Головна мета перемовин – домогтися мирного врегулювання військового конфлікту на сході України. Минуло три роки. За цей час голови держав у «нормандському форматі» провели п’ять самітів. Відбулося до двадцяти раундів перемовин на рівні міністрів і представників міністерств закордонних справ. І це не враховуючи чисельних телефонних розмов. Однак війна на сході України триває.
Politeka дізналася, які результати роботи «нормандського формату» маємо за три роки, яку роль у ньому відіграє кожна із країн та чи має цей формат майбутнє.
– Результатом перемовин у «нормандському форматі» стали Мінські домовленості. Хоч успішність їхньої реалізації прямує до нуля, але ніхто не наважується це визнати. Інакше під удар потрапляють подальші конструктиви дипломатичного врегулювання. Тому всі й тримаються за цю фікцію.
«Нормандський формат» виконав функцію, яка полягає в забезпеченні хоч якоїсь форми діалогу між Україною і Росією. Щодо функції досягнення миру – не впоралися. Та й ніколи не зможуть цього зробити. Україно-російські суперечності виявилися значно глибшими, ніж конфліктна ситуація, яку можна вирішити шляхом перемовин.
Не варто очікувати чогось принципово нового після зміни в «нормандській четвірці» представника від Франції. Новообраний французький президент Емануель Макрон продемонстрував себе достатньо активним, цілеспрямованим, енергійним. Очевидно, намагатиметься влити новий імпульс у «нормандський формат». Але російське керівництво вже давно при владі. Вони все розуміють і готові до будь-яких викликів. Тому як майданчик для перемовин вони ще довго спілкуватимуться в «нормандському форматі». Але він не має майбутнього як майданчик для досягнення реалістичних домовленостей.
– «Нормандський формат» у процесі перемовин для врегулювання ситуації на сході України відіграє провідну роль. Ключові політичні рішення ухвалюються саме в цьому форматі. У Мінську вони лише узгоджуються, деталізуються, формалізуються на рівні дипломатів та помічників чи радників лідерів України, Німеччини, Франції та Росії.
Головні результати формату – перші та другі Мінські домовленості. Звісно, миру на Донбас вони не принесли та й не могли цього зробити, зокрема через позиції РФ. Але все ж це допомогло стабілізувати ситуацію на сході. Стримало подальшу агресію Росії. Війна продовжується, але стало менше бойових дій. Частково вирішили питання із заручниками.
Провідна роль у «нормандському форматі» належить Німеччині. «Мати» Мінських домовленостей – канцлер Ангела Меркель – хотіла знайти компроміс. Примушувала до нього і Володимира Путіна, і Петра Порошенка. Російська сторона весь час намагається задавати порядок денний перемовин. Просувати свій сценарій реалізації Мінських домовленостей. Україна спочатку, коли підписували Мінські домовленості, пішла на певні поступки, але щонайменше останній рік позиція українських дипломатів дуже жорстка. Маємо свій сценарій їхньої реалізації і на принципові поступки не йдемо. Ми готові домовлятися, але є червоні лінії, за які не заступатимемо. Маємо конкретні чіткі пропозиції щодо повернення кордону, контролю лінії розмежування, пріоритетності питань безпеки та власну позицію щодо проведення виборів. Звісно, українська позиція не влаштовує Росію. Тому маємо два протилежні полюси. І головним модератором, драйвером у пошуку компромісу виступають німці.
Франція в «нормандській четвірці» грала другу роль. Хоча зараз є ознаки, що Макрон додасть динаміки і французька дипломатія стане активнішою в перемовинах.
В Україні популярна думка, що «нормандський формат» потрібно змінювати. Обговорюється питання про участь США у процесі перемовин. Хоча американці й так брали в ньому участь, але паралельно, не входячи у формат, вели перемовини із Кремлем. Нині інтерес Дональда Трампа до цієї проблеми менший, ніж був в адміністрації Барака Обами.
Щодо залучення до формату Великобританії або повернення до Будапештського протоколу – ідеї красиві, але нічого не змінять. Усе одно зберігатиметься прив’язка до Мінських домовленостей. Потрібно розуміти – усі охочі беруть участь у перемовинах. Решта – спостерігають.
До того ж зміна формату можлива лише за згодою Росії. Жоден формат, де Україна матиме перевагу, її не влаштовуватиме. Москва на це не погодиться.
– «Нормандський формат» давав підстави вважати, що збройний конфлікт на Донбасі можна припинити. Але бачимо, що він не спрацював, як задумувалося.
Найпозитивніший результат цих перемовин – Німеччина і Франція розуміють сутність конфлікту, що це збройна агресія Російської Федерації проти України. Також вони розуміють, що вимоги Росії, які та висуває через свої маріонеткові утворення, – не прийнятні.
Не думаю, що «нормандський формат» зможе кардинально змінити ситуацію й припинити збройну агресію РФ. Війна на Донбасі завершиться або поразкою України, або якщо Росія зрозуміє, що не зможе досягнути всіх своїх цілей. Наразі Путін та його оточення все ще вважають, що через певний час зможуть таки повернути Україну під свій вплив та позбавити можливості приєднатися до європейської спільноти, НАТО.
«Нормандський формат» залишиться. Нинішня українська влада продовжуватиме цей процес перемовин, оскільки це гарантує підтримку України західними країнами. Дає впевненість, що якщо роль Росії буде деструктивною, то вони не лише утримають санкції, а й посилять їх. Петро Порошенко постійно повторює мантру про безальтернативність Мінських домовленостей та політико-дипломатичного урегулювання. Та й не лише він. У фінальному комюніке «Великої сімки», чітко прописали, що єдиний шлях припинення конфлікту – реалізація всіма сторонами Мінських домовленостей. Формулювання «всіма сторонами» мені, як дипломату, вкрай не подобається. Хтось із блогерів влучно написав: «Якщо російські гармати припинять стріляти на Донбасі – закінчиться війна. Якщо українські – закінчиться Україна».
Ольга Головка
