Переселити себе: чому еміграція залишається вічною українською проблемою

Переселити себе: чому еміграція залишається вічною українською проблемою

Соціологи наголошують, що лише кожний восьмий з цих трьох мільйонів прийме рішення лишити Україну. Але ще п’ять років тому кількість тих, хто мав наміри не перевищував 1,2 мільйона. Отже кількість бажаючих і, в результаті, мігрантів збільшується.

Майже через рік після соціологічних опитувань ситуація змінилася очевидно не у кращий бік. Адже за цей час фінансово українці збідніли ще більше. А податковий тиск на бізнес і підвищені в кілька разів комунальні платежі лише підливають олії у вогонь. В українському сегменті соцмереж навіть розгорівся скандал: одні закликають не пороти гарячку й не триматися за потенційних трудових мігрантів. Мовляв – нехай їдуть, якщо їм тут так погано. Інші ж вважають, що масова еміграція може спричинити серйозну проблему в майбутньому.

Невтішна статистика

Ще кілька років тому найпривабливішою країною для еміграції українці вважали Росію. Однак військова агресія на Сході зробила свої корективи – сьогодні охочих працювати у «дружній» країні поменшало. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), за період 2011-2015 рр. вона знизилась із 18% до 12%. Українці почали більше орієнтуватися на західний напрямок. Наприклад, привабливість Польщі з 2006 по 2016 роки зросла з 7% до 30%. Там нещодавно уряд збільшив рівень погодинної оплати праці майже до 13 злотих. Тобто українці не можуть отримувати близько 85 гривень на годину. Це, безсумнівно, збільшить кількість охочих виїхати до цієї країни.

Також українці цікавляться переїздом до Німеччини, Італії, Чехії, США та Канади. Загалом, лише у 2014-2015 роках у пошуках кращої долі з України виїхало понад мільйон людей.

Мотивація

Соціологія МОМ свідчить, що сьогодні дедалі більше українців орієнтуються саме на те, аби виїхати за кордон для тривалого проживання. Тоді як ще кілька років тому більшість планували заробити грошей і повернутися.

«До Польщі приїхала у 2002 році. Тоді всі кудись почали виїжджати, – розповідає пані Оксана Б. Прізвище просить не зазначати. Сама вона родом із Черкащини, але зараз працює в польському містечку Пясечно. –  Працювала в Києві перукарем. До того – у школі вчителькою. Зарплата маленька, на життя не вистачало. Мала двох маленьких діток, мусила якось їх піднімати. Чоловік помер, коли я була студенткою третього курсу. А тут знайомі запропонували влаштувати на постійну роботу. Я за три дні зробила паспорт і виїхала. Бо тоді ще був безвізовий режим. Тут працювала нянею, біля дітей і вивчила мову».

За останні п’ятнадцять років стан справ у Польщі змінився, каже Оксана. Українців приїздить дедалі більше, однак «старі» їм не довіряють. Побільшало серед новоприбулих і так званих посередників. Вони за гроші обіцяють допомогу у працевлаштуванні та винайманні житла. Часто обіцянок не виконують.

«Раніше роботу давали один одному, якось допомагали, – каже Оксана. – А зараз продається і робота. Ті, що лишень приїхали, часто заробляють на чужому горі і вважають себе порядними людьми. Під цим кутом життя тут для нас змінилося. Особливо за останні два роки. Нещодавно приїхала жіночка з мого містечка. Кинув їх посередник. Запрошення липове, роботи не мають, грошей теж. Прошу всіх про допомогу. Із сином шукаємо їм заробіток. Мови польської не знають. Агенції можуть допомогти з роботою лише за десять днів. За що їм тут жити – не зрозуміло».

Андрій Г. із сім’єю виїхав до Польщі, на відміну від Оксани, нещодавно, трохи понад року тому, з Полтавщини. Теж просить не вказувати прізвище. В іншій країні він працює торговельним представником.

«Нас підштовхнула ситуація в Україні: непропорційне зарплатні зростання цін, корупція, війна, – каже Андрій. – Хоча вдома мали все необхідне, можливо, навіть більше. Але майбутнього в Україні не бачили. Тож обрали Польщу, бо сюди простіше і дешевше виїхати».

Частково українці самі винні, що в Польщі їм жити стало важче, вважає Андрій.

«Приїжджають сюди без знання мови, беруться за будь-яку роботу за копійки. Цим і знижують вартість праці. А щодо старожилів, то до них теж є претензії. Намагаються нажитися на новоприбулих – пропонують платну допомогу, а тоді можуть «кинути». Поляки ж не дуже хочуть брати іноземців офіційно, бо треба робити багато документів, довго їх чекати. Тому українцям тут доводиться шукати роботодавця, який ладен усім цим займатися. А працювати нелегально довго не вийде, бо віза закінчиться  і треба буде вертатися».

Структура еміграції

За останні кілька років структура української еміграції суттєво змінилася. За даними того ж МОМ, працювати за кордон сьогодні їдуть з усіх регіонів України. Побільшало серед емігрантів молоді і жителів міст. Також дедалі частіше або одразу їдуть сім’ями, або перетягують їх, коли влаштуються і винаймуть житло.

 «У 2000-х більше приїжджали із Західної України. Наймалися прибиральниками або на сільськогосподарські роботи. Протягом останніх 3-4 років почали їхати з усієї України, – говорить власник варшавської кадрової агенції «Ін’яз» українець Володимир Лихота. – Я сам із Херсона, то бачу, що вже їдуть і звідти. По-друге, почали приїжджати люди дуже різних професій. Раніше це були здебільшого заробітчани, які виконували просту роботу. Зараз багато професіоналів із різних галузей – починаючи від спортсменів і закінчуючи інженерами, лікарями. Також не варто забувати про українських підприємців. Нещодавно читав у газеті, що в Польщі зареєстровано понад трьох тисяч малих підприємств вихідцями з України. Наші люди мають хист до бізнесу, але в Україні він часто не приживається».

Іноді наші співвітчизники керуються старим, як світ, стереотипом про «бідного мігранта», скаржиться Лихота.

«Думають, що спочатку митимуть посуд у ресторані, і лише за десять років стануть менеджерами, – розповідає він. – Але ж тут можна знайти роботу за фахом. Звісно, є і юридичні перешкоди. Наприклад, якщо приїздять лікарі, то вони спершу мають нострифікувати свій диплом, скласти іспити, а тоді протягом року працювати безкоштовно. Хто на це піде? Та через брак лікарів керівники часто погоджуються брати українців одразу на оплачуваний лікарський стаж. Тож, якщо справді захотіти, можна відразу знайти роботу за фахом. Інтелектуальної роботи вистачає. Єдина умова – знання польської мови».

Зворотні процеси

Чомусь мало про це говорять, але в еміграції, насправді є два боки. Навіть з успішного життя в чужих країнах українці інколи повертаються. Цікаво, що після Майдану молоді люди, які до того виїхали за кордон на навчання чи працю, знову побачили для себе перспективи в Україні. До того ж повертаються, отримавши корисний досвід навчання і праці за кордоном.

Андрій Петришак зі Львова саме серед таких. Шість років тому він поїхав вчитися до Відня. Там закінчує навчання і працює.

«Хочу повернутися додому, щоб відкрити свій бізнес. Уже маю кілька цікавих ідей, – розповідає він. – Зараз набираюся практики в торгівлі, учуся, займаюся саморозвитком і шукаю цікаві варіанти. Потрібно заробити стартовий капітал. Хоча мені не подобається, що в Україні все можна купити. Потрібно давати хабарі».

Киянин Влад Сокур 11 років прожив у португальському курортному містечку Фару. Попри те, що там залишилася його матір, він уже повернувся до України.

«Повернувся через дружину, яка не могла налаштуватися на нове життя у країні, яку вона зовсім не знає. Але насправді я вже не хочу повертатися туди, – ділиться він. – Тут для мене набагато більше можливостей, зокрема і в кар’єрі. Бо там ми – ніхто. Працюємо на будівництвах, миємо машини чи працюємо офіціантами. Не бачити сім’ю 24 години на добу, щоб її ж і прогодувати – не надто втішна перспектива. За кордоном ми завжди будемо чужими. Ми взагалі там нікому не потрібні. А тут ми вдома. Тут рідна мова і культура. І, попри те, що в Україні дуже багато чого «не так» – це наш дім».

Економічно вигідна еміграція

За різними підрахунками за межами України сьогодні проживають від 4 до 8 мільйонів українців. Дехто вважає, що ця цифра може сягати і 20 мільйонів. Точно порахувати неможливо. Натомість можна порахувати, скільки валюти вони переводять додому. Лише торік з-за кордону в Україну переказали $2,448 млрд. Зважаючи на те, що гроші оподатковуються, сума тіньових переказів може бути вдвічі більшою.

Можна довго сперечатися щодо еміграції, але українці як виїжджали за кордон, так і робитимуть це завжди. Не залежно від того, наскільки погано жити в Україні. Єдине, що може сповільнити цей процес, як би банально це не звучало, це реформування. Бо, відчувши смак вільного життя за кордоном, люди навряд чи захочуть повертатися до країни, що по вуха застрягла в корупції й одвічних політичних баталіях.

Ганна Весела

Фото: zak-kor.net

матеріали рубрики
Телетайп: наїстися політики до завороту мізків Аналітика
Телетайп: наїстися політики до завороту мізків