Одна з ключових проблем України в тому, що багато людей не вміють жити для себе. Особливо старше покоління, виховане в СРСР. Його життя – це вічний подвиг в формі перманентного побутового срача. Ядро цього подвигу – «все для дітей, ми не жили, так хоч діти поживуть»
Однак, за фактом, вони влазять в життя дітей зі своїми проблемами, а потім діти відтворюють цю «Кайдашеву сім’ю» на своїх дітях. У підсумку ми маємо ефект відкладеного життя. Цілі покоління не можуть насолоджуватися теперішнім моментом, тому що потрібно постійно шукати обмежені ресурси на вирішення якихось побутових проблем, покупку квартир, машин, холодильників, організацію весіль і так далі.
Тим більше, що для багатьох це самоціль сама по собі. Як нам розповідав один майстер, в одному з убитих сіл Полісся в епіцентрі бурштинової лихоманки типове замовлення – викласти весь двір дорогущий плиткою у формі сонечка і інших візерунків на тематику нацорнамента. Питання: нах@я залишається відкритим, також як і золотий унітаз Януковича, який має очевидно ті ж коріння.
Не менш цікавий інший момент – коли ставиш запитання, що ви робили по життю, то найчастіше з’ясовували стосунки на предмет хто і що накосячив. Найяскравіші моменти життя відкладаються в формі спогадів побутових конфліктів, які виникають найчастіше з того, що сторони не вміють слухати і чути одне одного. Тому постійно плутаються у взаємних мотиваціях, які з’ясуються за допомогою істерики, яка отримує перманентний характер. Підвищені тони в українських сім’ях це форма продавлювання своєї мотивації «в лоб», коли ніяким іншим методами не вчили. Коли не спрацьовує це, то в хід часто йде рукоприкладство як «останній довід королів (у) по життю». Тому через 40 років сторони із задоволенням згадують як в свекруху летіла каструля, або мотузили один одного через підозри в зраді років 20 перед цим. У мене є підозра, що така гризня часто має в основі нездатність заповнювати порожнечу рутини повсякденного життя. І взаємні підколи виконують функцію компенсатора, що заповнює пустоту, коли людина а) не працює б) бухає в) не стоїть раком на городі.
Не намагаючись подивитися на себе з боку, українці сприймають те, що відбувається крізь призму єдино вірної своєї правди, коли «я ж прав, як я можу не бути прав» з побутового рівня на рівень міждержавних відносин і загальнонаціональної політики. Ну в принципі так і живемо, достатньо подивитися на конфлікти навколо мовного питання.
У зв’язку з усім вищесказаним, мені в коментарях на Facebook часто запитують, мовляв, для чого ти все це пишеш. Відповідаю. Особисто я хочу, щоб Україна кишіла самостійними людьми, тому що тільки в цьому випадку наша країна і наш соціум мають якісь шанси на перспективу.
Самостійні люди – це люди здатні приймати рішення і нести за них відповідальність. Це і є характеристика дорослої людини. Сьогодні наша країна кишить дорослими дітьми. Які чекають доброго тата або мами, яка вирішить всі їхні проблеми в силу вродженої доброти. Подивіться на передвиборча повістка і соціологічні опитування. Середньостатистичний виборець чекає дива від президента, тому готовий віддати голос за будь-якого «слугу народу», який пообіцяє це «чудо» в найяскравішій і нездійсненній формі, а ще краще покладе в кишеню 400 гривень або субсидію під ялинку.
Однак, будь-який дорослий знає, що за чудесами святого Миколая стоїть він сам (дорослий). І він же їх сам оплачує. А у нас мільйони українців вірять, що можуть бути добрі президенти-безсрібники, які оплатять чудові добрі справи зі своєї кишені. І кожен раз дивуються, коли «чудо» оплачується з кишені «пересічного».
Тому розширення прошарку дорослих людей – це першочергове завдання, якщо ми хочемо вирватися із замкнутого кола «національних змагань». А дорослішання йде через осмислення свого життя, коли людина починає відокремлювати себе від батьків і усвідомлювати своє «Я», свої інтереси, своє цілепокладання, відмінне від батьків та інших людей. Коли це відбувається, то людина скидає окови залежностей і пливе, летить, біжить туди, куди хоче або йому потрібно.
Україна сьогодні вільна саме з цієї причини. Неможливо літати з гирями на ногах. Тим більше неможливо літати країні, коли абсолютна більшість не усвідомлюють себе, оточуючих, блукають у темряві помилок (релігійних, ідеологічних, мирських).
Як така країна може лягти на якийсь твердий курс розвитку? Ніяк. Ну, ок, нехай це буде не більшість, але хоча б якась критична маса, яка почне вести за собою мільйони «дорослих дітей» за руку. Але навіть цього немає, через два Майдани, через чотири роки уповільненої війни. Ні!
Йде кристалізація такої маси, але ще немає її потужної організації. Але ніякої організації і не буде, якщо ця невелика критична маса не почне мислити ясно і чітко, з усвідомленням, що немає ніяких інших варіантів, крім дорослішання самих себе і нації. Що нічого не вирішать за нас «дорослі нації», що нічого не дається від доброти душевної, за все доведеться платити, а за те, що дуже потрібно, доведеться часто платити потрійну ціну.
Пора б це зрозуміти, тому що наш народ стільки вже виніс страждань в своїй історії, щоб пора б уже перестати себе живити ілюзіями і зрозуміти, що ми є те, що ми є, і все що від нас вимагається – стати краще, ніж ми є сьогодні, щоб зберегти і розвивати те найкраще, що ми маємо, і позбутися від того гіршого, що змушує сьогодні писати такі до дурі очевидні і банальні речі, як ця.
Юрій Романенко, Український інститут майбутнього, “Хвиля”
Нагадаємо, в Раді знайшлось місце для водія Ляшко
Як повідомляла Politeka, в Україні підрахували кількість кандидатів в президенти.
Також Politeka писала, що Сергій Шахов закликав нардепів проголосувати за зняття недоторканності.
