Орел не ловить мух

Орел не ловить мух

В Україні на повних парах почалася передвиборна боротьба. Протистояння загострюється буквально на очах. І вже стало зрозуміло – у цьому протистоянні будуть збивати усіх. Надто серйозні ставки робляться на майбутні вибори.

Що особливо засмучує і видається надзвичайно цинічним – це те, що ключові фігури цієї боротьби не гребують використанням патріотичних сил для розповсюдження чорного піару.

Особливо діставатиметься на цьому фронті чесним і принциповим людям. Саме їх, в першу чергу, будуть втоптувати у бруд. Для чого тим, хто хоче наживатися на Україні, на війні у Донбассі, на нас із вами – чесні політики? Згодьтеся, ні до чого.

Яскравий приклад останніх днів – кампанія проти Тараса Костанчука.  Достатньо йому було заявити себе серйозною постаттю в українській політиці, як це викликало хвилю негативу. Причому, цілком сплановану.

Ми вирішили розібратись – звідки і чому йде ця хвиля. І найголовніше: кому вигідно очорнити ім’я Костанчука.

ДОСЬЄ:

Тарас Костанчук

Народився у 1964 році.

Отримав дві вищі освіти – біологічну та юридичну.

Останні 10 років займається юридичною практикою.

У 2005 році заснував громадську організацію «Дніпро-Україна», яка займається пошуком та перепохованням бійців, загиблих під час Другої світової війни. За десять років цією організацією було знайдено і перепоховано з військовими почестями більше 1000 бійців Другої світової війни.

З перших днів на Майдані.

19 лютого 2014 року під час сутичок отримав поранення та контузію.

Після початку АТО пішов добровольцем на фронт: інструктором, а згодом командиром штурмової групи батальйону спеціального призначення «Донбас».

Перша штурмова групи на чолі з ним брала участь у визволенні Лисичанська, Попасної, Артемівська. В Іловайську командував частинами батальйону, що вели вуличні бої, отримав поранення, потрапив в оточення.

Після повернення із зони бойових дій у листопаді 2014 року створив всеукраїнську громадську організацію учасників АТО «Справедливість».

Нагороджений Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, медаллю «За військову службу Україні», нагородною зброєю МВС України та відзнакою СБУ за допомогу у визволенні полонених. Почесний громадянин Лисичанська.

Якщо дослідити медіа та соцмережі, то можна прослідкувати ключове джерело негативу, спрямованого проти Тараса Костанчука.

Мова йде про одіозну особистість – Євгена Шевченка, як його називають деякі медіа, “стукача за покликанням”. Багато хто пам’ятає не стільки Євгена, скільки його шикарне авто Mercedes CL 500 за 40 тис. доларів. Саме це авто перекривало шляхи силовикам у Києві на Трьохсвятительській вулиці, коли ті намагалися 5 грудня 2017 року вивезти Саакашвілі.

https://www.facebook.com/olesya.grin2/posts/2269938579698370

11 квітня Шевченко розмістив на своїй сторінці у мережі Фейсбук пост, у якому звинуватив Костанчука у всіх смертних гріхах. Починаючи від начебто членства у Партії регіонів, роботі на сепаратистів, судових спорах, і закінчуючи рейдерством (стандартний набір для створення образу “ворога народу”).

https://www.facebook.com/ievgen.shevchenko.7/posts/10209127305419659

19 квітня “Українська правда” опублікувала статтю “Who is Тарас Костанчук: що відомо про нове обличчя з білбордів?”, у якій є низка посилань на пост Шевченка.

Причини з’яви шевченкового тексту стають зрозумілими, якщо знати, що він є “правою рукою” (а точніше було б сказати – маріонеткою) не менш одізного Семена Семенченка.

Семенченко (він же Костянтин Гришин) – дуже двозначна фігура. Він виступає проти всіх, хто не з ним. А ще більше проти тих, хто знає правду АТО не зі слухів. Цілком можливо, що у Костанчукові Семенченко вбачає загрозу своїй кар’єрі. Тому йому життєво важливо вибити керівника “Справедливості” з політичного поля.

Для цього йому, в першу чергу, потрібно знівелювати Костанчука як учасника АТО. І одне з найбільших випробувань у житті керівника штурмової групи батальйону “Донбас” перетворилося з легкої руки “побратима” Семенченка у зраду.

“Українська правда” навела дані з посту Шевченка про Іловайську операцію:

“Відбувалося бойове зіткнення в центрі Іловайська, і просто він (Костанчук — ред.) зник. Тобто в розпалі бою ніхто не слідкував, де він подівся. Після повернення вже почали рахувати втрати. Його вважали загиблим. Шукали його, як і інших багатьох. І його телефон по білінгу світився по Донецьку та іншій окупованій території. Він не знав, що ми маємо дані по білінгу, і коли він повернувся, сказав, що був в Іловайську весь цей час у якихось цивільних”.

Трохи нижче автомайданівець Олексій Гриценко заявив “Українській правді”:

“Я … почав наводити про нього довідку і через правоохоронні органи, і через хлопців з Донбасу. Всі сказали, що не було такої штурмової групи, якою він нібито керував”.

Та є інші свідчення.

Сергій Міщенко (позивний “Яр”) перебував у складі “неіснуючої штурмової групи” під командуванням Костанчука і був безпосереднім учасником подій в Іловайську.

“19 серпня Тарас очолив штурмову групу, яка прийшла на колію залізниці, і пробилася на сторону, яку займали сепаратисти. Ідея операції полягала в тому, щоб відволікти увагу сепаратистів на наш наступ. Ми прийшли, виконали своє завдання досить успішно. В перших боєзіткненнях взяли в полон 8 сепаратистів.

Після цього штурмова група пішла далі у місто, де були бойові зіткнення зі снайперами, та з важкою технікою сепаратистів. Я в той момент вже займався пораненими і полеглими хлопцями. Організовував їх евакуацію через залізничну колію.

На момент, коли у місто зайшла важка техніка ворогів, Тараса було поранено разом зі ще одним бійцем. Тарас затягнув товариша у найближчий будинок. І там вони заховались у квартирі місцевої жительки. Підкріплення “Азову” не змогли пробитися до міста. Вся штурмова група більш-менш організовано відійшла. На той час зниклими безвісти ми вважали лише Тараса і другого бійця.

Після цього Тарас залишився в оточенні, а ми вже вели позиційні бої в самому Іловайську. Ми планувати розшукати їх, але не було зв’язку. Я не знаю, хто там про який білінг розповідав, але зв’язку там точно не було (виділення – ред.)

Ми планували операцію пошуку по будинках, але сепаратистів було дуже багато.

Я вважав Тараса зниклим безвісти. І, чесно кажучи, вже не сподівався, що він вижив. Але він вижив. На початку вересня він вийшов на територію України. Знаю, що виходив він дуже важко, але вийшов…”

Підтверджує слова “Яра” і  Євген Положій, письменник і журналіст, який досліджував історію Іловайської трагедії.

“Тарас був серед тих, з ким я спілкувався, коли досліджував тему Іловайська. І  зробив з ним інтерв’ю, після того як багато людей сказали «зверніться до Тараса, він знає, він там був, він там керував». Я читав спогади бійця, який з ним був – позивний у нього – “Нікітос”.  І ці спогади підтверджуються кількома людьми з тієї території, які займалися тим, щоб допомогти Тарасу і Нікітосу повернутися. Вони намагалися врятувати поранених. А коли бій був біля міської адміністрації, вони вдвох залишилися, поранені, і заховалися у під’їзді, і потім у квартирі місцевих мешканців. І перебували там деякий час, в Іловайську. А потім звідти вже через певний час потрапили на нашу територію. Їм допомогли звідти вибратися. Це була ціла спецоперація. Вони не були в полоні. Вони там переховувалися”

Не менш вагомим доказом є і документальні кадри, які використані у фільмі Марії та Анастасії Старожицьких “Війна химер”. Цей фільм взяв участь у відборі від України на 90-ту кінопремію «Оскар», отримав Гран-прі Рівненського міжнародного кінофестивалю-2017. У цьому фільмі Тарас Костанчук неодноразово з’являється у кадрі. І як підкреслюють автори: щоб розвіяти сумніви щодо того, ким був Костанчук для наших бійців, просто подивіться цю стрічку.

“Мені дуже пощастило з таким командиром, – сказав Сергій Міщенко. – Декілька разів він врятував нашу штурмову групу. Ми знаходили засідки, брали полонених. У Тараса вистачало не тільки сили і волі, але й військової хитрості”.

Тож, “докази” Шевченка та “всі казали” Гриценка, як і інші закиди Костанчуку щодо Іловайська, не мають під собою ані найменшої підстави.

“Майдан нас всіх з’єднав, – говорить Євген Положій. – Я просто ностальгую, згадуючи ті часи, коли ми були просто єдиним народом і втрата кожного громадянина України сприймалась як особистий біль кожного. І те, що відбувається зараз, коли навіть люди, які воювали, які стояли разом проти ворога, приходять на могилу побратима і не вітаються один з одним, бо тепер між ними розбрат – на це боляче дивитись. Тарас на мене справив дуже глибоке враження як людина, що ідейно пішла зі зброєю захищати Україну. Це людина, яка знала, що вона робить на війні. І на відміну від того ж Семенченка, Тарас був у тій гарячій точці до кінця, аж поки не втратив можливість воювати”.

Тарас Костанчук – людина, яка пройшла через війну. Навіть більше того – війна пройшла крізь нього. Він не відсиджувався в штабах, не “грався” у “стрілялки”, а воював. Він сформований війною. Звідси – його принциповість. І те, що в українській політиці з’явилася нова сильна особистість – це абсолютний факт.

Михайло Черниш

Підпишіться на нашу розсилку!

Вітаю, я Влад Руденко, головний редактор порталу Politeka. Через рік ви прокинетеся в іншій країні. Україна зміниться. Дефолт, політична криза, ситуація на Донбасі, новий президент - ви можете стати першим, хто дізнається найважливіші новини, які змінять життя країни і ваше життя.

Для вас ми створили розсилку з найважливішими, найоперативнішими, ексклюзивними новинами та аналітичними статтями. У ній те, про що не напишуть інші. У ній відповіді на питання, які вас хвилюють.

Підпишіться і будьте в курсі найважливішого. Хто володіє інформацією - володіє світом!

Влад Руденко

Головний редактор порталу Politeka

матеріали рубрики
Похожие статьи