Але по черзі. І, як завжди, на особистому екскурсі в нещодавню історію.

Почерк чекіста: навіщо Путін убив Дениса Вороненкова

Коли на «совок» обрушилися гласність і перебудова, то відеоцентр «Південмашу», який я очолював, раптом опинився на передньому краї шпіономанії. Бо разом із журналістами провідних ЗМІ на завод у Дніпрі, який був одним зі світових лідерів стратегічного ракетобудування, натурально потягнулася і закордонна агентура.

І тоді головне управління контррозвідки, яке прикриває «Південмаш», провело серед тих, хто контактував з іноземцями, щось на кшталт лікнепу з методів роботи західних і наших спецслужб. Причому на конкретних прикладах із життя. Повірте, ці невигадані історії були цікавіше романів Яна Флемінга і Джона Ле Карре.

Ось тоді я вперше і почув про якусь негласну спільноту світових спецслужб, що контактують і взаємодіють одна з одною через усі географічні та ідеологічні кордони. І що в цій спільноті «лицарів плаща і кинджала» правлять не ідейність і благородство, а специфічні принципи, близькі до бандитських. Зокрема, що так просто звідси не йдуть. А перебіжчиків належить карати, інакше втрачається таємний авторитет.

Тому, наприклад, Віктор Суворов живий лише тому, що спецслужби Росії та Великобританії про це домовилися. І так далі.

Політичні експерти України і РФ завжди контактували між собою. Особливо, коли рейтинг ВВП в Україні дійшов до 30%. І мене тоді у ближньому спілкуванні вражало, наскільки оточення Путіна розпирала причетність до товариства спецслужб. Це була навіть не «фішка», а чиста «шиза» — усюди бачити спецоперації, вербування та легендування.

З урахуванням цього кремлівського психозу, доля Дениса Вороненкова була визначена наперед: якщо він шукав безпеки, то йому не варто було з’являтися в Україні, де російські спецслужби почуваються до неподобства привільно. А якщо вже так склалося, то до суду над Віктором Януковичем важливого свідка треба було ховати в якомусь бункері, а не дозволяти йому гуляти вулицями в супроводі одного (!), безумовно, сміливого, але непрофесійного охоронця, який зберігає зброю в сумці на блискавці (!).

Але це за умови, що між українськими та російськими спецслужбами знову ж таки не було домовленості, аж надто багато їх пов’язує. А чому, власне, не домовлятися? У нас же із РФ навіть дипломатичні відношення не розірвані. І Договір про дружбу, співробітництво і партнерство теж діє. Не здивуюся, що договори про співпрацю між СБУ і ФСБ теж ніхто зупинити не спромігся. Бо за системою МВС так воно і є.

Інфантильний авторитаризм президента Порошенка

І ситуація з підривом одного з найбільших в Україні складів боєприпасів теж лягає в нинішню перекручену державну логіку.

Лише для звітів цікаво, чи були склади в Балаклії підірвані за допомогою коптера або протитанкової ракети, або це зробила завербована росіянами агентура. Важливо, що частина боєприпасів зберігалася напіввідкрито, тобто штабелями під легкими навісами, що і зробило можливою послідовну детонацію боєприпасів. Попри те, що раніше вже була спроба підриву складу, після якої проведені роботи з підвищення живучості.

І цілком очевидно, що склади в Балаклії належало розукрупнити і розосередити боєприпаси на інших майданчиках. Але нашим військовим командуванням цього не було зроблено.

Чому? Та тому що в нас немає жодної війни!

Війна — це стосується всієї країни, кожного громадянина, існують загрози в будь-якій її точці. А Антитерористична операція локалізована на Донбасі, за зоною розмежування відбувається мирне життя. Не вірите, загляньте ввечері в будь-який із центральних київських ресторанів — нема де проштовхнутися. І не лише київських.

І навіщо в мирний час зайвий раз завантажувати-розвантажувати, транспортувати мирною країною такий небезпечний вантаж, як боєприпаси? Адже може трапитися щось непередбачене, можуть постраждати люди…

http://kharkiv.dsns.gov.ua

Розумієте, Міноборони і Генштаб ніби як не порушили жодних інструкцій і наказів. Бо і умови зберігання боєприпасів у Балаклії, і охорона складів були адекватними. Мирному часу адекватними!

І навіть якщо військова прокуратура і висуне якесь значуще звинувачення, то адвокати елементарно помножать його на нуль і ще й висміють, як із тепловізором. Бо за фактом може йтися про службову недбалість, не більше.

Віктор Шишкін про зміни до Конституції під час АТО та військовий стан – відео

Зверніть увагу: двозначність, яку активно насаджують перші особи країни, у кінцевому підсумку не дозволяє мобілізувати всі сили українського суспільства на рішуче відбиття агресії. А такі сили в Україні є, і побільше, ніж у деяких європейських країнах, які запровадили санкції проти Росії і підтримують нас фінансово.

Наприклад, цілком очевидно, що для перекладу значної частини нашої промисловості на військові рейки необхідно звільнити її від податків і митних зборів. Але точно також очевидно, що подібною сприятливою податковою лазівкою негайно скористається неохайний бізнес, який займається зовсім не військовим постачанням. І жорстко припинити його буде складно, бо зараз в Україні в переважної більшості громадян немає однозначного розуміння «Якщо не вистоїмо, то нас не стане». Чи не стане звичного способу життя для всіх і кожного.

Неможливо переконувати людей на вимушене і зрозуміле у війні зниження життєвого рівня, якщо люди при владі не те що продовжують жирувати, а жеруть, як не в себе. Знову ж, життєвий рівень падає і так, але жодної користі від цього для обороноздатності не постає.

Як в умовах дуже прибуткового для бізнесу АТО змусити українських олігархів повернути країні борг? Адже ці володарі мільярдних статків збивали їх саме шляхом близькості до бюджету, доступу до державної власності. І зараз олігархи зобов’язані вкластися найсерйознішими коштами і можливостями для віддзеркалення загрози існуванню України, завдяки якій вони і мають всі свої маєтки-угіддя та розкішне життя.

Влада країни, котра воює, яка самовіддано працює в ім’я перемоги, здатна це вимагати від олігархату. А нинішня влада здатна лише на змову з олігархами.

Переконаний, що причина очевидної імпотентності української влади криється не лише в тому, що їй в’яже руки млява налякана Європа, яка побоюється серйозної ескалації конфлікту з недоімперіей. І навіть не в тому, що в цієї влади є купа негласних домовленостей із Кремлем.

Просто наше фарисейське керівництво нижнім чуттям усвідомлює, що в умовах реального відбиття агресії для більшості українців одразу вилізе назовні, наскільки воно не відповідає вимогам патріотичності, ефективності й моральності. А значить, буде негайно зметено обуреними співгромадянами.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka