Є одна дуже життєва і вельми живуча риса, що характеризує нинішніх і колишніх чиновників, чинну владу і попередників. Це звичайна людська дурість.
Дурість постає в образі універсального зрівнювача міністрів-ретроградів і міністрів-реформаторів. Дурість – родима пляма будь-якої влади на печерських пагорбах, яка передається чи то статевим, чи то повітряно-крапельним шляхом, коли новому прем’єру вручають «мільйон червоних троянд» і цілують вуста гарячим поцілунком.
Найбільша дурість – це спроба влади накласти волохату лапу на гроші трудових мігрантів.
Причому це вже гібридна суміш дурості, нахабства і безмежного цинізму. Спочатку цих людей вичавили з країни за допомогою всіляких криз, банкопадів, інфляцій і девальвацій. А потім, коли вони взяли відповідальність за свою долю і долю своїх сімей на себе, держава раптом згадала, що десь поруч ходять мільярди неоприбуткованих доларів.
Наш чиновник звик сидіти «на потоці». Будь-який безхазяйний рух бабла викликає у нього приступ сильної печії та ломки, як у підшитого алкоголіка. Кожен потік потрібно осідлати та встановити таксу за вхід у «провал» у вигляді вітчизняної економіки. Під гожим приводом, щоб не провалювався…
У 2013-му році НБУ запровадив обов’язковий продаж валюти, що надходить на користь фізичних осіб, якщо сума переказу перевищувала еквівалент 150 тис. грн на місяць. У результаті частина грошових трансфертів відразу пішла в тіньову зону.
І якщо раніше переказували на картку, то після введення обов’язкового продажу – стали передавати бусами. В одну мить звичайні пасажирські маршрутки й автобуси перетворилися на народні інкасаторські машини. Щоправда, для проходження прикордонного контролю потрібно було дати “куму” на подарунок дружині. Ну то таке…
Згодом цю вимогу було скасовано в рамках чергової хвилі валютної “лібералізації”.
Із 2015 року грошові перекази фізичних осіб починають відігравати помітну роль у формуванні мізерного платіжного балансу країни. Вони вже давно перевищили надходження від зовнішніх кредиторів і експортний виторг від продажу, наприклад, руди.
По суті, український «заробітчанин» став одним із головних інвесторів країни, адже обсяг прямих іноземних інвестицій минулого року ледь перевалив за позначку в 2,2 млрд доларів, істотну частину в них становили суми докапіталізації російських банків.
А це і не живі гроші зовсім, а так, бухгалтерські проводки – конвертація в капітал сум кредиторської заборгованості перед материнськими структурами. Зате трудові мігранти минулого року видали на-гора 9,2 млрд доларів, що дозволило уряду зайнятися «приписками» – статистично наростити ВВП за підсумками минулого року з 2% до 2,5%.
Починаючи з 2015-го року, обсяги грошових переказів зросли з 6,9 млрд до майже 10 млрд доларів. Так, за підсумками перших шести місяців поточного року, цей показник становив $5,5 млрд, і планку в 10 млрд у грудні буде, найімовірніше, перевищено.
Якщо в твоїй країні трудові емігранти інвестують у національну економіку вп’ятеро більше, ніж іноземні інвестори, то уряд має їх пестити і плекати та зустрічати на західному кордоні з квітковими гірляндами, як на Гаваях туристів.
А ні. Як сказав Карлсон: «О, брате! Це шахраї! Вони замишляють зловісні злочини на даху!» Вони хочуть обкласти пестилку і відрізати плекалку тим громадянам своєї країни, які намагаються, як жаба з байки, замість того щоб тонути, збивати сметану під ногами.
“Люди, які працюють в Україні, платять прибутковий податок, платять ЄСВ. Їхні доходи враховуються. І зазвичай вони не можуть претендувати на субсидії, бо вони працюють по-білому, утримують і бюджетників, і пенсіонерів, і самі себе утримують.
А хто працює за кордоном, переказують сюди кошти. Ці кошти потрапляють у конкретні домогосподарства. 6,5 мільярда доларів. Це дохід, бо його використовують на власне споживання. Ми попросили: будь ласка, задекларуйте! Бо це реально гроші, які ви отримуєте на власне споживання.
Так-от, на сьогодні, коли ми говорили про 1 червня 2018 року, ці кошти в деклараціях наших субсидіантів не було вказано. Тому ми теж провели перевірку, верифікацію, щоб з’ясувати, хто у нас приховує ті чи інші доходи», – цей сумбурний потік свідомості належить профільному соціальному міністру. Використано кілька його цитат.
На думку чиновників, «заробітчани» повинні задекларувати свої доходи.
Поки лише в деклараціях на отримання субсидій. Ці дані держава обіцяє не використовувати з фіскальною метою. Хоча подібна обіцянка більше скидається на відому фразу: “Ти не бійся, ми тебе не боляче заріжемо… Чик! І ти вже на небесах».
З одного боку, принцип рівної соціальної відповідальності ніхто не скасовував. А з іншого, у кожного регулятивного рішення має бути свій час і місце. Зараз же – це все одно що пиляти сук, на якому сидить півкраїни.
Люблять у нас чистити рибу з хвоста. Але для початку не завадило б розібратися з головою, яка гниє. А там можна і в маси йти із закликом до “фіскального стриптизу”. Але це буде не раніше від того моменту, коли політичні «еліти» розкриють свої офшорні заначки. Ну а поки подібні ініціативи, переінакшуючи одного француза, більше, ніж дурість – це помилка.
Олексій Кущ, економіст та фінансовий аналітик, спеціально для «Політеки», 27 листопада 2018 року
Нагадаємо, скандального міністра відправили у відставку: цього чекали півтора року.
Як писала Politeka, депутати збираються знищити ринок фінансових послуг.
Також Politeka писала, що бюджет 2019 ухвалено: що зміниться для українців.