Від часів краху колоніальних імперій у 60-х роках минулого століття африканський континент поринув у корупцію, бідність і хаос. Громадянські війни, племінна ворожнеча, відсутність елементарної медицини (не кажучи вже про освіту), відчуття безпросвітності стали візитними картками Чорного континенту. Поодинокі винятки – ПАР, Ботсвана, Руанда, Танзанія, Камерун – лише підтверджують правило. Але все таки на континенті є місця, що перевершують найчудовіші уявлення про прекрасне. До таких можна без жодних вагань зарахувати Сомалі.

Як Росія, Іран і Туреччина змовились по Сирії «на трьох»

Із незапам’ятних часів негостинні землі Африканського Рогу населяли племена войовничих кочівників-скотарів. Перманентні розбої та грабежі; нескінченні війни різних народностей і кланів завжди були нормальним станом сомалійського суспільства. У Середні віки сомалійські мусульманські султанати невпинно практикували набіги на територію сусідньої християнської Ефіопії, а також – на португальські факторії, що з’явилися на зорі Великих географічних відкриттів. Спроби одновірців-мусульман з Єгипту, Занзібару та Оману встановити контроль над Рогом і трохи цивілізувати аборигенів були марними: дуже не хотілося волелюбним сомалійцям міняти кинджал на плуг.

Більш-менш нормальне життя в Сомалі лише з кінця XIX століття, коли країну колонізували англійці й італійці. Останні навіть намагалися впровадити там систему плантаційно-фермерського господарства європейського типу. Звісно, безуспішно. У 1960 році Сомалі отримало незалежність, і місцевий диктатор Мохаммед Сіад Барре негайно взявся  за «побудову соціалізму» (тобто благополучно сів на шию Радянському Союзу). У 1991 році СРСР разом з інтернаціональною допомогою закінчився, Сіад Барре був повалений, а країна повернулася до свого споконвічного корення, занурившись у війну всіх проти всіх і розпавшись на десятки протодержавних формувань. Економіка впала майже до нуля (так, голод на початку 90-х забрав близько 300 тисяч життів).

Відсутність центральної влади і правоохоронних органів підштовхнули рибалок із прибережних селищ зайнятися рекетом, обкладаючи даниною риболовецькі траулери, які промишляли поряд із територіальними водами Сомалі. Але коли останні чомусь відразу припинили рибний промисел біля берегів неспокійної країни, вчорашні рибалки зрозуміли, що значно «рентабельніше» захоплювати суди, що проходять неподалік від Сомалі, й вимагати викуп.

У 2003 році сомалійські пірати вперше потрапили на шпальти світової преси у зв’язку з невдалою спробою захопити російський танкер. Перше масштабне успішне захоплення припало на 2005 рік. Відтоді піратство набуло системного характеру.

Тактика і стратегія

Оравши жертву, пірати на одному або декількох човнах підходили до корабля, відкривали попереджувальний вогонь із  Калашникова і погрожували вистрілити з гранатомета. Зазвичай цього було достатньо, щоб корабель уповільнював рух і розбійники піднімалися на борт. Після цього судно забирали в одну з численних піратських бухт, починався багатомісячний торг. За підсумками якого бандити зазвичай отримували кілька мільйонів доларів викупу. «Гонорар» рядового пірата становив від $10 до 75 тис. за успішну «ходку».

Обирати піратам завжди було з кого. Сомалі лежить на одному з берегів Аденської затоки, через яку йде найважливіший морський шлях планети. Сухогрузи і контейнеровози з Китаю та інших країн Південно-Східної Азії, а також нафтові танкери з країн Перської затоки змушені проходити через неї дорогою в Червоне море і Суецький канал до європейських портів Середземномор’я. За найскромнішими оцінками, через небезпечні води проходять не менш ніж 21 тис. торгових суден на рік.

Коли кораблі стали триматися подалі від небезпечних вод, пірати розширили радіус дії, «перекривши» всю Аденську затоку, а також включивши туди значну частину аравійського узбережжя, аж до Оману, і африканського, аж до Танзанії і Сейшельських островів.

Для цього бандитські угруповання створили цілу мережу плавучих баз – кораблів, що стоять на одному місці, на яких розбійники відпочивали, набирали пальне та провіант і вирушали на промисел.

Карта_сомали1

Розквіт піратства

На піку своєї активності (2008-2012 рр.) корсари захоплювали до півсотні кораблів на рік. За весь час «у гостях» у блакитних сомалійських бухточках побували сотні кораблів і приблизно 3,5 тис. моряків. 25 із них   вбиті бандитами, ще 37 померли від голоду й нестерпних умов або вчинили самогубство в полоні.

За даними 2011 року, подорожчання страховки коштувало морській галузі $635 млн, прокладання віддалених від берега маршрутів і додаткові витрати на паливо — $580 млн, витрати на паливо для прискорення до безпечних 18 вузлів — $2,7 млрд, встановлення захисного обладнання і наймання озброєної охорони — понад $1 млрд. При цьому потрібно розуміти, що дані очевидно неповні, а судновласники та страхові компанії зазнавали збитків і після 2011 року.

Що ж до прибутків піратів, то лише 2010 року сума викупів за 47 викрадених судів становила орієнтовно $238 млн. Дуже скоро розбійники пересіли з рибальських човнів на швидкохідні катери, обзавелися найсучаснішими системами навігації та зв’язку. На березі Пунтленда – однієї з сомалійських квазідержав – виросли цілі піратські селища, що нагадують вітчизняні Конча-Заспу й Межигір’я. У країні, де не діє закон, а єдиним соціальним ліфтом є автомат Калашникова, пірат став поважною і шанованою людиною – приблизно так само, як учасник бандформувань у «ДНР».

карта_сомали2

Найгучніші випадки

25 вересня 2008 року морські розбійники захопили український суховантаж «Фаїна» з українським екіпажем, який віз до Кенії сорок танків Т-72, гранатомети і зенітні установки. Переговори тривали майже півроку, викуп становив $3,2 млн.

Чому сепаратисти гірші за сомалійських піратів

8 квітня 2009 року  атаковано контейнеровоз Maersk Alabam під американським прапором. Тоді екіпаж не розгубився: закрився у машинному відділенні, заблокував управління, а пізніше захопив одного з піратів. Троє інших бандитів ретирувалися на рятувальному катері, утримуючи в заручниках капітана Філліпса. Наступного дня всіх корсарів застрелили снайпери американських «морських котиків», Філліпс не постраждав. Команда спецназівців, що брала участь в операції, через два роки ліквідувала Усаму бен Ладена.

15 листопада 2008 року в полон потрапив 330-метровий супертанкер Sirius Star, на борту якого було 2,2 мільйона барелів нафти вартістю близько $100 млн. За найбільший в історії видобуток піратів заплатили $3 млн викупу.

5 травня 2010 року — нафтоналивне судно «Московський університет». Російський екіпаж забарикадувався в трюмі та покликав на допомогу військовий корабель «Маршал Шапошников». Морські піхотинці взяли корабель штурмом. За офіційною версією, піратів висадили в надувний човен із невеличким запасом продовольства і води, але без засобів навігації, і вони не змогли досягти берега. За неофіційною, їх розстріляли.

10 травня 2012 року пірати захопили грецький супертанкер Smyrni з приблизно одним мільйоном барелів нафти. За заявою самих бандитів, вони отримали рекордні $9,5 млн.

Марний щит

Країни, зацікавлені в безпеці судноплавства, різко наростили військову присутність у регіоні. Країни НАТО за підтримки ВМС Китаю, Південної Кореї, Японії та України у 2009 році почали масштабну операцію Ocean Shield із патрулювання Затоки.

Окремо спрямували свої кораблі уряди Австралії, Індії, Швеції, Росії та Ірану.

Проте результати зусиль були мінімальними. Морським розбійникам варто було викинути зброю за борт, часто демонстративно перед носом  західних моряків, щоб автоматично перетворитися на «мирних рибалок». Міжнародна правозахисна тусовка пильно стежила, щоб права запеклих бандитів не порушували. Навіть у рідкісних випадках, коли вдавалося захопити піратів на місці злочину, їх не могли видати сомалійського уряду, бо там із ними можуть жорстоко поводитися.

У принципі, найдієвішим було б провести зачистку сомалійського узбережжя, розстрілявши або демонтувавши піратські селища. Більш того, центральний уряд в Могадішо, що нічого не контролює, неодноразово просив про це міжнародне співтовариство. Але знов-таки, подібні дії   розцінили б як надто жорсткі щодо бідних розбійників.

Іще простіше й ефективніше було б просто озброїти екіпажі судів, що проходять небезпечну зону, встановивши на них великокаліберні кулемети. Але цей захід, окрім того, що викликає помітну алергію у правозахисників, суперечить нормам морського права: збройні суди не можуть заходити в міжнародні порти.

Ваша безпека – у ваших руках

У підсумку судновласники стали дедалі частіше звертатися за послугами приватних охоронних компаній. Створивши мережу власних плавучих баз, озброєні кулеметами і базуками охоронці   піднімалися на борт корабля перед входом до зони, що кишить піратами, і залишали судно, коли небезпека більше не загрожувала.

До 2012 р. 80% торговельних суден проходили повз Сомалі з озброєними охоронцями на палубі. Вартість послуг команди з трьох-чотирьох охоронців коливалася в межах $28-38 тис., що було значно менше за мінімальний викуп.

Піратам жодного разу не вдалося захопити судно з охороною.

Африканський Сінгапур: як Руанда стала «економічним тигром» Чорного континенту

Цікавим штрихом періоду розквіту бізнесу охоронних фірм стала організація морських сафарі, де кожен охочий міг пополювати на піратів. Організатори «турів» гарантували безпечний екстрим і рекомендували брати з собою або орендувати на місці будь-які види зброї, які туристам хотілося б випробувати. Зрозуміло, що юридичні тонкощі учасників сафарі не цікавили, а будь-яку зустрічну моторку вважали піратською за замовчуванням. Хоча ми розуміємо, по суті, вона такою і була. Не помилуватися ж полуденним сонцем за сотні кілометрів від берега виїжджали на швидкісних катерах суворі сомалійські хлопці. Клієнти були в захваті. «Too good to be true», – ділилися вони своїми емоціями. З надією, що пірати не закінчаться до наступного сезону».

Основна заслуга в ліквідації піратства належить родині Аль-Нахайян – керівній династії найбільшого в ОАЕ емірату Абу-Дабі. Бажаючи повернути довколишнім водам спокій і порядок та гарантувати безпеку своїм нафтовим танкерам, шейхи найняли за $50 млн Еріка Прінса, колишнього агента ЦРУ і творця провідної приватної військової компанії світу Blackwater/Xe Services/Academi.

erik-prince1-article-header
Ерік Прінс, засновник Blackwater. Фото The Intercept

Прінс сформував за ці гроші Puntland Maritime Police Force – справжню міні-армію приблизно з 1 тис. осіб. Інструкторами і командос у ній стали ветерани спецпідрозділів ПАР і Колумбії, а також колишні учасники колумбійських антикомуністичних сил самооборони. Їх об’єднували солідний досвід боротьби з партизанами і терористами, жорсткі методи тренувань та дотримання дисципліни.

Не пов’язані гуманітарними міркуваннями, маючи на озброєнні катери, легкі літаки й вертольоти, найманці захопили півторамільйонну «державу» Пунтленд.

За два роки вкрай жорстко знищили всі піратські бази і селища. Місцеві жителі, які споконвіку розуміють лише мову сили, усвідомили згубність бандитизму і різко потягнулися до чесного життя. З 10 травня 2012 року ті захопили лише один корабель — іранського браконьєра, якого ніхто не хотів захищати.

«Цей проект   задуманий і виконаний людьми, яких ми можемо назвати паріями, які не є частиною цивілізованого суспільства. Але він став одним із найефективніших і найрезультативніших рішень проблеми піратства», — так описав ці дії у Foreign Policy Роберт Янг Пелтон, автор книги «Ліцензія на вбивство: найманці на війні з терором».

У 2010 році на кошти ООН у «столиці» Пунтленду Гарове відкрилася найбільша у світі в’язниця для піратів на 500 місць, і вільних там немає. Сьогодні найнебезпечнішими для судноплавства територіями біля берегів Африки вважаються води Нігерії, Гвінеї.

Максим Вікулов

Фото: АР