Там в якийсь момент усвідомили, що два есмінця Ross і Porter сильніші, ніж увесь Чорноморський флот. І це без всього шостого флоту США в Середземному морі з двома авіаносцями і 90 літаками на кожному.
Справді, є про що замислитися. І не лише дипломатам і оточенню Путіна, а й генералам з адміралами.
Інстинктивно офіційний представник Міністерства оборони Росії піар-генерал Ігор Конашенков розповідав про погану якість американських ракет Tomahawk.
За його словами, з 59 випущених ракет до цілі долетіло 23. Генерал точно переплутав американські й російські крилаті ракети. Під час стрільби ракетами “Калібр” з акваторії Каспійського і Чорного морів із російських кораблів по Сирії у вересні минулого року значна їхня частина до цілей не долетіла. Тепер подібні проблеми приписують американцям.
Гуляй-пустеля: що відбувається на фронтах лівійської війниІ давай писати губернія. Кожен близький і не дуже до Кремля експерт, який поважає себе, повторює як мантру, що погані в американських військових ракети. Боятися нема чого. Народу має бути якось спокійніше.
Насправді філігранна точність і скорострільність американських пускових установок на есмінцях Ross і Porter дещо здивували, якщо не сказати більше, російських військових. Лише за 14 хвилин випустили 59 ракет – практично всі з них, за винятком однієї, досягли цілі. Про це свідчать супутникові знімки, зокрема й із незалежних джерел.
Точність ракет Tomahawk, хоча їх випускають уже більше ніж 40 років, також виявилася значно кращою від російських. Зазначимо, що американські ракети модернізували, але вони не мають технології stealth і, в принципі, їх видно звичайними радіолокаторами. Принаймні, в момент пуску і підйому до виходу на траєкторію. Політ таких ракет відбувається на висоті 10-40 м, вони справді невидимі для російських радарів систем С-300 і С-400.
Філігранна точність полягала і в тому, щоб ракетами не зачепити хоч один російський об’єкт. І це блискуче вдалося. Різницю між ракетами “Калібр” і Tomahawk, відому фахівцям, тепер видно всім.
Цікаво, що ракети влучили точно в будівлі, але їх не спрямували на злітно-посадкову смугу.
Удар мав символічний характер і не мав на меті завдати істотної матеріальної шкоди. Це була демонстрація можливостей не лише для Росії, Ірану або Сирії, а також для Китаю і Північної Кореї.
І ще один аспект. Фінансовий. Цікаво, коли з Каспійського і Чорного морів у вересні минулого року стріляли по Сирії, в Москві витрати нікого не хвилювали. Абсолютно безглузда стрілянина влетіла російському оборонному бюджету в чималу копієчку. Тепер же в Москві всі раптом занепокоїлися вартістю американських пусків. І одразу ж кинули в медіа простір цифру $300 млн.
Ця приватна пропагандистська проблема наочно показує, як у Москві поводяться з фактами. Насправді Tomahawk мінімум у п’ять разів дешевша від російської крилатої ракети “Калібр”. У 1999 році, коли американські ракети закуповували, вони коштували $500 тис. за штуку. З огляду на інфляцію залпи з двох есмінців коштували приблизно $40-50 млн. Як вважає російський військовий експерт Павло Фельгенгауер, залп Tomahawk коштував удесятеро менше, ніж сумарні запуски російських крилатих ракет по Сирії.
У пошуках відповіді, якої немає
Перед російським військовим і політичним керівництвом у повний зріст постала проблема, як відповісти на американський обстріл. Прямо це зробити неможливо. Це розуміють навіть найзапекліші яструби як у Кремлі, так і серед генералів. Залишається шукати так звані асиметричні відповіді.
Сирія у вогні: хімічна атака, ракетний обстріл і пробитий «Щит Євфрату»Залишимо осторонь випади одіозного Проханова з пропозицією у відповідь обстріляти українських військових.
Реальним видається нарощування російських засобів ППО в Сирії, щоб накрити всю її територію. Такий намір підтверджує заява московського Міністерства оборони, в якій повідомляють, що «для прикриття найчутливіших об’єктів сирійської інфраструктури найближчим часом буде реалізовано комплекс заходів із зміцнення та підвищення ефективності системи протиповітряної оборони сирійських збройних сил».
Колишній заступник головкому ВПС Росії з питань Об’єднаної системи ППО СНД генерал-лейтенант запасу Айтеч Біжев вважає, що для реалізації заявленого «силам ППО Сирії знадобиться п’ять-шість полків із сучасними зенітно-ракетними системами і комплексами. Такими як «Панцир», «Бук», модернізовані С-400 і З-300».
Теоретично це можливо, а ось практично… У цьому є сумніви. Російський оборонно-промисловий комплекс не справляється із замовленнями власної армії. Як неодноразово наголошували військові, плани часто зриваються, а озброєння, яке постачають, потребує доопрацювання. До того ж, навіть за офіційними даними, триває процес оновлення сучасними зенітно-ракетними комплексами протиповітряної оборони частин і з’єднань. Ось і виходить, що собі не вистачає, та й в Іран потрібно поставляти З-300. Там уже давно через зриву цього контракту дуже незадоволені, Путін обіцяв усе зробити.
Є ще один важливий фактор. Або сучасніші комплекси ППО після постачання обслуговуватимуть сирійські військові, або російські.
У першому випадку, це наочно показує практика, нічого доброго не буде. Сирійські військові російським зброєю воюють геть погано, зі складною технікою поводяться посередньо. В результаті відбувається її дискредитація і зменшуються можливості експорту. Останнім часом із Росією не підписують контракти на значні суми саме з цієї причини. Плюс низька якість і зрив термінів.
Другий аспект. Розміщення в Сирії більшої кількості російських військових, якщо комплекси ППО обслуговуватимуть вони, пов’язане з цілою низкою проблем.
По-перше. Більше людей – збільшується ймовірність втрат. Нещодавно повідомили про загибель іще двох. Це взагалі не популярно, а до того ж громадяни Росії не дуже розуміють, заради чого треба вмирати в Сирії. Пояснення, що так вони підтримують друзів, інакше там будуть американці, навряд чи когось влаштує.
По-друге. Збільшення кількості російських військових у Сирії не дуже обрадує Іран. До планів Тегерана довгострокове перебування Росії в Сирії не входить, неважко припустити, що іранці будуть категорично проти розширення російської присутності.
По-третє. Сирійська авантюра вже досить дорого коштує Росії, а збільшення кількості її військових і техніки там загрожує значно збільшити витрати на утримання.
Додамо до цього істотне подорожчання логістики, все це через Босфор і Дарданелли під наглядом турецької сторони. Анкара теж без захвату поставиться до додаткових батарей ППО Сирії, всіляко цьому перешкоджатиме. Доставляти повітрям через Іран та Ірак – додатково ускладниться попередній пункт.
Загалом, реальної можливості істотно збільшити кількість комплексів ППО Сирії в Росії немає. Залишається шукати інші можливості.
За правильної поведінки
Цілком ймовірно, що обстріл авіабази Аш-Шайрат є поодиноким, військово-дипломатичними.
Під час свого візиту до Москви державний секретар Тіллерсон твердо вимагає від своїх співрозмовників приструнити Асада, щоб він надалі як мінімум подібних хімічних атак не допускав.
Декорація змін у Вірменії: перемога партії війниВ якійсь формі запропонують обрати між підтримкою сирійського президента і можливістю виправити відносини з західними країнами. З огляду на відоме небажання Вашингтона мати подальше погіршення відносин із Москвою, граничні умови висунуть. Поки ж нових ракетних атак американці не робитимуть, якщо Дамаск приведуть до тями і вкажуть на можливі наслідки.
Кремлю пропонують не загострювати увагу на міжнародному приниженні та вважати ракетний обстріл Сирії прикрим інцидентом. Це все одно приниження, але з’являється можливість збереження aire bonne mine a mauvais jeu — хорошої міни за поганої гри.
Інакше – прогрес дипломатичної економічної ізоляції. Це дуже чітко простежується у світовій реакції на дії Дамаску і Вашингтона. Росію в її засудженні американської атаки підтримав Іран і низка лівих режимів у Латинській Америці. Дуже болючим виявилося демонстративне дистанціювання Китаю. Московські пояснення, що східна традиція не допускає різких слів на адресу господаря під час перебування в його будинку, мало кого маже ввести в оману.
Китайський лідер Сі Цзіньпін давно повернувся додому з США, але в пекінській пресі не з’явилися слова безумовної підтримки Росії. Ба більше – перебіг переговорів із Трампом показав, що Китай не має наміру йти на конфронтацію з США. Навіть навпаки – хоче вирішувати проблемні питання шляхом компромісів.
Який сенс Піднебесній підтримувати Росію в період її загострення з Америкою. Навпаки, слід проявити стриманість. Це також виявилося на засіданні Ради Безпеки ООН. Цього разу представник Китаю утримався. Дуже нехороший для Москви знак. Пекіндав зрозуміти, що на нього в конфронтації з Америкою розраховувати не доводиться.
Розрахунок Росії наразі ґрунтується на тому, що деякі європейські країни не хочуть загострення відносин із нею і перешкоджають запровадженню додаткових санкцій. Зокрема, про це заявив міністр закордонних справ Італії після засідання G7. На його думку, потрібно зробити акцент на відновленні мирних переговорів під егідою ООН у Женеві, щоб домовитися про нове перемир’я. Приблизно таку саму позицію мають Франція і Німеччина.
Москва намагається через європейські країни домогтися пом’якшення американської позиції в обмін на обіцянку впливати на Асада. Схоже, що Вашингтон це цілком не задовольнить. Зрештою, США можуть запровадити санкції і самостійно, і навряд чи хтось зважиться їм протистояти. Навіть китайські банки не дають російським фірмам кредити, оскільки не хочуть потрапити в американські чорні списки. Практика показує, що вийти з них украй важко.
Іще одна перешкода для Москви у виробленні лінії правильної поведінки — це Іран. Тегеран зробить усе, щоб не допустити навіть легкого пом’якшення у відносинах Росії і США. У цьому сенсі можливості впливу на сирійського президента у Путіна дещо обмежені.
Адже за спиною Асада Тегеран і майже 15 тисяч бійців Хезболли, шиїтської міліції з афганців та іракців. Це реальна сила, яка дозволяє сирійському президенту утримувати якусь територію і зберігати владу. Відповідно, піти проти лінії Ірану він не може і, напевно, не хоче, оскільки Дамаск і Тегеран зробили ставку на досягнення воєнної перемоги незалежно від тривалості цієї війни.
Близькосхідна пастка для Путіна: Ізраїль знімає рукавичкиНайімовірніше, на переговорах Тіллерсона і Лаврова російська сторона спробує з’ясувати, наскільки реальне розширення американського втручання в Сирії. Зокрема ракетних обстрілів.
На зустрічі G7 були присутні міністри низки арабських країн. Знову на порядку денному можливість їхньої військової інтервенції в Сирії. У такому разі у Москви з’явиться відразу кілька супротивників, за якими стоять США. Авіація низки арабських країн уже бомбить об’єкти у Сирії, цілком можливе збільшення лінії фронту і кількості учасників. Не дивно, що Росію дуже цікавить ставлення Америки до такого втручання.
Американський міністр постарається з’ясувати, наскільки сильно Москва тримається за Асада, чи готова вона і за яких умов ним пожертвувати. Позиції сторін настільки далекі, що жадних проривів не буде. Зараз м’яч із сітки власних воріт повинна виймати Москва. Вона ж повинна обрати, як відповідати на американський демарш, тобто ракетні обстріли.
І вибір у неї дуже невеликий. Або конфронтація з непередбачуваним результатом, або відступ під американським тиском. Чи думав Путін, починаючи сирійську авантюру, до чого вона призведе. За Сирією мала піти Лівія, а імперські комплекси могли мати вихід. Однак, як йдеться в українському прислів’ї, “не все так сталося, як гадалося”.
І тепер перед Кремлем з’явився привид військової поразки.
Юрій Райхель
