Українська влада як головка самонаведення

Нічого не нагадує?

Наша влада, як ця недолуга лижниця, робить усе можливе і неможливе, щоб вляпатися в лайно. Але відмінність в тому, що разом із владою в ненайкращому становищі ризикує опинитися вся країна.

Основний лейтмотив публічних заклинань президента Порошенка — не розгойдувати човен. Найкращий спосіб виконати заклик — йому самому глянути в дзеркало і різко припинити розгойдувальні пориви.

Чому стала можлива блокада на Донбасі? Невже тому, що Андрій Садовий, втомившись від «сміттєвого цькування», дав команду Семену Семенченко, Володимиру Парасюку й іншим своїм депутатам перекрити рейки? І вони, заплативши ветеранам війни по п’ятсот гривень (інформація В’ячеслава Аброськіна), організували численні збройні редути? Та ще й облради по країні підмовили щодо підтримки…

Очевидна ж параноя, властива самодержцям-самозванцям!

Блокада виникла виключно тому, що Кабінет Міністрів не виконав рішення РНБОУ трирічної давності про забезпечення енергонезалежності від ОРДЛО. Крапка.

Еванджеліста Торрічеллі на досвіді з ртуттю довів, що в природі є порожнеча. Але це у фізиці. А в політиці вакуум рішень неминуче заповнюється громадською активністю.

Блокада жахлива, вона завдає економічних лих, мілітаризує шахтарів і вимикає світло по всій Україні? У всякому разі, саме це проголошували від нардепів до президента.

А потім, злякавшись регіональної фронди зі схваленням блокади, рішенням РНБОУ з подачі президента влада встановила ту ж саму блокаду, тільки жорсткішу! Тепер ті самі спікери прославляють мудрість Петра Порошенка, який блокував перевезення в ОРДЛО. Але Парасюк із Семенченком досі погані…

Нічого собі фуете!

Владні метання з боку в бік — це і є основне розгойдування суспільно-політичної ситуації. Хто не вірить, запитайте у підсудного Віктора Януковича, який спочатку хотів у Європу, а потім навпаки.

Навіть дивно, наскільки скрупульозно нинішня влада повторює самогубні маневри попередньої. Немов самонавідна зенітна ракета за літаком. Усі ці нагородження силовиків, які героїчно протистоять не агресору, а народному депутату…

Дерев’яна будівля з вирізаним сердечком на двері дедалі ближча.

До речі, президентська блокада повинна діяти до повернення націоналізованих підприємств під українську юрисдикцію. А як це підтвердити? Повірити «чесному сепаратистському слову» Захарченка?

І хіба можуть депутати парламентської більшості залишатися осторонь від бездумного розхитування основ?

Навіть в ейфорії після перемоги Євромайдану, коли Києвом блукали безліч озброєних людей, вони змогли втриматися від того, щоб увірватися до Верховної Ради і тим самим обнулити легітимність цього збереженого органу влади. А зараз один єдиний депутат-розбишака збудив своїх колег із «Народного фронту» настільки, що вони притягли силовиків прямо до сесійної зали. Наплювавши на регламент. І навіщо — повідомити, що їх ображають!

А чому до Ради, а не Генпрокуратури? Або чому не відразу в ООН?

Може, Парасюку варто дати титул «Великий і Жахливий», як Гудвіну з «Країни Оз»?

Невже нарфронтовці справді повірили, що це не Майдан, а одноосібно Парасюк вигнав Януковича в Ростов? Або Вікторія Сюмар не хоче грати в аваковські ігри, тому з креативом цілковитий крах?

Насправді ж президенту варто боятися не Андрія Садового, у якого немає авантюрної жилки для серйозної політики. І не Міхеїла Саакашвілі, який поки страшний лише своєю антиолігархічною риторикою. І навіть не Юлії Тимошенко, яка, зав’язавшись зі Штатами, приміряє новий для неї образ виваженого політика.

Ні, основна загроза для авторитарних правителів зазвичай поряд із ними.

Для Порошенка це Володимир Гройсман, який чомусь вирішив, що він повинен бути не адміністратором бюджетних потоків, а їхнім вигодоодержувачем. При цьому не продемонстрував жодних керівних успіхів в жодній із доручених йому галузей.

Другий кандидат на носія символічної шкатулки, яка раптово опускається на царську голову — це Арсен Аваков, якому почав давити в плечах величезний міністерський кабінет із колонами на Богомольця, 10. Бо розмах у нього наполеонівський.

І можна було б повірити в рішучість міністра МВС із позбавлення від фінансового та бізнесового засилля Росії в Україні. І в його натяки про необхідність «освіченої диктатури» для виходу з системної кризи. Тільки підходи, які він демонструє за допомогою спецназівців, які скаржаться на рани, отримані «на колчаківських фронтах», надто нагадують кривляння донецької влади. Так і спливають у пам’яті стогони навколо патрульного міліціонера, якому євромайданівці зламали палець.

Може, все це просто випадковість. Але є побоювання, що якщо наша човен, який і без того гойдається, натрапить на авторитарний риф, то диктатура у виконанні Авакова вийде не освіченою, а убого поліцейською.

Тож Порошенку треба не погрожувати, що жодних парламентських виборів він нам не подарує, а навпаки — самому ці вибори організовувати. І краще за новим законодавством. Бо в новій конфігурації Ради у президента є шанс позбутися і від недієздатного Гройсмана, і від гіперактивного Авакова. Та й купівлю Ляшка можна буде здешевити.

І чим раніше, тим краще. Щоб потім не довелося в сльозах і соплях просити про суд у надії уникнути самосуду.

Бо протести на зразок «блокадних» — це не змови олігархів, з якими можна сторгуватися, а природна реакція суспільства на подвійне життя влади.

Влада декларує протистояння агресору, а сама пилинки здуває з російських банків? Отже, активісти замуровуватимуть їхні вхідні двері.

Під патріотичну риторику «Обленерго» продовжують продавати російським бізнесменам? Отже, українці перестануть платити за світло і тепло, а грітися почнуть на пожежах цих самих «Обленерго».

І далі з усіма зупинками. Біда лише в тому, що довго це «свято непослуху» не триватиме.

Адже чим закінчується політ головки самонаведення? Спалахом — і ні ракети, ні літака. В нашому випадку – ні української влади, ні, на жаль, України.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, для Politeka