. Судді, які контролюють суддів, – це безглуздість за визначенням. Повноцінний і жорсткий контроль можуть забезпечити лише ті, хто за замовчуванням налаштований проти своїх підопічних. Хто з нетерпінням чекає, коли вони зроблять помилку, щоб покарати за повною програмою. Варіанти, коли судді стежать за роботою суддів та виносять їм вироки, приречені на формат «повирішуємо – свої люди». Тобто нам потрібен зовсім далекий від суддівського корпусу орган, який жорстко контролюватиме роботу суддів, перевірятиме їхні вирішення і поза загальної системи судів виноситиме вироки з астрономічними строками для хабарників. Звичайно, судді будуть проти. Але альтернатива – палаючі палаци і розправи на місці. Цілком у доступній для огляду перспективі.

Кирило Сазонов